ЦЕРКВА З ПОПЕЛУ ВОСКРЕСНЕ

Село Піски Бобровицького району Чернігівської області відомо на всю Україну як мала батьківщина Павла Тичини. Будинок-музей поета знаходиться біля самісінького майдану, про який ідеться у вірші, відомому кожному школяреві. Церкви там давно вже немає...

Трагедія сталася 28 грудня 1942 року, коли за вбитого партизанами німецького офіцера есесівці, провівши каральну операцію, спалили вісім сіл. Триста жителів села Піски, котрі шукали захисток у церкві, спалили живими в храмі... Загалом у селі знищили близько 860 чоловік.

Через 60 років у селі Піски відбулася пам’ятна зустріч покаяння та прощення, яка відкрила перспективи глибшого порозуміння між українським і німецьким народами. У чернігівську глибинку прибули представники міжнародного товариства «Церкви — на схід», яке поклало на себе місію відтворення церков, знищених німецькими військами під час Другої світової війни.

У наш час переважна більшість жителів Німеччини засуджують злочини фашизму, адже його жертвами стали також мільйони їхніх співгромадян. Німців не залишає почуття вини за своїх батьків і дідів, котрі в ті далекі роки сіяли на нашій землі смерть і страждання, хоч, скоріш, за примусом, а не з власної волі.

За ініціативою товариства «Церкви — на схід» у Росії вже відновлено 24 храми. Настала черга й України. І перший храм, який воскресне з попелу, — православна церква в селі Піски. У сумну 60-у річницю жахливої трагедії на місці спаленої церкви було відправлено панахиду за безневинними жертвами. Її учасники виступали біля хреста Слави Господньої, раніше встановленого товариством «Тріумф серця».

Керівник програми «Церкви — на схід» Губерт Лібхерт, зокрема, промовив: «Глибокий жаль охопив наші душі, коли стало відомо про жахливе діяння есесівців: триста жителів села Піски, котрі шукали порятунку, вони спалили в церкві. Ми просимо прощення й обіцяємо українському й німецькому народам, що церкву святої Трійці буде відновлено 2003 року.

Надзвичайний і Повноважний Посол Федеративної Республіки Німеччини в Україні Дітмар Штюдеман, вшанував пам’ять загиблих, сказавши: «...Те, що трапилося 60 років тому, було свідченням насильства та приниження. Насильство та приниження існують і нині, і ми повинні їм протистояти... Хотілося б, аби церква, що споруджується за німецькі гроші та з допомогою німців, стала місцем, де зможуть приділити увагу кожній людині, котра прийде сюди».

Мартін Ульберт, капелан санітарної служби в роки війни, розповів про те, як 59 років тому допомагав лікувати українців. Українську селянку так зворушила його людяність, що вона подарувала пану Мартіну іконку Божої Матері. Він знову привіз її в Україну, просить освятити її вдруге й передати в майбутню відновлену церкву.