Уроки Краснодона, або Таємниця таємниці усиновлення

28 вересня, 2012, 14:27 Роздрукувати Bипуск № 34, 28 вересня-5 жовтня 2012р.
Відправити
Відправити

Одну по одній ця історія розкрила ті проблеми, що є сьогодні як у суспільстві, так і в системі захисту прав дитини.

Уперше за чотири роки 30 вересня заходи до Дня усиновителя, який збігається з символічним святом Віри, Надії та Любові, розпочнуться не з презентації статистики, не зі звітів областей, а з хвилини мовчання на спомин про краснодонську трагедію. Ця моторошна історія на початку серпня миттєво облетіла всю Україну, а потім і сусідні країни. Взірцева мати-героїня Світлана Оклей, яка виховувала вісьмох власних дітей, по-звірячому вбила двох усиновлених сестер (2007 і 2008 років народження), а їхнього братика (2006 р.), теж усиновленого, виявили зі слідами численних побоїв. Ці злочини було розкрито лише через півтора року, після того як напередодні чергової перевірки соцслужб Світлана Оклей, за сприяння свого чоловіка та старшої доньки, викрала трирічну дівчинку з сусіднього селища, аби відновити кількість дітей та приховати вбивства. Через кілька днів украдену Христину знайшли і почали розкриватися моторошні обставини трагедії. Одну по одній ця історія розкрила ті проблеми, що є сьогодні як у суспільстві, так і в системі захисту прав дитини. І не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі з його клонованою системою інтернатів.

Прецедентне право та презумпція психічного здоров’я

До речі, історії, від яких холоне кров, трапляються і в благополучних країнах із розвиненими соціальними службами. Наприклад, у США з 1999-го по 2002 рік тільки у штаті Флорида було скоєно 126 навмисних і 70 ненавмисних убивств прийомних дітей. Тим часом багато країн учаться на таких трагедіях - і на рівні держави, і на рівні суспільства. Так, у Румунії після однієї з таких історій було вжито заходів із посилення контролю за прийомними батьками, а саме: психологічна експертиза, співбесіда з оточенням (сусіди, колеги, родичі), а також підготовчі курси. У Великобританії, де законодавство у сфері всиновлення побудоване на прецедентному праві, після кожного схожого випадку з’являється нормативно-правовий акт. Усе, що стосується дитини, - позбавлення батьківських прав, передача в сімейні форми виховання, - проходить виключно через засідання суду.

В історії сім’ї Оклей теж були суди. Перший - коли приймалося рішення про усиновлення. Під час засідання у Світлани Оклей сталася істерика, і суддя на мить засумнівалася. Але звання матері-героїні, яку характеризували як активістку та взірцеву матір, вплинуло на позитивне рішення…

Ми спробували дізнатися, як потенційні усиновителі проходять співбесіду з психіатром. З’ясувалося, що в кожної з десяти опитаних сімей таке спілкування відбувалося по-різному. В одних психіатр переглянув документи, поставив кілька стандартних запитань і буквально через 10 хвилин видав дозвіл. Інших довго розпитували, цікавилися мотивами рішення взяти дитину в сім’ю й навіть проводили психологічні тести. Але найчастіше мало все-таки поверховий характер.

«В Україні діє так звана презумпція психічного здоров’я, - розповів психотерапевт, професор, доктор медичних наук Олег ЧАБАН. - Людина не повинна доводити, що вона здорова. Потенційному усиновителю достатньо показати, що він не стоїть на психіатричному обліку».

Таким чином, обмеженням для потенційного усиновителя може стати або судимість, або серйозна хвороба, про яку відомо, оскільки є ще таке поняття як лікарська таємниця.

Тепер на Світлану Оклей та її чоловіка чекає інший суд - вони обвинувачуються в убивстві, співучасті в убивстві та викраденні дитини. Старшу доньку випустили під підписку про невиїзд. Після цієї трагедії вкрай важливо, які висновки зробить держава і, що ще важливіше, - суспільство.

У парадному, сусідньому з тим, у якому жила сім’я Оклей, мешкала працівниця служби у справах дітей. Але ні вона, ні дільничний лікар, ні вчителі зі школи, ні родичі, ні друзі, ні сусіди не помітили (чи воліли не помічати) побоїв на дітях. Що це? Зацикленість на власних проблемах, небажання бачити і вникати в проблеми чужі, байдужість до горя ближнього? У Європі і в Америці сусіди - перші, хто звертається у відповідні служби, коли бачать жорстоке поводження не тільки з дітьми, а й з тваринами.

Таємниця усиновлення vs контроль

Ще одна проблема - таємниця усиновлення. Світлана Оклей усиновила дітей, отож вони вважаються рідними. Через таємницю усиновлення служби не мали права втручатися в життя цієї сім’ї й надто часто контролювати її. Довіра обернулася тим, що працівник соцслужби так і не поговорив із дітьми. Він зустрів Світлану Оклей на вулиці й вирішив, що цього спілкування достатньо. А мама-героїня тим часом якимось чином отримувала довідки про щеплення вже мертвих дівчаток.

«Контроль над усиновленою дитиною деформується таємницею усиновлення, - розповідає керівник управління забезпечення діяльності уповноваженого президента України з прав дитини Людмила ВОЛИНЕЦЬ. - Згідно з 28-ю статтею Сімейного кодексу України, особа, котра здійснює контроль над усиновленням, зобов’язана не розголошувати таємницю усиновлення навіть тоді, коли дитина знає про це. Таким чином, працівник служби у справах дітей не має права поцікавитися в школі і в учителя, як дитина навчається, спілкується з однокласниками, дізнатися в педіатра про стан її здоров’я тощо».

В Європі не соромляться статусу усиновителя - навпаки, це приклад для наслідування. На пострадянському просторі існує стигма і щодо дітей, яких апріорі вважають носіями поганих генів, і щодо батьків, які не можуть мати власних дітей. Деякі сім’ї, особливо в невеликих містах, навіть не приходять по допомогу на всиновлених дітей, аби не стало відомо, що дитина не рідна. З часом зберігання цієї таємниці стає величезною проблемою, у тому числі й психологічною.

Керівник програми «Сирітству - ні» фонду Р.Ахметова «Розвиток України» Дар’я КАСЬЯНОВА вважає, що «таємницю усиновлення потрібно обговорювати передусім із позиції права дитини. Необхідність полягає не в тому, щоб дитина знала біологічних батьків, і не тільки в тому, аби був контроль над усиновителями, і не так контроль, як супровід, допомога. Важливо, щоб дитина мала можливість отримати будь-яку достовірну інформацію про себе, щоб їй не брехали й не піддавали тим самим серйозній небезпеці психічного зриву. А усиновителі - не ховалися б, а спілкувалися одне з одним, навчалися, отримували б за потреби професійну допомогу».

Проект закону про скасування таємниці усиновлення розроблений уповноваженим із прав дитини і 28 вересня був представлений для обговорення на всеукраїнській нараді «Національне усиновлення: уроки Краснодона» з участю начальників обласних служб у справах дітей та директорів центрів соціальних служб для молоді.

Інтернат чи сім’я?

У всіх телепередачах, а майже кожен канал вирішив за необхідне підняти моторошну історію сім’ї Оклей на своїх ток-шоу, звучали поширені міфи про те, що люди всиновляють дітей заради грошей; що сиротам краще залишатися ситими і нагодованими в інтернаті та що багатодітні сім’ї - це неправильно…

Так можуть казати ті, хто не розуміє, яка це велетенська праця - виховати як рідну й дати освіту навіть одній дитині. Крім того, усиновлення, порівняно з опікою, економічно менш вигідне. У першому випадку виплачується така сума, як і за першу народжену дитину, - 26 790 грн. одноразово за формулою: перший транш у розмірі 10 прожиткових мінімумів і решта суми - впродовж наступних 24 місяців. Виплати ж у зв’язку з опікою становлять у середньому 2200 грн. на місяць до досягнення повноліття, а якщо дитина вступила у вуз - то до 23 років.

Твердження ж, що дитині краще в інтернаті, не витримує жодної критики. Випадки, аналогічні краснодонському, набувають розголосу тому, що життя дитини поза стінами установи можна хоч якось проконтролювати. За даними дослідження, яке проводилося три роки тому Українським центром соціальних реформ спільно з Українським інститутом соціальних досліджень ім. О.Яременка, кожна сьома дитина в інтернаті піддається насильству. А недавній випадок в одному з обласних інтернатів, що не набув розголосу, коли однорічна дитина поперхнулася кусочком яблука й померла від ядухи, бо за нею ніхто не дивився, викликає шок.

«У Великобританії, досвід якої ми вивчали, - розповідає Дар’я Касьянова, - інтернатні установи розраховані щонайбільше на шість осіб. Коли дитина перебуває там більше шести-дванадцяти місяців, вважається, що керівник погано працює. Адже після року перебування поза сім’єю психіка дитини порушується, і часу на її відновлення знадобиться вдвічі більше. У виборі сімейних форм виховання до кожної дитини застосовується індивідуальний підхід».

Є області

За даними Держдепартаменту з усиновлення та захисту прав дітей Мінсоцполітики, за перше півріччя 2012 року українськими громадянами усиновлено 984 дитини, іноземними - 368. У прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) було влаштовано 1086 дітей, а за перше півріччя 2011 року - 587. (На
1 липня 2012 року в ДБСТ і прийомних сім’ях виховується 10821 дитина, що становить 11,2% від загальної кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки в Україні.) Прикметно, що в значному відриві від усіх областей іде Дніпропетровська, де тільки за перше півріччя 2012-го з інтернатних установ у сім’ї та ДБСТ потрапили 198 дітей. За цей час в області створено 61 прийомну сім’ю і 10 ДБСТ. Для порівняння: у Київській області (друге місце) цей показник становить 10 і 11 відповідно (всього - 115 дітей).

У 2011 році Дніпропетровська область узяла курс на реформування інтернатів і стала пілотною для реалізації програми «Сирітству - ні» фонду «Розвиток України». (На початок 2011-го там було 59 інтернатних установ з 2763 вихованцями.) Працівники фонду в партнерстві з соціальними службами розробили стратегію, а на рівні обласної влади - прийняли спільну програму «Сім’я для дитини», яка в стислі терміни дозволила переорієнтувати систему на роботу в інтересах дітей. Інформацію про всіх дітей з інтернатних установ області, які підлягають усиновленню (близько 2500 тисяч), упродовж двох місяців було розміщено на Всеукраїнському порталі з усиновлення www.sirotstvy.net.

За рік реалізації програма довела свою ефективність і перейшла на наступний етап: одночасно з роботою над пошуком кращих сімейних форм виховання, посилюється робота з сім’ями, котрі опинилися у скрутних життєвих обставинах, - так званими кризовими. На базі інтернатів, що порожніють, з умовою збереження робочих місць після перекваліфікації персоналу створюються центри підтримки сім’ї, матері та дитини, дитсадки і соціальні гуртожитки.

За словами керівництва області, це не тільки забезпечення базового права дитини на сім’ю, а й економічно обґрунтований крок. Якщо підрахувати, то тепер в інтернатних установах Дніпропетровської області виховується в середньому 16-20 дітей, при тому що кожна будівля розрахована на 100-120 осіб. Після перепрофілювання інтернатів зберігаються приміщення, персонал, але вони працюють уже в інтересах збереження або створення сім’ї.

Найближчим часом розпочнеться реформування дитячого будинку «Сім’я». На його базі буде створено Центр підтримки сім’ї дітьми у партнерстві з представництвом британської організації Hope and Homes for Children («Надія і житло для дітей»). У цій установі фахівці надаватимуть висококваліфіковану соціальну, психологічну, юридичну допомогу та підтримку дітям і сім’ям, котрі перебувають у складних життєвих обставинах. Мета - зберегти сім’ю, знайти дітям нову або ж створити умови, максимально наближені до сімейних.

Наприкінці року буде представлено порівняльний аналіз британської організації «Лумос» (Lumos), із якою фонд «Розвиток України» уклав меморандум про співпрацю та обмін досвідом. На прикладі найкращих (а у Великобританії одна з найсильніших систем роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківської опіки) для Дніпропетровської області було розроблено фінансове планування деінституціоналізації, тобто ефективний перерозподіл наявних ресурсів.

За словами виконавчого директора «Лумос» Джіоржет Мулхейр, п’ять інтернатних установ області були вибрані як приклад для розрахунку вартості процесу. Вибірка охоплює дітей усіх вікових груп, у тому числі з інвалідністю. Аналізувалося, скільки їх можна повернути в рідну сім’ю чи в сім’ю родичів, скільки можна влаштувати в прийомні сім’ї, взяти під опіку з мешканням у будинках для малих груп, і скільком дітям знадобиться підтримка, щоб перейти до самостійного життя. Прораховувалися необхідні послуги й персонал для забезпечення цих сімейних форм виховання, а також комплекс послуг у сфері охорони здоров’я, освіти та соціального супроводу, щоб запобігти подальшому прибуттю дітей в інтернатні установи.

* * *

Чи потрібно батьків ретельніше перевіряти, особливо коли йдеться про усиновлення? Однозначно. Чи потрібно організовувати школи, курси для прийомних батьків, опікунів? Безперечно. Але залишати дітей в інтернатах, заплющуючи очі на те, що ця система незворотно калічить їхні життя, по-моєму, - злочин. Дуже хочеться вірити, що з краснодонської трагедії буде зроблено висновки; що ми станемо уважнішими одне до одного, а чиновники захочуть щось змінити. І якщо вже не дитячі долі, то бодай економічна доцільність стане для них дійовим мотиватором.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК