Українці і поляки під час Другої світової: невідомі сторінки історії

У зв’язку з затяжною парламентсько-президентською виборчою кампанією та формуванням уряду в Польщі й політичними війнами в Україні, що нещодавно увійшли «в рамки» передвиборної кампанії, на другий план відійшли питання, пов’язані з проведенням Року України в Польщі. План заходів, який запропонувало українське Міністерство культури в квітні, був дуже бідним. Але це тема окремого матеріалу. Хочу відзначити подію, яка, навіть не будучи включеною в перелік офіційних заходів, не просто мала, а й матиме широкий резонанс. Йдеться про презентацію IV тому спільної видавничої серії «Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі сторінки з архівів спеціальних служб», що відбулася у Варшаві.

Архівно-пошуковий та науково-видавничий проект був започаткований восени 1995 року. Навесні 1996 року почалося формування спільної українсько-польської робочої групи, яку очолили генерал Володимир Пристайко (з українського боку) та директор Архіву внутрішніх справ Гжегож Якубовський (з польського). Після трагічної смерті останнього на чолі польської групи став радник Міністерства внутрішніх справ і адміністрації РП Піотр Мєрецький. Українську частину робочої групи нині очолює директор Державного архіву СБ України Сергій Богунов. Базовими осередками роботи групи на сьогоднішній день є Інститут національної пам’яті РП, який фінансує переклад і видання документів (всі книги серії виходять польською і українською мовами) та Державний архів СБУ, який забезпечує основну масу документального наповнення видання. Серцем групи є її ветерани — Єнджей Тухольський (ІНП) та Петро Кулаковський (СБУ). З української сторони до групи також входять відомий український історик Юрій Шаповал і заступник директора Держархіву СБУ Сергій Кокін.

Отже, десять років тому група почала реалізацію проекту, ставлячи за мету зробити доступними для вчених-дослідників й широкого загалу документи, що зберігаються в архівах спецслужб України та Польщі, перш за все, ті, що стосуються найбільш болючих фактів історії двох народів.

Саме такою є тематика IV тому «Поляки і українці між двома тоталітарними системами. 1942—1945», присвяченого кривавому конфліктові між поляками та українцями. Особливе місце в книзі відведено трагічним подіям, які мали місце на Волині у 1943 році. Слід відзначити, що на відміну від Польщі, українське суспільство, влада та більшість науковців фактично нічого не знали про них до 2003 року, до відзначення 60-річчя «волинської трагедії». Після сплеску різноманітних публікацій на цю тему в українських ЗМІ та в наукових виданнях у 2003 році, вона, здавалося б, канула у забуття, вже до наступної річниці.

Цей досить часто панівний, ще зі «старих добрих часів» в Україні «підхід» вирішила порушити спільна робоча група. Готуючи це видання, без приурочення до якихось річниць і офіційних заходів, колектив упорядників керувався у підборі документів науковими підходами, не вдаючися до політичної демонізації «волинської проблеми». «Використовуючи вельми специфічні джерела, якими є документи спецслужб, ми прагнули підкреслити хибність інтерпретації історичного процесу з розподілом на «хороших» і «поганих» учасників цього процесу», — говорить представник української робочої групи професор Юрій Шаповал, якого польські колеги називають «мозковим центром проекту».

Презентація, що відбувалася в Інституті національної пам’яті, зібрала широке коло цінителів історії. Учасників привітав президент інституту Леон Кєрес. З нагоди презентації Посольство України в РП організувало прийом, на який завітав маршал сенату РП Богдан Борусевич.

Члени робочої групи зізналися, що їхні серця затремтіли, коли на трибуну вийшов голова Союзу ветеранів 27-ї Волинської дивізії Армії Крайової Анджей Жупанський. Проте з його уст прозвучала не критика, а щирі слова подяки за книгу, яка сприятиме виробленню об’єктивної оцінки «волинської трагедії». Польський ветеран підкреслив, що лише зараз він і його колеги зрозуміли, що зібрані на заклик його організації у 80-х роках спогади учасників та очевидців подій 1943 року «не є об’єктивною правдою, а лише суб’єктивною точкою зору ветеранів». Але таке розуміння не прийшло само. Ментальній еволюції частини польських ветеранів АК сприяли і 10 семінарів «Україна — Польща: важкі питання» 1996—2005 років.

Учасники презентації як з українського, так і з польського боку, були одностайні у тому, що, розширивши джерельну базу вивчення «волинської трагедії», IV том, запропонований увазі професійних істориків та широкому загалу, не ставить крапку у подальших дослідженнях, а дає імпульс наступним польсько-українським дискусіям навколо подій 1943—1944 років. Дискусіям, що мають спиратися на ретельне, всебічне і критичне осмислення джерел, а не на апріорно визначені схеми, підігнані під панівні чи вигідні ідеологічні постулати.