Усиновлення онлайн: альтернатива дитинству суворого режиму?

Розв’язання проблеми сирітства дітей з допомогою одного з найгеніальніших винаходів ХХ століття — Інтернету — нині широко використовується в усьому світі.

Існують міжнародні сайти з усиновлення, на яких розміщено бази даних на дітей різних національностей та громадянства — китайців, індійців, африканців тощо.

У Європі проблему сирітства давно вирішено, тому сайтів, орієнтованих на власних дітей, тобто на національне всиновлення, там немає. У сусідній Росії, де велика кількість дітей-сиріт є однією з найболючіших проблем, таких сайтів безліч. Найпопулярніший із них — федеральний портал www.usynovite.ru .

Крім того, у росіян є ще безліч регіональних сайтів, які успішно виконують своє завдання завдяки потужній підтримці соціальної реклами та благодійних приватних організацій (наприклад, широко відомого громадського благодійного фонду «Родительский мост» із Санкт-Петербурга і громадської організації «День аиста» з Новосибірська).

В Україні, на жаль, соціальна реклама розвинена слабо, а в Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту поки що немає фінансування для створення державного порталу з усиновлення...

Тим часом статистика сирітства в нашій країні викликає в суспільства тривогу: на січень 2010 р. в Україні офіційно зареєстровано 31 тисячу дітей, котрі потребують усиновлення, і понад 100 тисяч дітей-сиріт. За офіційними даними, в інтернатах (включно з притулками, дитячими будинками та будинками дитини) перебуває близько 20 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки.

Щорічно в Україні сиротами стають 15 тисяч дітей, — це дуже високий показник. Згідно зі статистикою Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, 138 тисяч українських дітей виховуються у кризових родинах…

Саме тому, з ініціативи фонду «Розвиток України», було підписано спільний меморандум за участі Державного департаменту з усиновлення і захисту прав дитини, а також громадської організації «Магнолія», в якому передбачалося створити портал www.sirotstvy.net .

Проте ідея залучити до вирішення проблеми всиновлення найпопулярніший на сьогодні засіб комунікації, яка виправдала себе в багатьох країнах, — в Україні наштовхнулася на безліч перешкод…

Здавалося б, що може бути зручніше й простіше — отримати в базі даних сайта потрібну для усиновителів інформацію? Адже далеко не кожна сім’я може постійно їздити в Київ, щоб шукати в базі даних департаменту з усиновлення свою майбутню дитину…

Сайт www.sirotstvy.net, що функціонує з 2010 року, відлякує потенційних усиновителів жахливою якістю більшості фотографій дітей, наданих департаменту з усиновлення керівниками дитячих установ...

— Навряд чи знайдуться охочі всиновити дитину, зображену на чорно-білій, явно аматорській фотографії, де в неї вигляд хворої або відсталої в розвитку, — коментує ситуацію керівник проекту, кандидат економічних наук Дар’я Касьянова. — Якщо порівняти ці фото з фотографіями тих самих дітей, зробленими працівниками «Магнолії ТБ», яка відразу взяла на себе оперативну частину роботи, тобто поїздки в дитячі установи, — то це просто небо і земля. Ми не намагаємося дитину прикрасити, але вважаємо, що діти мають виглядати достойно.

До речі, департамент з усиновлення вимагає від дитячих установ щорічно поновлювати фотографії дітей у базі даних, але практично ніхто цих особових справ не поновлює. Причин називають багато: відсутність цифрового й будь-якого іншого фотоапарата, фахівців тощо.

Це звучить непереконливо, оскільки всі дитячі установи мають спонсорів, крім того, в Україні працюють багато волонтерів. Ось і виходить, що до нас на сайт надходять фотографії однорічних дітей, котрим сьогодні вісім-десять років! Їх просто ніхто не фотографує...

Починаєш думати, що це роблять навмисне, оскільки попит на дітей до семи років дуже високий. У інтернатних установах найчастіше працюють жителі міста — вихователями, няньками, педагогами, завгоспами тощо. Це робочі місця, які в умовах економічної кризи життєво необхідні. І діти стають своєрідними заручниками інтересів інтернатних установ. Але ж багато цих дітлахів — круглі сироти, які не мають жодних родичів і позбавлені (через своє малолітство) права вибору...

Зазвичай такі інтернати орієнтовані на 200—300 і більше дітей. Це величезні міста з розвиненою інфраструктурою, що існують уже давно. Фінансування таких установ іде з держбюджету, тому створено пристойні умови, як, наприклад, у Київській та Донецькій областях — із хорошою матеріально-технічною базою й кістяком викладацького складу. Зруйнувати цю систему ніхто не хоче.

До речі, постанова Кабінету міністрів України № 905, ухвалена 2008 року, для дітей-сиріт — свого роду прорив у відкритий інформаційний простір, оскільки в нашому суспільстві нарешті стало можливо розміщувати у ЗМІ інформацію про дітей, котрі потребують усиновлення, включно з віком, наявністю братів і сестер, фотографіями та відео...

Така відкритість корисна не тільки в питанні всиновлення: журналісти розповідають, що на сайт надходить багато звернень від людей, котрі ще не готові всиновити, але хочуть надати особисту допомогу тій чи іншій дитині, особливо хворим дітям.

Природно, реакція на пропозицію співпрацювати з сайтом в інтернатних установах різна — від гарячого бажання допомогти до категоричної відмови надати фото дітей.

Уже є відмінний приклад співпраці з дитячими закладами Дніпропетровська і Севастополя, Закарпатської і Донецької областей. Противники ідеї відкритості процесу всиновлення посилаються на почастішання відмов від дітей. Фахівці вважають, що найкраще аргументувати свій погляд статистикою. За весь 2009 рік повернули близько 25 дітей, узятих у прийомні сім’ї або під опіку. Понад дві тисячі дітей узято в прийомні сім’ї й дитячі будинки сімейного типу, 2300 дітей передано на національне усиновлення і 1600 — на міжнародне.

Різниця істотна...

Причиною повернення дітей є, на думку дослідників, зовсім не залучення онлайн-технологій, а елементарна непідготовленість усиновителів, яких держава не зобов’язує закінчувати навчальні курси, втілюючи в життя політику протекціонізму. Ще одна окрема проблема: допомога дітям-сиротам старшого віку ввійти в самостійне життя з допомогою онлайн-технологій.

Не секрет, що дітей раннього віку в Україні всиновлюють ще до того, як інформація про них потрапляє в департамент з усиновлення. Щойно дитина отримує статус сироти або позбавленої батьківської опіки (місяць на суд і 10 днів на набрання рішенням чинності), усиновителі відразу отримують на неї «направлення», і вона йде в сім’ю.

Інша річ — діти старшого віку, яких доволі рідко всиновлюють: їхні шанси невеликі. Величезною підмогою для таких дітей міг би стати Інтернет, у якому вони могли б спілкуватися на відстані з потенційними усиновителями, знаходити з ними спільні інтереси (природно, під наглядом викладачів), розповідати на сторінках сайтів про свої проблеми та успіхи, брати участь у конкурсах, шукати небайдужих людей у благодійних фондах і організаціях, вибирати майбутню професію чи місце навчання…

На сьогодні в більшості дитячих установ такого типу Інтернету немає. Проект «Тінейджер» сайта www.sirotstvy.net, орієнтований на дітей віком від 12 років, було задумано як спосіб залучення небайдужих людей, шефів, підтримки спілкування, листування.

Самі дитячі установи з установкою Інтернету не поспішають — недешево. Від пропозицій провести за кошти спонсорів відмовляються, посилаючись на те, що дітям у них і так добре — відвідують «Артек», далеке зарубіжжя, а по суті — позбавляючи їх шансів знайти себе в майбутньому житті. Не дивно, що багато підлітків самостійно звертаються на сайт із проханням знайти сім’ю...

Наразі в Україні, паралельно з певним бебі-бумом, що спостерігається останнім часом, зростає кількість безплідних пар. Є жінки, які зробили відмінну кар’єру, але не встигли обзавестися дітьми. У них хороша матеріальна база, і вони перебувають у постійному пошуку прийомних дітей.

Потреба в дітях для всиновлення проявилася навіть у такій тенденції, як активне зростання всиновлення ВІЛ-інфікованих дітей.

З допомогою Інтернету проблема сирітства в Україні могла б вирішитися значно швидше, як це сталося у країнах Європейського Союзу.

Спотворені дитячі фото, дописки про те, що в дитини є «особливі потреби» (як тавро про хворобу, хоча це інколи — помилковий діагноз або звичайна плоскостопість), відштовхують від безпомічних дітлахів їхніх потенційних батьків...