Українець (із) майбутнього

10 травня, 2022, 08:50 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чимало українців, за віком — «народжених в СРСР», міфологізовані дитячим кінофільмом «Гостя з майбутнього». В ньому фантастично обіграно зустріч тодішнього теперішнього і тодішнього ж майбутнього в образі хлопчика Колі, на перший погляд непримітного, але героїчного, і (над)звичайної, але наділеної особливими рисами характеру та фізичними й розумовими здібностями дівчинки Аліси. Під кінець фільму Аліса проголошує пророцтво, яке згодом усі герої забувають, а вона повертається у своє майбутнє. Майбутнє, де що? Де так само підступні люди, пірати, крадіжки, обман, хитрощі. Просто ми як глядачі всього того не помічаємо, але бачимо світлу історію повернення вкраденого мієлофона і сміливості радянських школярів. І зітхаємо на останніх титрах фільму про світле майбутнє... яке має якось само прийти. І не вловлюємо смислу, який полягає в тому, що майбутнє не приходить — його створюємо ми самі. Ми можемо про нього говорити, можемо мріяти про нього, можемо боятися і уникати — проте можемо й конструювати майбутнє, пропагувати його, зрештою програмувати і втілювати. Вибір за нами — бути жертвою чи творцем майбутнього.

Чого ж прагнемо ми, українці? Що робимо й чого не робимо в руслі наших прагнень, сформованих на основі наших потреб і мотивів, ключовими серед яких є ідеали та цінності. Які ж цінності формують прагнення українців? У науково-емпіричній кристалізації ми можемо простежити їх за результатами «Світового дослідження цінностей» (World Values Survey, WVS) , мета якого — оцінити вплив динаміки пануючих цінностей на соціальний, політичний та економічний розвиток країн і суспільств. 

Отже, в Україні «Високий рівень економічного зростання» назвали першим пріоритетом 77,8% респондентів у 2011 і лише 53,3% — у 2020-му. Натомість «Забезпечення надійної обороноздатності країни» зросло з 2,9 до 22,9%. «Створення умов, коли люди мають більше можливостей вирішувати, що повинно відбуватися в них на роботі і в суспільстві» продемонструвало невелике зростання: з 15,2 до 19,3%.

Зверніть увагу: за майже десять років, із 2011-го по 2020-й, українці трохи змінили свої пріоритети (в обороноздатності поряд з економічним зростанням) і сформували підстави для активізації такого захисного ресурсу всередині кожного з нас, щоб сказати ворогу «пішов геть!», а згодом реалізуватись у волонтерстві, ТрО та інших способах підтримки воєнного і громадянського спротиву нападові Росії.

Якщо уважно розглянути цінності українців не в сукупному портреті «середнього» образу спільноти, а розклавши їх ситуативно (адже війна — це ситуація, що руйнує сукупне й розкладає на частинки, які потребують інакшого візерунку та застосування), то помітимо чимало важливого. Такого, що розпорошилося в узагальненнях, але насправді спрацювало в конкретиці. Усереднена традиційність проявилася в неочікуваній інноваційності, матеріалістичність в духовному піднесенні та відстоюванні державницьких інтересів та патріотичних позицій. Наразі перед українцями стоїть питання Нової України, нового (чи того, що знайшов себе) українця. І суспільство вже знає, що відповідь на це питання ми даватимемо самотужки, без коректур світової спільноти. Що саме проявилося в українській нації цими днями, які ціннісні зміни усталяться, що стане першими кроками Нового Майбутнього? Потрібні лише переосмислення і сміливість. Яка в нас точно є.

Український соціолог Євген Головаха, покладаючись на дані низки досліджень, зазначив, що українці «справді змінилися, але не в цінностях, а в установках на дію. Установка — це механізм, який забезпечує початок, продовження і закінчення дії. Ці установки сформувалися, і ми діємо. Окрім того, ми зрозуміли: якщо не відіб’ємося, то загинемо чи станемо рабами. Тому маємо шалену мотивацію. Сьогодні в нас є установки, мотивація й емоції, які дають наснагу чинити опір».

А наші цінності по суті є відображенням так званих європейських, яким, до речі, теж не сотні років. Європейці почали позбуватися колоніальних та імперських фокусів світобачення після 80-х років ХХ ст., вони самі не настільки досконалі, наскільки створили міф розвиненого континенту, на якому є «східна» частина, де внаслідок історичних подій залишилися «країни, що наздоганяють» (чи це не колоніальна логіка?). Всі 30 років своєї незалежності Україна балансувала в іміджі постколонії, постачальника робочої сили на схід і захід, корумпованого й хитрого істеблішменту та переможниці Євробачень, вдалих виступів спортсменів на паралімпійських іграх, у кіберспорті та дешевих стоматологічних послуг. 

Але та сама Стара Україна вже позаду. Точку неповернення пройдено. Нова Україна вже транслює на весь світ свої прагнення і цінності, які за ними стоять. А «розвинений» світ згадує про власні декларовані цінності, що припали пилом у бібліотеках Європи та Північної Америки.

Чому ми проголошуємо Україну уособленням європейських цінностей, забутих європейцями?

А якщо прагнення Волі, сміливість, іноді безшабашність (культурний код козацтва дається взнаки!) є не вимушеними якостями, а справжніми цінностями українців (що виписувалися нашою тисячолітньою історією)? Нова Україна буде незалежною (передусім від приписаного їй образу меншовартості), вона дивуватиме світ і приваблюватиме таланти. Як вам така перспектива дій на майбутнє?

...Якщо ж ми повернемося до кумівства (непотизму) і патерналізму, то Велика Подорож триватиме й далі, до наступних воєн і втрат незалежності. 

Тож питання — як не повернутися до псевдоцінностей, якими змальовували українця століттями?

Будьмо чесними з собою — ми й самі підтримували нашу віру в кума, у власну меншовартість, у досвідчених господарників при владі, у чверть світового чорнозему та «житницю», у вторинність української культури, у неспроможність знімати хороше кіно, у трьох гетьманів і що держава нам винна пенсію. Але зосередьмося на тому, що може стати нашою перепусткою в (нео)модерний світ, в економічний злет, у справжню незалежність і гідність у глобалізованому світі.

«Копаємо» углиб цінностей та соціальних практик і «знаходимо» скарби

Українець недалекого минулого вкотре проявив себе в скрутні часи. Так було завжди. Натепер у нас два варіанти: українець близького майбутнього нарешті врахує досвід — або звично проігнорує, адже захопиться повсякденними клопотами відродження «садочка вишневого коло хати». Ми навчилися «першими ворога зустрічати й давати відсіч», але в часи навіть відносного спокою ми не виступаємо проти корупції, поганої освіти, маніпуляцій із олігархічних телеекранів, повсякденного хамства та «кидків» у бізнесі. Що заважає? Повсякдення. Рутина побутових клопотів: води наносити, худобу попорати, уроки зробити, до сусідів заглянути потеревенити про політику. Доки не стається щось за межами буденності, тієї самої нудної подорожі, яка нам не здається тією Великою подорожжю, котра мала б народити націю. Ця Подорож із 1991 року, з ривками піднесень 2004-го та 2013–2014 років, з розчаруваннями 2006-го, кризами 1998-го, 2008-го і 2020-го, початком війни 2014-го загартовувала нас. Тяглі вісім років війни, з одного боку, стали звичкою, з іншого — гостро сприймалися нечисленною (на жаль) частиною народу України. Втім, усе ж таки сформували загальну цінність прагнення не так до безпеки (уникнення викликів), як до оборони (опору викликам).

Широкомасштабна агресія Росії, розпочата 24 лютого 2022 року, завдала потужного потрясіння самоусвідомленню українців, поставила їх перед необхідністю швидко визначитися: хто ми, що для нас цінне, чого ми прагнемо.

Саме тут розкрилися риси українців, які ми побачили у 2004-му, у снігопад 2013-го, під час Революції Гідності, у 2014–2015 роках: здатність до взаємопідтримки, попри дрібні розбіжності; до самоорганізації, попри декларування запиту на міцне керівництво; прагнення волі, сміливість і... готовність до змін — те, про що замовчували декларативно, але постійно демонстрували на практиці.

Україна — місце народження сенсів для нового світу. Оновлені сенси України

Приблизно з 2015-го глобальний Світ перебуває у фазовому переході до нового соціального, економічного і, можливо, політичного устрою. Низка криз — це спроба Старого зупинити зміни. Але, як відомо, Майбутнє завжди перемагає. І на цьому шляху багато важить перемога тих сенсів, які народжуються в Україні і стають видимими всьому світові.

Тривалий час аграрний портрет України змальовували у принизливому або досить знеціненому обрисі. Вживаючи метафору аграрності як ознаку відсталості, покладаючись на класичний теоретично-історичний поділ епох на аграрні-індустріальні-постіндустріальні суспільства. Можна, звісно, ображатися на такі замальовки, а можна зробити на цьому сильну позицію в новій економіці.

Зі слабкими картами треба грати сильно. Там, де агро-, — там має бути food tech. Там, де вугільна ТЕЦ, — мають з’явитися сміттєпереробні потужності. Там, де зруйновані будинки, — мають з’явитися міста майбутнього зі smart greed, керованим штучним інтелектом трафіком, надсучасним дизайном та найвищим рівнем комфорту і безпеки для жителів. Саме так, як з’явилися в Україні необанки, game dev, визнання віртуальних активів і цифровий паспорт. Було б бажання, розуміння вигод і ... воля. Воля — як неймовірно сильне прагнення свободи — в житті, в рішеннях, у діях, у думках, у ставленні, у Слові — що розкриває сміливість, самоорганізацію, швидкість, жертовність та багато інших спроможностей, які стають справжніми суперсилами.

Так і більше.. Україна для світу стає не агропостачальником, а зовсім іншою житницею — житницею сенсів. «Житниця» — так, не модерне слово, можливо його краще замінити, наприклад, на Джерело. Суть у тому, що саме в Україні народжуватимуться смисли, важливі для Нового світу.

Новий світ буде відкритим. Це буде світ напередодні технологічної сингулярності (навіть якщо ми не віримо в її настання), світ великих можливостей і реалізації найсміливіших мрій. Світ кіберократії і людяності — так, такий дивергентний світ.

І він надихатиметься суперсилами, які проявила українська нація, загартовуючись у Національно-визвольній війні.

Україна тривалий час була невидимою і для «Заходу», і для «Сходу», фактично перебувала в тіні. В темряві тіні власної історії. В затінках недоступних архівів. У тіні розваленого СРСР. У тіні РФ, що привласнила собі імперську історію. В тіні Росії, що привласнила мову, історію і навіть назву України-Русі. В тіньовому іміджі економіки. В тіньових відносинах дипломатії. В тіньових і темникових медіа. Результатом перебування в тіні став викривлений образ України і українця. Невиразний, непомітний, другорядний, колоніальний. Голос України — це хіба спів на Євробаченнях та «борщ» у культурній дипломатії. (Чим же ще дивувати на World Expo в Дубаї? Борщем на третьому поверсі і Шевченком на другому). Відтепер усе має змінитися. Не хвилюймось: і борщ, і Шевченко будуть із нами. Але ми дали світу щось інше — Просвітлення, тож нас нарешті починають чути, цікавитися нами і дивитися на нас шанобливо.

Запасливість на темні часи — риса, яка сформувалася в культурному коді українців. Постійне передчування, що знову настануть часи тіні, голоду, мороку. А тепер можна сказати, що весь Глобальний світ потрапив у темні часи... Нам довелося повстати, аби це стало видимим (адже нам добре знайомі обриси цієї Темряви). Дістати зі своїх сховків прибережені там справжні українські цінності та продемонструвати їх у прагненнях і діях. Українцям стало нестерпно перебувати у страху темряви, даючи темряві владу над собою.

Ми ще у 2014 році назвалися Воїнами світла, мимоволі закріпивши за собою місію для Світу — вивести на світло Зло. Україна й українці стали світлом для Світу, хоч би як пафосно це звучало. Своїм спротивом Україна зробила очевидними проблеми глобальної політики, слабкість міжнародних інституцій, заангажованість лідерів, відхід розвиненого світу від декларованих ним цінностей. Ось таке Просвітлення.

Виявилося, що захисником цінностей Модерного світу стала домодерна Україна. Чи, навпаки, виявилося, що свою модернізацію Україна пройшла набагато раніше, підпільно, в тіні Орди, і що (нео)модерні цінності і є справжніми цінностями українців. Що воля, людяність, сміливість — це шлях постмодерну, яким непомітно для себе рухається Україна, до якої тепер поспішатимуть доєднатися «розвинені» країни, що в економічній прагматиці, формалістиці сталого розвитку, крихкості сильних інституцій та вульгаризованих толерантності й мультикультуралізму втратили сенс Майбутнього, впевненість у справжності прагнень і персоніфікацію цінностей.

Суперсили українців у епоху Просвітлення

Воля, сміливість, відповідальність і людяність.

Самоорганізація, самоіронія і стійкість.

Рішучість, гідність і винахідливість.

Спроможність дивувати світ.

Багато чого ми дізналися — чи згадали — про самих себе. Нова Україна — свого роду Новий Модерн — (нео)модерн. Усе нове — добре забуте старе. Вічні цінності тому й вічні, що, скільки б не довелося блукати, а до них повертаються.

Так, після нашої Перемоги знову спробує повернутися корупція (відверто кажучи, вона й зараз дається взнаки), з’являться нові (будівельні? логістичні?) олігархи, місцеві барони, буде й «прокляття переможців». Але навряд чи нація вдруге — як після Революції Гідності — дозволить Старому скористатися нашою Перемогою. Перший крок до «позбутися» ми вже зробили — ми усвідомили, переосмислили і думаємо, перш ніж щось робимо. Не зупиняємось. Удосталь було часу на міркування, — настав час Нового Відродження.

Які ж цінності можуть стати основою української нації?

Під цінностями взагалі розуміють основи життя людини (духовного й матеріального), які визначають її мету, інтереси, наміри. Навіть на рівні окремої людини цінності відображають історичний досвід і виражають смисли норм та культури або культурно-політичної спільноти.

Цінності можна розглядати на чотирьох рівнях: загальнолюдські, суспільні, соціально-групові та особистісні.

Загальнолюдські цінності — свого роду універсальні, їх у загальногуманітарному плані визнає суспільство й цілком поділяють усі групи громадян. Такий собі консенсус культур.

Суспільні цінності — це значущі, визнані спільнотою переконання щодо цілей, ідеалів життя, яких люди прагнуть, і щодо способів їх реалізації. Це, фактично, з одного боку — суспільні етичні норми, а з іншого — те, що є значущим для людини, котра ідентифікує себе з певною спільнотою на кшталт етносу, чи нації, чи країни. Цінності тут є одним із джерел індивідуальної мотивації, але в контексті соціальної ідентичності. На цих цінностях базуються настанови і зрештою інтереси та наміри.

Є різні моделі аналізу суспільних цінностей. Можемо подивитися на них, зокрема, за методикою Шварца. В цій моделі розглядаються цінності збереження чи відкритості до змін, самоствердження чи солідарності.

За даними досліджень «Социс», наприклад, від 2015 року, українці віком 18–34 років більше схильні до змін, 34+ років — до збереження.

Багато соціологічних досліджень, які проводили і ми, і наші колеги за схожими методиками, вказували, що в розтяжці «Збереження» — «Розвиток» українці 30 років обирали саме «Збереження»: умовний «добробут» («має бути не гірше, ніж раніше — при СРСР, при Кучмі, при…»), «безпеку» («хоч би чогось не сталося»), «справедливість» («у нього — керівника держпідприємства чи сусіда — має бути не краще, ніж у мене»). Страх перед Новим роками змушував обирати Старе на виборах.

Отже, «Армія. Мова. Віра» мала б бути переможною стратегію і в політиці 2019 року.

Але ще у 2009-му дослідження Advanter Group системно почали фіксувати різницю між декларованими цінностями та соціальними практиками українців.

Ця різниця сягнула свої кульмінації спочатку у 20132014-му і пізніше у 20192020 роках.

Українці і в 2013–2014-му, і в 2019-му чітко продемонстрували відхід від патерналізму, відкритість до змін. ProZorro, безвіз, ОСББ, ТГ, децентралізація, ринок землі, відкритий бюджет, антикорупційні інституції — все це привело до поширення нових практик. Отже, цілком зрозумілими були і політичні зміни, і розчарування, і знову захоплення. Майбутні розчарування теж тільки посилюватимуть нашу антикрихку націю, бо даватимуть їй більше практик, і більше досвіду, і більше розуміння. Зокрема це означає, що одна з ключових реформ на майбутнє — громадянська освіта.

Отже, які цінності сьогодні стали справжніми суперсилами українців і можуть сформувати світовий тренд суспільних змін? А нам самим укотре нагадати про наші особливі риси.

Безумовно, це Воля. Це безкомпромісне прагнення свободи — в усіх аспектах життя.

Це спроможність до співдії через самоорганізацію. «Там де два українці…», «Я знаю, що він мене «кине», тому маю «кинути» його першим…» — ці наші приказки у скрутні й важливі часи відступають, висуваючи на перший план єднання і відповідальність. Українці через самоорганізацію навчилися заміщати неефективні бюрократичні інститути. І це стає викликом для всієї державної машини в Україні та для світової бюрократії. Новий світ передбачає гнучкі, адаптивні інклюзивні інституції, побудову гетерархічних моделей управління і в бізнесі, і в державі. Ще у 2004-му і потім навесні 2014 року стало зрозуміло, що ця цінність разом із волею докорінно відрізняє нас від Росії і робить непереможними.

Це, поряд зі згуртованістю, відповідальність за себе, свої рішення та можливості. Українці, згідно з даними згаданого вище Світового дослідження цінностей, дедалі менше покладаються на державу і розраховують передусім на себе. Про це свідчить зростання підтримки тверджень, що: «дохід має бути значно вищим у випадку докладання значніших індивідуальних зусиль» (на противагу «доходи мають бути більш рівними»); «люди більшою мірою самі мають нести відповідальність за те, щоб себе забезпечити» (на противагу «держава повинна нести більшу відповідальність за те, щоб усі громадяни були забезпечені»); «частка приватної власності в бізнесі та виробництві має бути збільшена» (на противагу збільшенню державної частки).

Це сміливість. Для того, щоб перемагати, треба перестати боятися. Не боятися назвати Волан-де-Морта на ім’я. Не боятися виходити на Майдани. Не боятися говорити правду чи озвучувати власну думку. Не боятися діяти. Західні політики роками «замирювали» Росію, підживлюючи її посилення і впевненість у власній безкарності. І благали Україну не стріляти в Криму, здаватися, йти на формулу Штайнмаєра, створити уряд у вигнанні, здати Київ. Але для справжніх змін потрібна справжня сміливість. Дизрапшн — disruption — підривні інновації, суспільні зміни потребують спроможності кинути виклик самим собі й усталеним практикам.

Це винахідливість. Уміння знаходити рішення у складних ситуаціях. Діяти не за шаблонами. Протистояти не числом («гарматне м’ясо»), а ідеями («коктейлі молотова» => «бандерівське смузі»). Останніми тижнями з’явилися десятки виробництв бронежилетів — і, що характерно, дешевших та кращих за європейські. Наші хлопці навчилися робити сталеві пластини з кращими показниками. Знайшли і впровадили численні інновації у виробництві. Менше ресурсу й часу — для когось це загроза, а для українців — можливість знаходити кращі рішення.

Це самоіронія. Гуси, «русскій корабль», трактори, «укропи» — будь яка спроба ворога кепкувати з нас породжує не так обурення, як сміх. Українці — на відміну від ворога — вміють з іронією дивитися на самих себе, що теж робить нас непереможними в комунікаційних війнах та в способах зберегти здоровий глузд у скрутні часи. Люди Нового світу по всій планеті дуже швидко переймають нові українськи меми, крізь які починають дивитися на нові обрії нашими очима і смислами.

Це людяність. У найскрутніші часи в українців проявляються найкращі риси. І ось морські піхотинці прориваються в Маріуполі разом із пораненими. Сім’ї приймають біженців. Підприємці підтримують співробітників та колег. І вся країна волонтерить. Бо потрібно допомогти. Бо це ж люди, і їм потрібна наша — моя — допомога. Ставлення, яке демонструє ворог — і до українців, і до своїх солдатів, — свідчить про тотальну деградацію Старого світу, де Людина не є цінністю. Та що там люди — порятунок тварин (і не лише котів та собак, а й папуг та гризунів чи іншої живності) і рослинності у квартирах евакуйованих сусідів став виявом гуманності й справжньої людяності.

Це гідність. У 2014 році українці публічно продемонстрували усвідомлення своєї ідентичності, свого права на самовизначення, свою дорослість і відповідальність за свої рішення. Революція Гідності — це передусім революція Нових цінностей. Де гідність цілком позбавлена пихатості, гордовистості, чванливості. Гідність українців — нагадування Новому світу про те, що бути гідними — це про право на працю, право на себе і власні рішення. 

І, зрештою, це спроможність дивувати світ. Поглинутий трясовиною повсякдення, Cтарий світ жив примітивними потребами, не помітивши, як опустився на рівень базових: тепло, їжа, безпека. Росія 30 років варила їх на повільному вогні своєї газової горілки з кухарськими примовками «варись-варись горщечок». Непомітно для себе дехто з екологічно зелених став багряно-червоним і зачарувався кухарем. Але не українці. Вони 30 років намагалися достукатися на цю кухню. Проте нас не пускали ні до столу, ні до меню. Та зрештою ми гримнули у стіну так, що захиталися не тільки двері, з яких злетіли замки. І українці побачили купу очей, які з подивом розглядають ніби знайомих сусідів, але насправді — незвіданих. Диво, та й годі.

Отже, ми маємо діяти так, щоб Новий світ надихався суперсилами українців. Українець майбутнього визначатиметься не за національністю чи громадянством, а за прагненням волі та інновацій (розвитку, пошуку, підприємництва), за сміливістю й людяністю, за самоіронічністю і спроможністю до самоорганізації. Невипадково вже поширюється примовка, за якою на запитання про стресостійкість у шкалі відповідей додається: «Я з України». Ця відповідь не тільки про стійкість. Це відповідь, яка сьогодні на просте запитання «Звідки ви?» — стимулюватиме світ змінюватися. Нові форми співпраці, оновлені стосунки партнерства, просто увага до нас як співрозмовників. Це вже великий крок. Далі кроки ставатимуть упевненішими, але не менш обережними, невеликими (бо вже не бій і ще не марш), але помітними. Україна не рухатиметься колонами. Ми не колонія й не група слухняних осіб. Українці мимоволі демонструють світу, що таке справжні постіндустріальні цінності. Ми не стара ієрархія — ми Мережа. Так, скажемо за Нілом Фергюсоном: знову настав час Площ, Вежі впали. Наші суперсили — це риси позасистемної, надсистемної структури. Ми самі ще маємо це усвідомити й описати, щоб навчити Новий світ того, чого, як йому здавалося, він навчає нас. Ми не учні. Ми — приклад. Кейс «Україна» поступово вчить світ бачити Майбутнє. Не за кіносценаріями світових корпорацій видовищ, а за реальністю. Ви не уявляли, як працює перехід у «Матриці» Вачовських? Будь ласка, ось вам відповідь. Роззирніться. Ми в переході. Спускаємось із Веж на Площі. В епоху Просвітлення — Нового Відродження.

Україна, починаючи вже з 2023–2025 років, стане не тільки суб’єктом нової світової архітектури безпеки, а й справжнім світовим центром інновацій, підприємництва, сучасної науки, культури та творення нової економіки. Україна вийшла з тіні. Світ входить у Майбутнє, де тінь тільки від Світла, але не від темних мас. На перший погляд суперечливе й складне, неоднозначне і дискусійне — це наші переваги, а не слабкість. Новий світ — це світ гнучких, мінливих, нестабільних, суперечливих і неодновимірних процесів. Дивергентний світ. Прихід такого світу віщували вже майже пів століття. В цьому Новому світі є простий запит на життя: потрібні лише рефлексивні управлінці, які скеровуватимуть («підрулюватимуть») ці складні сингулярні процеси. Притаманні нам самоіронія та критика всього (аж до рівня «зради-зрадоньки») — це добрий матеріал, свого роду запобіжник, за наявності якого конструювання проривних бізнес-моделей, інновативних продуктів чи креативних ідей матиме елемент контролю над хаосом. Поступово ми перетворимо наші суперечки на конструктивні полілоги нечуваної результативності, як ми цього вже навчаємося під час війни. 

Сьогодні у світі чимало розмов про майбутнє. Багато запитань до майбутнього. Коли розвалиться Росія? Коли запровадять стоп’ятисотий пакет санкцій? Коли завершиться війна? Коли помре Волан-де-Морт? Коли Україна квітнутиме? Коли Тайвань, коли Starlink, коли Марс, коли Гетманцев… Коли?.. Коли? Коли?

Тоді, коли ми це втілимо. Коли наші прагнення стануть нашими діями. Коли наші приховані цінності стануть проявленими суперсилами.

До роботи.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК