У пошуках ідеального тавра

31 травня, 2013, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 19, 31 травня-7 червня 2013р.
Відправити
Відправити

Розкривати інформацію про себе для законослухняної людини або організації дуже вигідно. Можливість якомога ширше заявляти про себе не тільки закликає до самодисципліни і відкриває нові обрії можливостей, а отже свободи, але ще й дає змогу краще захистити себе від несправедливості.

У пошуках ідеального тавра

Облік і контроль - ось головне, що потрібно для правильного функціонування першої фази комуністичного суспільства.

Володимир Ленін

Наднаціональна влада інтелектуальної еліти і світових банкірів більш приваблива, ніж право народів на самовизначення.

Девід Рокфеллер

Кредитні картки, мікрочипи і сканери, ідентифікаційні коди, біометричні паспорти, прив'язка мобільного до конкретної людини... Все це і багато чого іншого - риси глобального тоталітаризму чи поліпшення якості життя згідно з новими віяннями? Чи захистить нас "Закон про захист персональних даних", чи це просто маскування, тоді як насправді триває планомірне, підступне вторгнення в наше особисте життя?

Почнімо з Одкровення Івана Богослова, відомого як "Апокаліпсис", бо саме на нього посилаються ідейні противники різного роду державних реєстрацій. Третій вершник скаче на чорному коні з мірою-лінійкою або терезами в руці, що означає кінець безконтрольного споживання і спосіб розподілу їжі під час голоду. З усіх чотирьох він єдиний, чия поява супроводжується коментарем: Іван чує голос однієї з чотирьох біблійних тварин, яка говорить, що у зв'язку з голодом ціни на зерно різко зростуть, а ціна на вино та єлей не зміниться.

Отже, ми від самого початку приймаємо, що будь-яке маркування - людини чи продукту - пов'язане зі змінами в системі ресурсного забезпечення. Найпершими ідентифікаційними кодами були, ймовірно, племінні татуювання. Закон про захист персональних даних найкраще працював у стародавньому Китаї, де прогулянкові стежки для імператора робили вищими за людський зріст, щоб прості смертні випадково на нього не подивилися. Відносна ж цінність переписів доведена ще царем Іродом.

Коли люди ходили переважно голі, усі їхні персональні дані були очевидні. У міру появи приватної власності, а особливо її надлишків (хоча жоден власник своє надлишковим ніколи не вважатиме), з'явилася потреба ховати її від диких звірів, кочівників і податкової. Щоб помститися, вожді мітили своїх підданих і відповідно до цього встановлювали і збирали данину.

Суспільство періодично висловлювало невдоволення з приводу того, що держава веде позамежний облік громадян, не запитуючи на те їхньої згоди. Але в цьому таки є дещиця лукавства. Справедливості заради треба сказати, що невдоволення проявлялося там і тоді, де і коли облік проводився здебільшого з метою щось відібрати, а не дати.

Але є й суто індивідуальне, конформістське бажання "бути порахованим". Воно ґрунтується на базовій потребі людини в захисті. Якщо ти в сонмі собі подібних, то почуття спільності під бунчуками і прапорами, добровільного "таврування" - це така собі гарантія безпеки. Це запит, на який завжди запопадливо відповідають можновладці, пропонуючи "вільним козакам" стати "реєстровими", обіцяючи гарний жупан на виплат, дозвіл носити шаблю і черевички, як у самої цариці. Адже ми готові без найменших вагань стати на якийсь дуже потрібний нам облік, у чергу, потрапити у правильний список? Так, держава завжди настирливо пропонує нам досить важкі кайдани тотального контролю. Але для переважної більшості це аж ніяк не тягар, а необхідний баласт для соціальної рівноваги.

Бажання мітити і бути позначеним - це брак уваги й обопільне бажання сторін привернути її до себе, зв'язати. Расові, політичні й релігійні ознаки завжди були основою для систем ідентифікації.

Можна виділити три різні системи: окремі документи, реєстраційна й інтегрована. Перша - це наш постсовковий паспорт і вся макулатура документообігу довкола нього. Головна мета - контроль за правом проживання на певній території. Реєстраційна система - це кредитка, де інформація про кожного з нас продубльована й розширена. Це контроль з елементами управління.

Але всі системи електронних реєстрацій, які запроваджені в Європі і США і в останні десятиліття запроваджуються у нас, є інтегрованими. Їх, їхні чипи, включено в глобальну мережу фінансово-силових відомств. І оце вже приховане управління в чистому вигляді, у режимі реального часу, сучасна форма внутрішнього паспорта. Сфера застосування стає ширшою, ніж передбачалося. Це розвиток нових, не передбачених заздалегідь цілей використання ідентифікаторів, так звана плаваюча функція. Фізичний простір, що нас оточує, - міські вулиці, приміщення кафе, ресторанів, офісів, житлових будинків, громадський транспорт - інтегрує спеціальні програми, що дозволяють гаджетам зчитувати і передавати користувачам найрізноманітнішу інформацію, включаючи місцезнаходження людини, характеристики простору, його історію. Такий процес - коеволюція програмного забезпечення і простору - відбувається швидше, ніж ми можемо собі уявити.

Розкривати інформацію про себе для законослухняної людини або організації дуже вигідно. Можливість якомога ширше заявляти про себе не тільки закликає до самодисципліни і відкриває нові обрії можливостей, а отже свободи, але ще й дає змогу краще захистити себе від несправедливості. Тому тотальний контроль буде позитивним явищем і принесе вигоду, а отже, запобігти його запровадженню неможливо.

Це за умови, що державу представляють законослухняні люди, а не бандити. Але ні для кого не секрет, що у всій історії України, та й в історії сусідньої країни теж, подібне траплялося вкрай рідко. Тому питання особистої безпеки навіть з погляду інстинктів у наших співгромадян завжди переважить спокусу отримати прибуток, тим більше що потім його, звичайно, все одно віднімають, і байдуже, наскільки витончено це робиться. Та й за всіх часів знайдеться бодай один відсоток від кількості персоналу, що захоче продати конфіденційну інформацію про вас заради того, щоб отримати власний прибуток. У цих реаліях навіть сама назва закону - "Про захист персональних даних" - викликає лише іронічну посмішку.

Тільки заковика в тому, що при ближчому розгляді представники влади не хочуть ділитися інформацією про себе. І згаданий вище закон, так само як і йому подібні, захищає персональні дані лише можновладних шахраїв. Не вони його ініціювали, однак вдало пристосували під свої потреби. Річ лише в тому, що і вони, і держава в принципі, і задоволені-незадоволені громадяни - це натура, що зникає.

Related video

За останні 20 років поняття "державний суверенітет" зазнало істотних змін. Держава вже не цілком володіє атрибутами - такими, наприклад, як територія або внутрішні справи, що дозволяють застосувати до неї термін "суверенітет".

У цьому зв'язку слід очікувати, що керівну роль чимдалі більш відверто гратимуть недержавні інструменти ідейного впливу, що формують у можновладців єдність думок і дій. Це міжнародні корпорації, провідником волі яких в Україні є наш власний олігархат. От між ними і тими, хто приватизував державу, і розгортається серйозний конфлікт через контроль за системами обліку і контролю - згадайте бодай дуже дивний скандал навколо концерну "ЄДАПС". Це уповільнює процес глобального оцифрування населення, нервує кредиторів і залишає безліч лазівок для бажаючих уникнути сучасного таврування або хоча б зменшити його вплив.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК