Туреччина?.. Єгипет?.. Аджарія!

Вона гарна, мудра, самобутня, горда, привітна й самодостатня. Той, хто хоч раз побачив її, не забуде ніколи. Грузія — це любов з першого погляду.

Перше враження про цю надзвичайну країну — уславлений Тбілісі. Від аеропорту до міста — хвилин двадцять. Ми їхали нічним, яскраво освітленим Тбілісі з широко розплющеними очима гостей столиці. Покружлявши вузькими брукованими вуличками, зупинилися біля маленького готельчика, що у старому місті. З другого поверху готельної тераси відкрився приголомшливий краєвид: над обривом здіймалася величезна кам’яна церква з чітко окресленим хрестом на тлі зоряного чорного неба, високі стіни фортеці Нарікала, внизу виблискувала темною водою річка Мткварі (Кура), вдалині розсипалися яскраво-жовті крапки вікон житлових будинків... Нестримний стан ейфорії зазвучав у голові рефреном пісні: «Розцвітай під сонцем, Грузіє моя!»

Нашвидкуруч поселившись, вирушили прогулятися. Несподівано опинилися на вулиці Шардан, яка дуже скидається на київський Пасаж. У барах і кав’ярнях звучала музика, за численними столиками, винесеними прямо у двір, точилися жваві розмови. Раптом один із наших товаришів із вигуком «ба, та це ж Каха Каладзе!» кинувся до хлопця, що проходив повз нас. Той, анітрохи не збентежившись, потиснув руку, обмінявся двома-трьома фразами з уболівальником, ошелешеним несподіваною зустріччю, й неквапом пішов далі...

Вдосвіта автобус віз нас в Аджарію. Від Тбілісі до Батумі всього 300—350 км. Проте добиралися ми весь день, часто зупинялися, щоб сфотографуватися на тлі гірського пейзажу, обміняти гроші, купити сувеніри. Та й як не заїхати хоч на кілька хвилин у старовинну красуню Мцхету, рішенням ЮНЕСКО визнану пам’яткою світової культури?..

На вершині хребта стоїть монастир Джварі (Святий Хрест), звідки відкривається панорама міста. Тут зливаються дві головні річки Грузії — Арагві та Мткварі. Храм Светіцховелі (Животворящий стовп), що був місцем коронації й поховання грузинських монархів, стоїть при підніжжі гори. Біля воріт собору нас зустрів старець, бризкаючи свяченою водою на всіх, хто дає милостиню і просить благословення. Всередині храму віє прохолодою й умиро­творенням. На стінах — фрески із зображенням осіб царської крові, ікони. У Грузії особливо шанують святу Рівноапостольну Ніно. Завдяки її просвітницькій діяльності християнство стало державною релігією країни.

Коли під’їжджали до Кобулеті — одного із головних морських курортів Аджарії — сонце вже сідало. Ми їхали головною вулицею міста завдовжки сім кілометрів. Ліворуч — житлові будинки, праворуч — набережна з занедбаними готелями й санаторіями. Будинки виглядають, як після бомбування. Побачивши наш подив, гід пояснив: старі споруди спеціально підривають, щоб на їхньому місці побудувати нові, сучасні готелі. У Кобулеті нині працюють переважно приватні готелі рівня двох-трьох зірок. У сезон мешкання в них коштує близько 35 ларі (1$=1,63 ларі), триразове харчування — близько 10 ларі з людини.

Від Кобулети до Батумі рукою подати. У Батумі ми розмістилися в готелі «Інтурист» — на сьогодні найбільш відомому й фешенебельному, за мірками Аджарії (вартість проживання — 120 у.о. за добу). Нас чекала вечеря в ресторані, тому було обмаль часу, щоб причепуритися з дороги. Номер просторий, із кондиціонером, телевізором, холодильником і балконом, та ось біда: у ванній не виявилося рушників. Несли нам їх довго і замість двох комплектів чомусь вручили один на двох.

Значно органічніше грузини виглядають за столом, проголошуючи мудрі тости. Неодноразово так і хотілося, як Шурик із «Кавказької полонянки», вигукнути: «Повільніше, я записую!» Всі наші вечері перетворювалися на міні-весілля. Столи прогиналися від страв національної кухні: аджарські й мінгрельські хачапурі, хінкалі, ачма, чірбулі, шашлик... Ріг, по вінця наповнений вином, тамада передавав із рук у руки кожному, хто тостує. Не допивши до дна, його неможливо покласти на стіл... Так, недаремно геніальний Ніко Піросмані увіковічнив грузинське застілля у своїх картинах!

Батумі — чисте невеличке місто — складається переважно з дво-триповерхових будинків. Деякі з них потребують капітального ремонту, але це тільки надає старому місту особливого колориту. Батумська набережна — воістину культове місце, де вечорами збирається все місто, щоб обговорити останні новини, випити кави. Особливо гарний приморський бульвар, у ньому п’ять рівнобіжних алей, розділених газонами, кафе-барами й акуратно підстриженими квадратними лавровими кущами. У центральній частині розміщуються три фонтани. Повітря насичене пахощами магнолій, сосен, евкаліптів і моря. У новій частині приморського парку діє танцюючий музичний фонтан, який не поступається своєю видовищністю знаменитому барселонському. Батумські пляжі галькові, й основна їхня перевага — широка прибережна смуга.

Є що подивитися в Аджарії й пошановувачам старожитностей: Гонійська та Хіханська фортеці, руїни міста Петра, Схалтський монастир, славетні аркові кам’яні мости Фуртіо, Цхемларі, Махунцеті, Дандало... Чимало століть стоять вони над гірськими річками, дивуючи своєю міцністю й точністю розрахунків стародавніх зодчих.

Нам пощастило побувати на фестивалі грузинської пісні і танцю. У гірському районі Кеду зібралися представники різних регіонів Грузії: Мінгрелії, Кахетії, Аджарії, Сванетії. Слухаючи багатоголосся грузинського хору, розчиняючись у граційності, пластиці й пристрасті грузинського танцю, усвідомлюєш, наскільки сильні традиції і духовність цього народу. Особливе захоплення викликали дитячі колективи. Практично кожна дитина в Грузії вивчає традиційний грузинський танець. У цьому плані нам є чого повчитися у братів-грузинів.

Повертаючись до Батумі, зупинилися помилуватися гірсь­ким водоспадом Махунцеті. Не­подалік група грузинських школярів разом із батьками відзначала закінчення школи. Звучала музика, хлопці танцювали під нашу «Червону руту». Ми були так приємно здивовані, що почали підспівувати. Нас відразу запросили за стіл, а на дорогу дали гарячих хачапурі.

Побували ми і в мера міста Батумі. Іраклій Таварткіладзе розповів, що вже зроблено для розвитку туризму в Аджарії, й поділився грандіозними планами на майбутнє: «Завдяки відкриттю Батумського аеропорту з минулого року загальний потік туристів зріс на 72%. Нині працюють три рейси, планується відкрити рейс із Одеси. Дуже популярна Аджарія і в жителів Скандинавських країн та Вірменії.

Міністерство економіки і департамент туризму Аджарії підписали угоду з одним із комерційних банків, відповідно до якої охочим розвивати турбізнес почнуть надавати кредити під низький відсоток. Для цих людей проводитимуться і спеціальні тренінги.

Незабаром планується відкрити чотири величезні готелі світового класу: «Резідор», «Редіссон», «Шератон», «Хілтон». Поки що в Батумі функціонує єдиний п’ятизірковий готель — «Інтурист». Загалом в Аджарії діють близько 60 готелів середнього класу, половина з них — у Батумі. У серпні відкриється п’ятизірковий готель у Кобулеті.

Нині тільки п’ять відсотків туристів, які прибувають до нас, користуються послугами турагентств, решта їдуть «дикунами». (У зв’язку з цим консул Генконсульства України в Батумі Володимир Бондаренко настійливо рекомендував: щоб уникнути прикрощів, їздити в Грузію тільки через відкриті пункти пропуску — Тбілісі, Кутаїсі, Батумі, Поті. — В.С.). Працюють туристичні інформаційні центри: два — в Батумському аеропорту, один — на приморському бульварі. Планується відкрити аналогічні структури у Литві й столиці України. Україна — наш особливий партнер, наше вікно у Європу.

Кілька слів про туризм у високогірних районах. Одна з австрійських компаній нині проводить дослідження, і через кілька місяців у нас уже буде план розвитку гірськолижного курорту».

Що ж, дасть Бог, незабаром Аджарія перетвориться на популярний курорт, який нічим не поступатиметься європейським, турецьким, єгипетським «побратимам». До котрого українцям добиратися, до речі, зовсім недовго й нескладно: комфортабельний лайнер авіакомпанії МАУ всього за дві-три години допровадить вас у сонячну Грузію. А тим часом усі незначні мінуси курортів Аджарії, що відроджуються, щедро компенсують багата культура, позитивна енергетика цього благословенного краю і його напрочуд світлих та гостинних людей. І ви не раз, як і я, проспіваєте: «Розцвітай під сонцем, Грузіє моя!»

За організацію прес-туру автор дякує Національній туристичній організації України, авіакомпанії МАУ, Департаменту туризму і курортів Аджарії, особисто Теймуразу Діасамідзе, Гочі Кахідзе й Малхазу Малакмадзе.