Знищення, розкуркулення й виселення українських селян з їхніх земель носило швидше не етнічний, а класовий характер, пише у своїй статті для «Дзеркала тижня» доктор технічних наук, професор Юрій Соболєв.
«Переважна більшість селян (в Україні, — ред.) були одноосібниками, жили заможніше, ніж росіяни, вони мали що втрачати, вступаючи в колгоспи. Радянська влада з її патологічним прагненням усе забрати, усуспільнити і «справедливо» поділити була далека українському селянському менталітетові. Тому під розкуркулення в українських селах потрапила щонайменше половина селян», — відзначив Соболєв.
Він нагадав, що напередодні революції способи життя українського і російського селян істотно розрізнялися.
«Переважна більшість населення власне Росії (понад 75%) входила у сільські громади, права яких стосовно селянина були практично необмежені (більші, ніж у поміщиків у часи кріпосного права, і не менші, ніж у колгоспів у часи радянської влади)», — підкреслив учений, додавши: «Зовсім інша картина спостерігалася в Україні. На початку ХХ століття близько 85% селян Правобережної і майже 70% Лівобережної України вели одноосібне господарство».
За словами дослідника, перший удар радянська влада завдала по козацтву, про яке Лев Троцький писав: «Козаки — єдина частина російської нації, здатна до самоорганізації. З цієї причини вони повинні бути знищені поголовно». В результаті, на початку 20-х років козацтво як своєрідний субетнос (понад 6 млн. осіб напередодні революції) перестало існувати.
«У 30-х роках настала черга куркулів. Будь-якого селянина, який мав «садок вишневий коло хати», корову і, не дай Боже, коня, продавав раз на місяць два десятки яєць та глечик сметани на найближчому базарі й не хотів вступати в колгосп, оголошували ворогом трудового народу і куркулем», — додав Соболєв.
Учений відзначив також, що етнічні репресії наклалися на класові на територіях Галичини і Волині, коли після приєднання земель Західної України, де селянство також не прийняло радянську владу.
«Майже офіційно всіх «західняків» було оголошено «бандерівцями» і найлютішими ворогами радянської влади. А потім за тією ж самою схемою — табори, в’язниці, заслання. Ось тільки розстрілів стало менше і голодомор організувати побоялися або ж не зуміли», — уточнив він.
Докладніше читайте у продовженні статті Юрія Соболєва «Український феномен» у свіжому номері «ДТ».