ТВОРЧІСТЬ ЯК АКТ АГРЕСІЇ

Конференція «Тривожність у творчості», організована психоаналітиком Донною Бассін за підтримки американського науково-дослідного центру психоаналізу, викликала велике зацікавлення як у практикуючих психоаналітиків, так і в їхніх пацієнтів. Те, що всі творчі люди відчувають сильні тривогу, занепокоєння, іноді навіть патологічно невмотивований страх, відомо. Проте, як з’ясувалося, механізми формування цього стану і шляхи його подолання в чоловіків і жінок абсолютно різні. Джойс Слочоувер, який присвятив цій проблемі докторську дисертацію, стверджує, що «жінку передусім турбує цінність її ідей, тоді як для чоловіка основна проблема полягає в його особистій конкурентоздатності». Більше того, у чоловіків творчість найчастіше має наступальний характер, тоді як у жінок — компенсаторний. Ще Зигмунд Фрейд наголошував, що до творчості найчастіше схильні дівчатка, котрих ростили мачухи, або ж ті, хто в дитинстві відчув дефіцит материнської любові. І навпаки, чоловіки-творці черпають своє натхнення у материнському замилуванні, що сприяє формуванню їхньої власної впевненості в собі.

Психоаналітик Джессіка Бенджамін стверджує, що «письменниці, які мають дітей, побоюються, що своєю творчістю вони їх убивають. Частина матері, котра все ще почувається дитиною, вважає, що її власна дитина не почувається в безпеці через її відокремлення, — а те, що мати зраджує власну дитину, викликає в неї відчуття провини». Ен Ройф, автор дюжини книг, стверджує, що «творчість — це акт агресії», а слова схожі на скальпелі. Водночас жінки-письменниці проектують образи тих, хто піклувався про них у дитинстві, на своїх майбутніх читачів, — цим пояснюється вимога безумовної читацької любові. Тому і творчі невдачі жінки-письменниці переживають набагато тяжче.