У гості до веселої султанші

Герой народної легенди боярин Роган уже в дохристиянські часи проявив неабияку далекоглядність. На пагорбі Опільського краю він заснував оборонний пункт Рогатин, із якого керував об’єднаними племенами і протистояв грабіжницьким нападам кочівників. В історії це — карб глибокий. Переконаний: сьогодні навіть рядовий турист, котрий побував у тих краях, не заперечить доцільності зусиль мудрого воєначальника.

Замок, у якому на початку ХV століття, в період боротьби за молдавський престол, переховувалася княжна Катерина Могиляка-Корецька — дочка молдавського господаря Симона, на жаль, не зберігся. Проте за його втрату місто отримало достойну компенсацію. У світовій історії невеличке місто на Івано-Франківщині відоме як батьківщина славної Насті Лісовської — Роксолани. У далекому 1520 році 15-річну рогатинську дівчину взяли в полон кримські татари. Вона потрапила в гарем, але завдяки природному розуму, веселій вдачі, співучості та музичним здібностям із рабині-наложниці піднялася до найвищих вершин в Османській імперії. Настя Лісовська стала дружиною султана Сулеймана Другого (Пишного). А в оточенні правителя її називали «Гуррем Гассекі», що перекладається як Весела Султанша.

Українська дівчина зробила все, що могла, щоб татари і турки менше спустошували українські землі. Але довелося чекати понад чотири століття для поцінування її заслуг на батьківщині. Лише 1999 року у Рогатині встановили пам’ятник Насті — символу страдницької долі української жінки, яку «били, вбивали, на чужину гнали», а вона не лише не скорилася, а й зуміла принести користь рідному народові. Робота скульптора Романа Романовича та архітекторів Ореста Скопа і Юрія Глуговського нині є туристичною візитівкою міста.

Взагалі, Рогатин із його дев’ятитисячним населенням не скаржиться на нестачу пам’яток. Зокрема релігійних. Їх у місті аж п’ять. Велична церква Різдва Пресвятої Богородиці — ровесниця Софії Київської. Пізніші часи творчо вплели у споруду елементи готичної та барокової архітектури. А в ХVII столітті завдяки церковному братству тут відкрилася школа з великою бібліотекою.

Неподалік міститься молодша пам’ятка — костел святої Анни, споруджений у 1666 році на місці колишнього дерев’яного костелу. Монументальна споруда з високою вежею (42 метри) надає храму граціозності, а про його роль в історії промовисто свідчать товсті оборонні стіни — від 1,5 до 2,5 метра, — за якими під час нападів турків та татар місцеві мешканці знаходили захист.

Старовинна дерев’яна церква Святого Духа ще більше вабить туристів і гостей міста. В архівних джерелах вона згадується від 1500 року. До речі, виявляється, парохом цієї церкви був батько Насті Лісовської. Повністю збережений п’ятиярусний іконостас 1650 року — один із трьох найдавніших (!) в Україні. На жаль, автори його невідомі.

— Церква Святого Духа нині є філіалом обласного художнього музею. На жаль, солідний статус не вберіг її від руйнувань, — повертає мене у безрадісне сьогодення міський голова Рогатина Володимир Штогрин. — Упродовж багатьох років жук-короїд так попрацював, що будівля потребує серйозної реставрації. Відновлювальні роботи оцінені у півмільйона гривень. Для міста і навіть області така сума — завелика. Потрібна субвенція з держбюджету хоча б на умовах паритетного фінансування з місцевою скарбницею.

Забагато смутку? Тоді, панове туристи, мерщій вирушайте у великий спортивно-оздоровчий комплекс із басейном, сауною, тренажерним залом, тенісними кортами тощо. У Рогатині діють два мотелі та один сучасний невеликий готель. Але керівництво міста впевнене: такий «багаж» туристичної інфраструктури не можна називати багатим. Це ж смішно і водночас боляче, вважають вони, що делегації науковців, організовані туристичні групи (останніх привозять виключно немісцеві турфірми) змушені поселятися у санаторії сусіднього села Черче. Та якщо вже колони екскурсантів і відвідують Рогатин, то насамперед відчувають усі «принади» автотраси Кіровоград—Знам’янка—Тернопіль—Рогатин—Стрий, яка пролягає через історичний центр міста. Для її ремонту Державна служба автомобільних доріг роками шукає коштів і ніяк не знаходить.

Але, повертаючись додому, туристи забувають про розбиті дороги. Крім історичних об’єктів-символів, у їхній пам’яті залишаються мистецькі надбання Опільського краю, частиною якого є Рогатинщина. Народні традиції тут справді неповторні. Приміром, село Липівка відоме обрядом Василія. Театральне обрядодійство «Маланка» із села Жовчів на Всеукраїнському фестивалі «Різдвяна розколяда» у січні нинішнього року здобуло головний приз.

А обряд весілля із села Черче відомий усій Україні. При зав’язуванні хустини молодої, даруванні, укладенні шлюбу «знаходять роботу» десятки пісень і примовлянь. Фірмова страва черченського весілля називається вельми символічно — «доля». Її випікають із тіста, начиняють сиром, прикрашають різними шишками та кленовими листками — щоб «милому стелилася доля легко та пишно». А старовинні танці — Микита, танець Хруща, танець із віником, танець гобало та інші — отут уже ногам справжня воля!

Вміють на Рогатинщині не тільки розважатися. По-справжньому унікальною є місцева вишивка. У ній переважають геометричний орнамент, жовтогарячі кольо­ри. Майстри знають майже 100 різних способів вишивання, але в основному використовують хрестик, гладь та низинку. Прикипаємо поглядом до однієї роботи. На чорному полотні — жовтогарячі кольори: тривога і надія. Це — чоловіча сорочка, названа «Бандерівець». Вишиті у 1946—1950 роках, такі носили учасники національно-визвольної боротьби.