Ці чарівні і небезпечні звуки музики...

На жаль, сучасна наука досі не винайшла універсального засобу, який може зробити кожну сім’ю щасливою.

Якщо у чоловіка проблеми на роботі, а в дружини головний біль, якщо у тещі підгорів обід, а діти вередують, — важко поліпшити клімат у сім’ї з допомогою звичних пігулок чи крапель.

Проте засіб для оздоровлення сімейних стосунків усе-таки існує. Він не лише допомагає створити сприятливий клімат у домівці, а й цілющо впливає на організм людини, і особливо — дитини.

Такі унікальні можливості має музична терапія — маловідомий у нас напрям сучасної психології.

Дивно, але факт: сьогодні в Україні немає жодного навчального закладу, який готував би музичних психологів, відповідно, немає і факультету музичної психології.

Тим часом на Заході є безліч спеціалізованих наукових лабораторій, які працюють при дер­жавних навчальних закладах. Фа­хові музичні психологи можуть продіагностувати будь-яку людину, благо, за кордоном підхід до цієї проблеми трохи інакший: лабораторії створюються не тому, що про це турбується держава, а тому, що про це турбується наука. Люди потребують певного напряму досліджень — і актуальні проекти фінансуються.

— Музична психологія прийшла до нас із глибокої давнини, — розповідає кандидат психологічних наук, професор Національ­ного педагогічного університету ім. Драгоманова Світлана Наумен­ко. — Ще в 1858 році німецький фізик Гельмгольц під час своїх досліджень почав вивчати «музич­ні почуття», це була перша праця у сфері музичної психології.

У наші дні цей цікавий напрям успішно продовжили Анна Пійрс і Карл Сішор (США), Едгар Сегі (Угорщина), Едвард Вільямс (Швейцарія), Кіра і Гаррі Тарасови (Росія). Проте за кордоном такої дисципліни в школах немає, а практичні музичні психологи — величезна рідкість.

Одного разу мама мого учня, яка працює перекладачем, привела на заняття з музичної психології кілька педагогів з Італії і США. Коли вони прослухали урок, то були приємно здивовані і сказали, що в них такого немає! Є приватні музичні школи й наукові лабораторії. Україна у цьому плані — унікальна країна. У нас є ентузіасти цієї справи, справжні самородки.

До мене в Україні музичною психологією займався Олександр Григорович Костюк, який вивчав сприйняття симфонічної музики, потім — Галина Олександрівна Ільїна.

Тепер цим напрямом разом зі мною займаються Іванна Шапо­вал із Кривого Рогу, Неоніла й Анатолій Рубани з Кіровограда, Микола Папуча з Ніжина. Нас поки що небагато, і все тримається тільки на людському ентузіазмі.

Замість мікстури — «Аве Марія»!

У Кіровограді музичних психологів усього двоє — це подружжя Неоніла й Анатолій Руба­ни.

Для великого обласного центру — мало, але інші області і цим не можуть похвалитися.

Подружжя — фахові музиканти, але захищали кандидатські дисертації саме з музичної психології.

Неоніла Григорівна починала наукову діяльність з теорії: розробила і видала власну методику, завдяки якій студенти Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка, в якому вона викладає, опановують гру на другому музичному інструменті не за три, а всього за півтора року.

Практично застосовувати музичну психологію почали під час педагогічної практики в загальноосвітніх школах міста.

— Тепер ставлення до музики в суспільстві трохи інакше, ніж раніше, — коментує Неоніла Рубан, — музичне середовище заповнене естрадно-розважальною музикою, тому важливо підтримувати інтерес дітей до класичної і народної музики. З допомогою музичної психології ми намагаємося відродити в сім’ях традиції домашнього музикування. Цьому сприяє гра дітей на музичних інструментах, підтримка їхнього захоплення батьками, завдяки чому стосунки в сім’ї стають теплішими й тіснішими.

Київська колега подружжя Рубанів, Світлана Науменко, захопилася музичною психологією майже сорок років тому, хоча має музичну освіту, а не диплом психолога, — закінчила Київ­ську кон­серваторію ім. П.І. Чайков­ського.

Саме вона — єдиний музичний психолог у столиці, якого знають.

Одночасно з педагогічною роботою в Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова почала займатися дослідженням музичних здібностей у дітей молодшого віку.

Щоб зібрати групу, прийшла на батьківські збори в один із київських дитячих садків і запропонувала: хто хоче безплатно навчати дітей музики?

Спочатку було всього вісім учнів віком від 2 до 8 років, а пізніше група налічувала п’ятдесят дітей різного віку.

Поступово на заняття потягнулися бабусі, мами й тата, перетворивши уроки на справжні сімейні заходи. Свою участь батьки пояснювали просто: дитина, повертаючись додому, розповідала, що Бетховен, наприклад, написав той чи інший твір, не відомий батькам. Довелося поповнювати знання...

— Вплив музики на людський організм, особливо дитячий, — безмежний, — розповідає Світлана Науменко. — Наприклад, на мої заняття привели дівчинку, яка перенесла операцію на серці в інституті Амосова. У неї був частковий параліч правої сторони тіла. Мати хотіла, щоб дитина хоча б слухала уроки, абстрагуючись від тяжких думок.

Ви б бачили, з якою добротою поставилися до неї діти! Вони допомагали їй ставити інструмент, підтримували руку під час гри. І через півроку у дівчинки відновилася функція руки, лікар просто не повірив своїм очам... Допомогли психологічна обстановка й музичні ритми, які впливали на підсвідомі центри, примушуючи робити певні ритмічні рухи.

Не менш цікавий результат дав експеримент Світлани Наумен­ко під час роботи у відомого професора Віктора Сидельни­кова, який лікував у соляних копальнях напади бронхіальної астми в дітей.

Музичний психолог і лікар підібрали музику, що сприятливо впливала на дитячий організм, наприклад, «Аве Марія». І хоча діти просили послухати пісні Пугачової і Леонтьєва, фахівці наполягли на своєму.

Результат перевершив усі очікування — у дітей (навіть які погано піддавалися лікуванню) напади астми благополучно знімалися.

Робота українських музичних психологів знайшла застосування за кордоном: аспірантка Світлани Науменко Олена Литвиненко, яка нині живе й працює у Філадельфії, працює з дітьми-аутистами. Спільно зі своїм професором та американськими колегами Олена готує музичні програми для хворих дітей. І хоча з початку експерименту минуло всього півроку, у дітей з’явилися перші емоційні реакції. Це велике досягнення, оскільки працювати з такими дітьми дуже важко.

Сучасні ритми і тортури водогоном

Фахівці стверджують: вплив музики на людський організм базується на тому, що нервова система і мускулатура мають здатність засвоювати ритм. Музика, виступаючи як ритмічний подразник, стимулює фізіологічні процеси, які відбуваються ритмічно як у руховій, так і у вегетативній сферах. Надходячи через слуховий аналізатор у кору головного мозку, вона поширюється на підкіркові центри, спинний мозок і далі — на вегетативну нервову систему та внутрішні органи.

Наприклад, високочастотні звуки (3000—8000 Гц і вище) викликають у мозку резонанс, згубно впливаючи на пізнавальні процеси. Тривалий і гучний звук взагалі може призвести до повного виснаження організму. Звуки середнього діапазону (750—3000 Гц) стимулюють серцеву діяльність, дихання й емоційний фон. Низькі (125—750 Гц) впливають на фізичний рух, викликають напругу і навіть спазм у мускулатурі. Музика з низькими вібраціями не дозволяє сконцентруватися або заспокоїтися.

— У мене в групі навчався чотирирічний хлопчик Женя, — розповідає Світлана Науменко. — Під час прослуховування твору «Дід Мороз» Шумана він закричав: «Перестаньте, мені страшно!» Ця музика йде на низьких частотах, низькому тембрі. Водночас решта наших дітей реагувала абсолютно спокійно. Цей приклад свідчить, що сприйняття тієї чи іншої музики — виключно індивідуальний процес, тут загальних правил бути не може.

Кажуть, що коли жінка годує дитину груддю, слухаючи улюблені п’єси, то на перші звуки знайомих мелодій у неї прибуває молоко. Проте якщо молода мама пов’язана з наркоманією чи алкоголем, музика її лише дратуватиме, викликаючи протилежний ефект, бо до музики такі жінки зазвичай ставляться негативно.

Кожна людина відрізняється від решти — той холерик, той меланхолік, усе залежить від типу нервової системи. Тому твердження, що мінорні тональності мають депресивний, гнітючий ефект, а мажорні — поліпшують настрій, налаштовують на добрий гумор, підвищують артеріальний тиск і м’язовий тонус, — не зовсім правильне. Я, наприклад, люблю мінорну музику, вона заспокоює. Візьміть «Реквієм» Моцарта, ця музика очищає.

Музика діє сильніше за будь-які ліки. Не знаючи людини, не можна підібрати музику, щоб вилікувати її від того чи іншого захворювання. Спочатку треба вивчити психологічний і емоційний стан людини, а вже потім давати рекомендації, оскільки музика може зашкодити. Вона може підняти температуру на градус або більше, призвести до гіпертонічного кризу, викликати тахікардію, більше 120 ударів — усе залежить від її якості.

Правильно підібраний музичний ритм, нормалізуючи біологічні ритми, сприяє правильному перерозподілу енергії, гармонії, доброму самопочуттю. Якщо ритм музики рідший від ритму пульсу, то мелодія матиме релаксаційний вплив на організм, м’які ритми заспокоюють, а якщо ритм частіший, ніж пульс, — настає збудливий ефект, при цьому швидкі пульсуючі ритми можуть викликати негативні емоції.

Будь-яка колискова має завжди один і той самий ритмічний малюнок, тому що дитина під цю музику засинає, біоритми її мозку вповільнюються.

У сучасній музиці найчастіше використовуються ритм і тембр. Цей вплив часто використовують для одурманення молодих людей, але не наркотиками... а музичною какофонією.

І навпаки — класична музика заспокоює, оскільки її ритми і тембри постійно змінюються (на відміну від сучасної музики, де один і той самий ритм, одна динаміка).

Звідси — і тяжка психологічна атмосфера в домівці, коли доводиться весь день слухати настирливі звуки за стіною, з сусідського вікна або з кімнати своєї дитини...

Виникають головний біль, роздратування, втома.

Під час війни фашистські психологи катували своїх полонених із допомогою звичайного водогінного крана. Людина божеволіла від механічного ритму падаючих крапель. Якби вода крапала з різною частотою, цього б не траплялося.

Вплив ритму використовували у своїй практиці ще Платон і Аристотель.

Той, хто розуміє природу музичного мистецтва і її вплив на людину, — має владу над світом...

Що слухають в Індії вранці?

Як і коли слухати музику? Які мелодії підходять для тієї чи іншої ситуації?

Думки психологів із цього приводу різняться. Одні стверджують, що музична терапія має тривати 15—30 хвилин, а слухати потрібні твори краще вранці, після пробудження, або ввечері — перед соном. Деякі фахівці радять не зосереджуватися на чомусь серйозному, робити звичайні побутові справи (складати іграшки, збирати підручники, готувати постіль). А ще краще зайнятися чимось приємним, наприклад переглядом фотографій або поливанням квітів.

— Коли ми хочемо, щоб музика дала позитивний ефект, — радить Світлана Науменко, — ми повинні усвідомити: чому ми її слухаємо? Болить голова? Хочемо під­вищити свій творчий потенціал? Чи просто відпочити? У такому разі рекомендую легку музику, вона дає відчуття комфорту. Якщо ж треба поліпшити працездатність — раджу відразу ж після музики переходити до дії. Музика дає безпосередній ефект, без перерви.

В Індії є музика для ранкового часу, музика, яку можна використовувати лише ополудні, і музика для слухання ввечері.

Індійці кажуть: «У Європі співають усі, в кого є голос, а в Індії — лише ті, хто не співати не може». Там до музики абсолютно інакше ставлення...

Гіперактивним дітям корисно часто й довго слухати спокійну тиху музику. Як правило, допомагає класика: Друга кантата Баха, «Місячна соната» і Симфонія ля-мінор Бетховена.

Розслаблюють звуки флейти, гра на скрипці і фортепіано. Заспокоюють вальси (ритм три чверті), твори Вівальді, Шоста симфонія Бетховена, частина 2, «Колискова» Брамса, «Аве Марія» Шуберта, Ноктюрн соль-мінор Шопена, «Світло місяця» Дебюссі.

Для зменшення агресивності й непослуху згодяться «Італійсь­кий концерт» Баха і Симфонія Гайдна. А щоб дитина швидко заснула і бачила гарні сни, можна включити тиху музику з повільним темпом і чітким ритмом.

Дуже корисна так звана екологічна музика, яка була у нас популярна близько 10 років тому.

Усі звуки, що існують у природі, чинять підсвідомий вплив на психіку людини. Благотворно впливають шум листя і спів птахів — ми розслаблюємося і зливаємося з природою. Шум хвиль позитивно впливає на наш емоційний стан.

Музика може значно поліпшити психологічний клімат у сім’ї, оскільки в кожної людини, крім інтелектуального розуму, є первинний — емоційний. Він набагато сильніший і допомагає підсвідомо шукати метод заспокоєння, зняття стресу тощо.

На жаль, величезні можливості музичної терапії важко торують собі шлях у нашому суспільстві.

Світлана Науменко безкорисливо працювала з дітьми упродовж десяти років. Багато хто з її учнів сьогодні — студенти консерваторії, стали лауреатами престижних міжнародних конкурсів. Музичні школи посилали до професора слухачів підготовчих класів, оскільки вона закладала правильний початковий фундамент.

Тепер заняття у групі Наумен­ко не проводяться: Національний педагогічний університет ім. Драгоманова розмістив у своїх стінах новий факультет, і вільних аудиторій просто немає.

Батьки намагалися орендувати приміщення, але ціни в Києві просто нереальні.

І якщо послуги музичних психологів — поки що недосяжна мрія для київських батьків, то кіровоградцям, тернопільцям чи одеситам про них і мріяти не доводиться...

Роздуми про духовність людини, її психологічну гармонію залишаються загальними фразами.

В Україні досі так і не створено інституту психології мистецтв, що було б корисно для держави і для кожної окремо взятої сім’ї...