«Тут хмаринка, хмаринка зла, вона сміється з мене...»

У центрі Москви розташована скульптурна композиція «Діти — жертви пороку дорослих». Хлопчика й дівчинку оточують чудовиська: Наркоманія, Проституція, Садизм, Злидні, Війна. А найвище на п’єдесталі зображено Байдужість.

Саме байдужість сьогодні можна возвеличити в ранг найбільших гріхів людства. Ми щиро вболіваємо за дітей, життя яких раптово обривається. І водночас не помічаємо безпритульних дітей, малолітніх наркоманів і повій — потенційних злочинців, у кожного з яких своя покалічена доля. Це стало звичним явищем. Адже саме від нас, дорослих, залежить те, як складеться життя маленької людини, чи буде вона щасливою.

Зовсім недавно учнів однієї з київських шкіл потрясла страшна звістка: їхня 16-річна однокласниця викинулася з вікна шостого поверху й загинула. Після трагедії всі раптом згадали, що останнім часом дівчинка ходила пригніченою, а в довірчих розмовах із подругами натякала на складні стосунки з вітчимом. Пізніше стало відомо, що вітчим схиляв дівчину до сексуальних зв’язків, домагався її, а коли вона про все розповіла матері, та прийняла сторону чоловіка, в усьому звинувативши дочку. Сили були нерівними, і того, кому можна було б довірити свій біль і отримати підтримку, не виявилося поруч.

Такі приклади, на жаль, далеко не поодинокі, хоч як ми намагалися б замовчувати цей факт. Проблема сексуального насильства волає до нас десятками, сотнями загиблих дітей, їх покаліченими душами та життями. Щоправда, офіційної статистики немає, тому що проблему не узаконено. А коли так, отже, її немає. Крім того, дуже складно відстежити цю тему й кількість постраждалих дітей, тому що більшість, прямо причетних до неї, намагаються не особливо афішувати проблеми, які виникають. Особливо, якщо трагедія сталася з дитиною з так званої благополучної сім’ї. Батьки (або один із батьків) не виносять сміття з хати, не афішують того, що сталося.

Запідозривши негаразди зі своїм п’ятирічним онуком, бабуся відвела його на консультацію до лікаря-проктолога. Той підтвердив, що маля піддається сексуальному насильству. Це припускала й бабуся, яка вирішила стати на захист онука. Та щоб довести акт перелюбства з боку вітчиму й дати справі законний хід, потрібно було пройти експертизу. Ось тут заперечила мати дитини, аргументуючи свою відмову від проведення експертизи тим, що бабуся просто ревнує дитя і хоче його забрати до себе. Коло замкнулося, хлопчику наразі нічим не можна допомогти. Як діяти далі, ніхто з представників офіційних органів не знає. Бабуся б’є на сполох, кличе на допомогу громадськість.

Нерідко сексуальними збоченцями виявляються люди з числа близьких родичів і знайомих. Вони втираються в довіру сім’ї й особисто дитини, задаровують її подарунками або, навпаки, залякують, а потім розбещують.

Одну з львівських родин дуже часто «ощасливлював» своїми візитами спільний друг, молодий чоловік. Особливу прихильність він відчував до чотирирічної крихітки. Пропонував доглянути її, коли батькам потрібно було відлучитися. Він знав, що дівчатко мріє про справжню Барбі. Якось, залишившись із нею наодинці, запропонував «пограти» із ним, сказавши, що за це подарує ляльку... Трагедія й у житті маленької дитини, і всієї сім’ї.

Парадокс, але кримінальні справи, пов’язані зі згвалтуванням малолітніх, у наших судах практично не розглядаються. І навіть якщо (у рідкісних випадках) справа до цього доходить, то, як правило, у процесі розгляду вона закривається, оскільки дуже складно довести провину підсудного. Крім того, судова процедура, як і попереднє слідство, бумерангом зачіпає дитину. Їй доводиться безліч разів у подробицях розповідати в різних інстанціях про те, що з нею сталося. Тут і дорослий не витримає, не те що дитина. Тому батьки найчастіше просто самотужки борються з горем і несуть його самі, а гвалтівник безкарно гуляє на волі.

Звідси практично нульова статистика й відсутність проблеми як такої. Звісно, у державі є проблеми, як здається нашій владі, й важливіші. За біганиною, метушнею, роботою ми часто просто не бачимо й не розуміємо власних дітей, піклуємося переважно про матеріальне: був би ситий, одягнений, відправлений у школу чи дитячий садок, гуртки. Подарунки на свята. І все. А що в дитини робиться в душі, що її хвилює? — відповісти на ці запитання нам бракує часу, та й, ніде правди діти, часом просто бажання. А коли прогримить грім, ми хапаємося за голову, починаємо плакати й стогнати, обвинувачувати в цьому всіх і вся, крім себе.

Голова Жіночого консорціуму України Наталія Самолевська розповіла про те, що в Україні 2% дітей страждають від інцесту. Скільки це в кількісному вираженні, нескладно підрахувати. Найбільша загроза сексуального насильства над дітьми від трьох до дев’яти років! Поділилася Самолевська й результатами проекту, що здійснювався в Україні впродовж півроку і був присвячений подоланню наслідків сексуального насильства над дітьми. Близько трьохсот фахівців — психологів, учителів, вихователів дитячих будинків і інтернатів проходили навчання, брали участь у тренінгах, що надалі мають допомогти їм у спілкуванні з дітьми, які зазнали сексуального насильства. Проект і його методики, передусім, передбачають психологічну реабілітацію таких дітей.

Одним із результатів проекту стала виставка малюнків «Катастрофа в моєму житті». На одному з них намальовано дівчинку з заклеєними ротом і очима. Вона не хоче дивитися на цей світ, оскільки не вірила в те, що її оточує. Вона нікому не довіряє, і тому мовчатиме. На наступному малюнку зображено дівчинку-ляльку, дуже гарну, але це лише іграшка, а не жива людина. Найшвидше, такою самою іграшкою почувається вдома й дитина, яка повідала дорослим про трагедію свого життя. «Катастрофа в моєму житті — це моя мама», — написано на наступному малюнку, а намальована мама з відкритим ротом, із якого лізуть різні чудовиська. А ось дитина за гратами, але це, як ми розуміємо, не реальна в’язниця, а невидима, внутрішня, що поневолила життя юної істоти. На малюнку 16-річного хлопця —чоловік й жінка, вони нікого не помічають навколо. А трохи далі намальовано аптеку й шприц, дерево з обламаною гілкою, а внизу — нежива лялька...Таким безнадійним бачить своє сьогоднішнє життя цей підліток. Вони — філософи, наші діти, і розуміють набагато більше, ніж ми думаємо. Під малюнком 17-річного юнака підпис: «Я не знаю, бик я чи корова?» Психологи припускають, що він був згвалтований у дуже важкій формі. Травма виявилася настільки глибокою, що він узагалі відмовляється розмовляти з будь-ким, повсякчас мовчить. І цей малюнок — перший крок назустріч. А ось намальоване дівчисько в яскравому дорослому одязі, на обличчі макіяж, вона стоїть й очікує на когось чи щось. А нижче підпис: «Тут хмаринка, хмаринка зла, вона сміється тому, що я зовсім змокла й можу занедужати...» Ця 9-річна дівчинка (хоча, судячи з малюнка, виглядає значно старшою) втягнена в секс-індустрію, вона продає себе й, попри настільки юний вік, прекрасно усвідомлює, що вже перебуває на узбіччі життя. Тому на її малюнку — дощ і хмаринка зла, що насилає цей безперервний холодний дощ у її маленьке життя...

Скільки таких дітей стоять на узбіччях доріг, чергують у холах готелів, ресторанів, кафе, у нічних клубах і дискотеках. І найчастіше не з власної волі вони дійшли до такого життя. Невже ми цього не бачимо й не розуміємо? Та потрібна сміливість, щоб це визнати, а потім, визнавши, почати щось робити. Найстрашніше — наша байдужість, що не перешкоджає розростанню пороку. З одного боку, гвалтівники в нас можуть безбоязно й безкарно робити свою чорну справу, гублячи душі й життя дітей, а, з іншого, ми не перешкоджаємо розповзанню малолітньої проституції, яка для певної групи підлітків стає бажаною, магнетичною, оскільки приносить певний заробіток, а, отже, незалежність від батьків. Крім того, нині, коли наше суспільство дедалі більше розділяється на бідних і багатих, діти з малозабезпечених сімей хочуть виглядати не гірше за «золоту молодь», тому знаходять і такі засоби для заробітку, як проституція чи злодійство. Вони не афішують свою «діяльність», але найближчі їхні друзі, як правило, знають про це. Останніми довідаються (якщо довідаються) їхні батьки й жахаються, що таке могло статися з їхнім чадом. Хоча помічали й нову мобілку в сина, і його часту відсутність удома, відвідування нічних дискотек тощо. Матері дівчаток бачили нові обновки, дорогу косметику... Одні робили вигляд, що не помічають, а інші не бачили особливого гріху в тому, що їхні діти торгують своїм тілом.

Ми маємо визнати, що сім’я перестала бути тією опорою моральності, із якої все випливає. Зникли таїна й святість шлюбу, шанобливе ставлення між чоловіком і дружиною, дорослими й дітьми. Розлучення в сім’ях стали звичним явищем. І саме ми, батьки, самі того не розуміючи (чи не бажаючи розуміти й вникати в це), своїми вчинками, словами, поведінкою провокуємо наших дітей на розбещеність. Сьогодні в наших дітей замість високих моральних орієнтирів — лише бажання матеріальних благ, бажання отримувати, при цьому мало напружуючись. Все це не виховує високі духовні пориви й не прищеплює любов до ближнього. І нехай в Україні буде новий президент, нова влада, але якщо не змінимося ми, дорослі, якщо не станемо для наших дітей прикладом чистоти й щирості стосунків, нічого не зміниться на краще. Тому як перший крок нам потрібно наблизитися до своїх дітей, щоб вони змогли наблизитися до нас. Щоб життя дитини стало нашим життям не на словах, а на ділі. Розділена сім’я встояти не може, об’єднана любов’ю та повагою вистоїть у будь-яких бурях і випробуваннях. А всі сім’ї разом — це наша країна.