УГВР — ще одна «біла пляма» національної історії

В ситуації бездержавності, в якій опинилася Україна між двома світовими війнами, розірвана на шматки між Радянським Союзом, Польщею, Румунією та Чехо-Словаччиною, особливо важливим було питання консолідації нації. В умовах потужної світової кризи, що настала з початком Другої світової війни, ті сили, які боролися за державну самостійність України, здійснили майже не відому сучасникам спробу створити надпартійний політичний орган. Його завданням було об’єднання на демократичних засадах розпорошеного по численних партіях і фракціях національно-визвольного руху. Шістдесят років тому, з 11 по 15 липня 1944 року, поблизу села Лужок-Горішній на Самбірщині, в умовах жорсткої конспірації, на території, контрольованій Українською Повстанською Армією (УПА), зібралися делегати від багатьох регіонів України. Це був перший Великий збір Української Головної Визвольної Ради (УГВР).

Біля витоків УГВР стояла людина складної долі — Кирило Іванович Осьмак (1890 — 1960), обраний 15 липня 1944 року головою президії — президентом. Він був членом Центральної Ради першого скликання, працював у міністерстві землеробства УНР, після перемоги більшовиків — у сільській кооперації, займався класифікацією наукових термінів; двічі, у 1928 і 1930 роках, зазнавав арешту за сфабрикованими справами. На самому початку Великої Вітчизняної війни К.Осьмак залишається на території, окупованій гітлерівцями, вступає в Києві до Української Національної Ради, очолюваної професором Миколою Величківським.

Будь-яка сила — і нацисти, і комуністи не хотіли й чути про самостійну Україну. На початку вторгнення німців націоналісти плекали надію на співпрацю з ними в справі розбудови держави. Дуже скоро ці ілюзії розвіялися. ОУН (Бандери), а згодом і УПА поступово втягуються у протинацистські дії. Загони УПА вели війну «проти всіх» — німецьких окупантів, радянських партизанів і вірних польському емігрантському уряду частин Армії Крайової. В травні 1942 року Кирило Осьмак готує декларацію «В єднанні сила нації». Він фактично стає головним політичним референтом, ідеологом ОУН (Б) і наполегливо втілює в життя ідею об’єднання різних політичних сил. Він готує платформу і Універсал майбутньої УГВР. У платформі визначалися її цілі та завдання (всі цитати подаються за книгою Юрія Шаповала «Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історії»):

«1. Об’єднати й координувати дії всіх самостійницько-визвольних сил українського народу на всіх землях України та поза ними для національно-визвольної боротьби проти всіх ворогів українського народу, зокрема проти московсько-большевицького і німецько-гітлерівського імперіалізмів, за створення Української Самостійної Соборної Держави.

2. Визначувати ідейно-програмові напрямні визвольної боротьби українського народу.

3. Керувати всією національно-визвольною боротьбою українського народу аж до здобуття державности і створення органів незалежної державної влади на Україні.

4. Репрезентувати, як верховний всеукраїнський центр, сучасну політичну боротьбу українського народу в краю і за кордоном.

5. Покликати до життя перший український державний уряд та скликати перше всенароднє представництво».

Доктор історичних наук, професор Ю.І. Шаповал багато років плідно працює в архівах, і саме він знайшов цілу низку цікавих документів, що стосуються УГВР і долі «забутого президента» Кирила Осьмака. Так, в справі № 51279 (речові докази по обвинуваченню Осьмака К.І., заарештованого 18 вересня 1944 р. радянськими спецорганами), що знаходиться в Державному архіві СБУ, є важливий документ під назвою «Єдине політичне керівництво Соборної України», в якому формулюються політичні цілі УГВР: «Свою боротьбу... УГВР прагне вести в союзі з усіма поневоленими народами Європи і Азії, які борються за своє визволення і визнають право України на політичну незалежність. Зокрема УГВР прагне до урегулювання і до мирного співжиття з усіма сусідами України на принципі обопільного визнання права на власні держави на етнографічних землях кожного народу».

Великий збір УГВР постановив — місцем перебування політичного органу, який керуватиме збройною боротьбою, мають бути українські землі. Як підпільний уряд ця організація координувала дії частин УПА до самого початку 50-х років. Важливою складовою діяльності її було видання друкованих органів, заклики бойкотувати вибори до центральних та місцевих рад народних депутатів УРСР.

Не забуваймо, що дії повстанців мали на теренах Західної України значну підтримку населення. Але в боротьбі з потужним репресивним апаратом — частинами МГБ, МВС, військовими підрозділами — упівці були приречені на поразку. Поступово УГВР була вимушена перенести свою діяльність за кордон. Український провід організації був у 1950 році остаточно розгромлений — більшість членів його загинули або потрапили в руки спецорганів. Кирило Осьмак помер 1960 року в тюрмі МГБ. Реабілітований 1994-1995 рр. по всіх трьох справах — 1928, 1930 та 1948 років.

Трагічна історія українського народу в XX столітті має чимало «білих плям». Однією з яких є діяльність УГВР, яка намагалася надати в основному націоналістичному рухові опору в складних умовах громадянського протистояння в Західній Україні чіткого демократичного спрямування.