Успіх по-українському: черства традиція чи обпалюючий модерн?

Тоді як західні суспільства намагаються розібратися з культурними новаціями постпостмодернізму, ми без очевидних успіхів пробуємо приміряти на себе модерні культурні норми та цінності. Так, на Заході — індивідуалізм, зате на всіх рівнях він дає чудову можливість, розраховуючи на себе, відпочити від трайболізму. Український трайболізм, якого не викорінити цивілізаційними пошуками, — це коли залежиш від «любих друзів» і мусиш ділитися з ними владою (втім, як і ділити одну на всіх підмочену репутацію), і це коли «братаєшся» грішми та зустрічними послугами з чиновником або медиком за принципом «свій до свого по своє».

Виявляється, й уявлення про успіх — а в прагматичному сьогоденні воно полягає переважно у прагненні досягти високого соціального статусу, — в наших людей круто замішане на цінностях традиційного, а не модерного суспільства. Нині у молоді головними ресурсами досягнення успіху вважаються походження із заможних та впливових родин, уміння інколи діяти всупереч закону, і десь на третьому місці — високий інтелект. І це не дивно — у свідомості багатьох закарбувався вимушений страх втратити все, адже їхні батьки в 90-х роках раптово «перекинулися» в бідність, яку ледве-ледве долали. Що ж, наші президенти всі родом із села (за винятком Януковича, він міський!), до того ж із простих родин («найкрутішими» були батьки Ющенка — сільські вчителі). Отже, продемонстрували нам чудо «побудови себе» за канонами «американської мрії»? Доречний тут гіркий сміх чи сучасніше пролунає саркастичний?..

Доктор соціологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціології НАНУ Любов Бевзенко вивчала ресурси, які, на думку наших співвітчизників, найбільше сприяють досягненню соціального успіху (високого соціального статусу) в нашій країні. Паралельно вона досліджувала інше питання: які з того ж переліку ресурсів є найефективнішими у країнах Заходу. Йдеться не про реальну ситуацію на Заході, а про те, якою її бачать наші громадяни.

Безперечно, Америка вже перестала бути для наших людей суто «домогосподарським раєм», коли всі знання про той соціум черпалися із серіалів. Дехто з нас подорожує, здобуває освіту чи знаходить роботу за кордоном. Останні, як виявилося, налаштовані найбільш критично, але більшість, як на мене, трохи ідеалізували західну дійсність, з огляду на те, що жити там краще…

Капітал — це те, що ми міняємо на успіх

— Я вписала б це дослідження у ширший контекст — у перехідний період від однієї культурної ситуації до іншої, від нашого традиційно-соціалістичного суспільства до суспільства модерного типу. Про нашу відданість модернізації невтомно говорять практично всі — від учених-суспільствознавців до політиків різної орієнтації, — каже Любов Бевзенко. — Якщо коротко, модерн — це демократія, це інша, ніж у нас, економічна й особистісна культура. Ми туди нібито прагнемо, але яка відстань між нами і цим модерном? Цю відстань можна вимірювати по-різному: у ВВП, у термінах якості доріг та рівня політичної культури тощо. Я б хотіла виміряти цю відстань у термінах ресурсів, що використовуються на Заході і в нас для досягнення успіху.

Для побудови дослідницького інструментарію я використовувала підхід відомого французького соціолога П’єра Бурдьє і його уявлення про різного роду капітали. Відповідно до Бурдьє, ми володіємо не лише економічним капіталом, а й соціальним (наші друзі, знайомі, родичі), символічним (звання, нагороди, ступені), культурним (освіта, знання мов, уміння поводитися), людським (інтелект, зовнішність), особистісним (моральні цінності, з якими ми не народжуємося). У різних культурах набір складових цих капіталів, які можна обміняти на успіх, дуже різний. Тобто в одній культурі ви обміняєте на успіх моральність, а в іншій — аморальність.

Респондентам пропонувалося вибрати зі списку ті засоби досягнення соціального успіху, які, на їхню думку, працюють, з одного боку, в нас, а з іншого — у країнах Заходу.

Не можна не погодитися з тим, що насправді мало хто з наших громадян обізнаний із західною дійсністю, але сенс аналізу полягав в іншому — побачити різницю між нами й ними, між традиційним і модерним суспільством, що існує в уявленнях українців. Результати виявилися цілком очікуваними і промовистими: у нас перші місця посіли такі ресурси, як наявність впливових родичів, походження з багатої сім’ї, уміння діяти всупереч закону, впливові друзі. Тим часом на Заході, на думку наших громадян, домінують високий інтелект і здібності, якісна освіта, вміння розпоряджатися грішми, чесність і принциповість.

Для соціолога цілком очевидним є факт, що норми та цінності в перехідних суспільствах аж ніяк «не підігнані» одні до одних. Модерні відносини — нібито цінність, та ось реальні діючі норми «на дно тягнуть»... Адже норма «по-українському» — це не обов’язково щось прийнятне для західної людини. У традиційних суспільствах заведено сприяти рухові по соціальній драбині своїх дітей, родичів. І «любі друзі» в нас, і ситуація в Киргизії, яка нещодавно спричинила нові соціальні потрясіння, — це ті родимі плями традиційної культури, які швидко не виводяться. Були свої висуванці в нашого колишнього президента, є вони і в теперішнього, будуть і в наступного… Чи не єдиним прикладом боротьби з такою традицією та пов’язаною з нею корупцією стало в нас незалежне зовнішнє оцінювання.

Зживи себе, традиціє!

— Я виділила із загального набору три групи ресурсів: ті, які переважають у нас, ті, які переважають на Заході, і ті, що мають приблизно однакову вагу як у нас, так і на Заході. За результатами опитування з’ясувалося: до першої категорії увійшли такі ресурси, як впливові родичі, багаті батьки, вміння іноді діяти всупереч закону (характерно, що вагомими для нашої країни назвала ці ресурси третина опитаних, що вшестеро перевищує їх вагомість у західному варіанті), впливові друзі, егоїзм, індивідуалізм. На думку респондентів, на Заході переважають такі ресурси, як високий інтелект, здібності, якісна освіта, уміння розпоряджатися грішми, знання іноземних мов, чесність, принциповість, вихованість, хороші манери, політична поінформованість. Серед ресурсів, приблизно однаково вагомих для нас і для країн Заходу, наші люди відзначили такі: приваблива зовнішність, добре здоров’я, походження із сім’ї з високим соціальним статусом, готовність допомагати людям, бажання й уміння робити людям добро, готовність ризикувати, уміння переконувати, красномовство.

Не дуже швидко ми рухаємося шляхом модернізації! Куди ми йдемо? Тут можливі варіанти. Як відзначають нині багато головних західних соціологів (З.Бауман, У.Бек та ін.), західне суспільство зовсім не безпроблемне. Одна з проблем — індивідуалізм, колись такий бажаний, що є підгрунтям модерної культури. Розкручений «маховик» індивідуалізму вже неможливо загальмувати, але для нас оптимальною здається модель, що поєднувала б як західний індивідуалізм, так і вихований у нас колективізм. У колективізму є свої позитивні якості, приміром — високий рівень солідарності. Але в нас він частіше стає підставою для прикриття будь-яких дій «своїх».

Десь почула таку розповідь, що яскраво ілюструє глибинні розбіжності між нашими й західними уявленнями про мораль. Одного нашого співвітчизника проводив із Німеччини друг. Українець був здивований, коли одного з пасажирів в аеропорту провели повз антитерористичний пристрій. Німець його заспокоїв: «Цей чоловік — суддя!» Виявляється, мораль судді там навіть не обговорюється. У нас те ж таки хабарництво, можливість купити потрібне рішення суду — це система, яку сприймають як реальність, не обурюючись.

Чи змінюватиметься модель нашого суспільства? Соціальні прогнози — річ невдячна... Гадаю, майбутнє наше — варіативне. У цьому наборі варіантів є такі, що наближають нас до західних реалій. Та є варіанти і нового тоталітаризму, і диктатури. В однозначність прогресу, який усе зробить за нас, уже мало хто вірить. Від традиції можна відступати, але до неї можна й повертатися. Щоб традиційні формати відійшли, потрібно багато часу. Тут дає шанс зміна поколінь: молодь буває на Заході, живе тим життям, «розмикаючи» наші рамки. Та якщо наша культура дасть крен у бік відродження традиційних форматів, далеко не всі молоді люди захочуть залишитися тут, аби намагатися розкачати маховик нашої історії у бік реальної модернізації. Чимало їх уже навчилися західного індивідуалізму і прагнутимуть залишити цю країну. Як свідчить опитування, саме молодь найчастіше оцінює як ресурс інтелект і освіту, а також красномовство (а отже, вміння маніпулювати іншими). Культура поводження з грішми для них, хоч як це дивно, не особливо важлива, а ось готовність допомагати людям не має цінності взагалі... Хоча «правильне» походження і заможність сім’ї наша молодь ще не готова списати з рахунків.

До речі, на Заході вже відчувається подих якоїсь нової культури. Її обриси дуже невиразні. Дехто називає її культурою афтерпостмодерну. Хочеться сподіватися, що культура, яка прийде після постмодерну, скидатиметься на симбіоз традиції і модерну. Тож західний прагматизм має шанс увібрати теплоту наших стосунків... Було б добре, якби ця нова культура не оминула й нас. Може, до неї ми навіть ближчі, ніж до модерну. Та як нам вирулити в тому напрямку — питання питань.