ЦАРІВНА ТА ЖАБА — ОБИДВІ В ОДНІЙ

Цими днями мою подругу немов хтось підміняє. Зазвичай спокійна й життєрадісна, вона стає навіженою та вередливою. То вона байдуже погоджується з усім підряд, то починає гаряче сперечатися з приводу дрібниць. То зі сміхом розповідає про витівки своїх учнів, то зі сльозами на очах розповідає, як їй до смерті набридла невдячна робота вчительки. А вже «смертельно образитися» може й зовсім без найменшої на те причини. Але збігає кілька днів, і усе приходить до норми. Подруга знову стає спокійною й життєрадісною жінкою, і я жартую, що жаба знову на місяць перетворилася на царівну.

Хоча чоловіки звичайно схильні тлумачити подібну поведінку споконвічними жіночими вередуваннями, медики називають такий стан передменструальним синдромом (ПМС). Ним так або інакше страждають, за одними даними, десять-п’ятнадцять відсотків усього жіночого населення планети, а за іншими — так і всі дев’яносто. Ці циклічно повторювані ознаки розладу емоційної й фізичної сфери жіночого організму бувають настільки серйозні, що цілком можуть створювати перешкоди для нормальної життєдіяльності.

Найцікавіше, що в різних країнах культурні традиції диктують по-різному ставитися до тих самих проявів. У Китаї або Японії жінки можуть поскаржитися на хворобливі відчуття, але ніколи — на емоційні розлади, у США прояви синдрому є серйозним приводом для візиту до лікаря, а в деяких племенах Амазонії жінкам узагалі належить на цей час усамітнитися в спеціальних хижках. А наші жінки найчастіше взагалі не вважають, що подібні неприємні відчуття можуть бути підставою для звертання в поліклініку.

Хоч як це дивно, але в поясненні причин, які викликають цей збій у роботі жіночого організму, у фахівців немає єдності й досі. Одні твердять, що все пояснюється порушенням тонкої рівноваги між виробленням різних статевих гормонів — естрогена та прогестерона. Коли якогось з них продукується більше або менше, ніж треба, вони вступають у своєрідне протиборство, найнеприємніші симптоми в такому разі можна вважати «воєнними втратами». Ви стаєте в такі дні страшенно дратівливою? Винний більш високий рівень естрогена. Почуваєте себе пригніченою й апатичною? Це розбушувався прогестерон.

Інші з такою точкою зору не згодні. Вони вважають, що головну роль у згаданих вище порушеннях поведінки відіграють в основному психологічні й соціальні чинники, а не дисбаланс гормонів. Справді, і досі ніхто не виявив принципових відмінностей в особливостях їхнього відтворення при порівнянні жінок, у котрих цей синдром виявляється у важкій формі, з тими, у кого він протікає практично невідчутно. Проте обидві сторони згодні, що на прояв синдрому помітно впливає стрес — він може прискорити, уповільнити чи підсилити неприємні прояви.

Уперше виділив сукупність хворобливих симптомів у єдиний синдром американський лікар- практик Роберт Т.Фран. Спостерігаючи, як багато практично здорових пацієнток періодично скаржаться на втому, знервованість і неуважність, які вони відчувають перед критичними днями, він вирішив, що справа не в примхах. І опублікував 1931 року в одному з наукових журналів статтю під назвою «Гормональні причини передменструальної напруги».

Проте широку публічну популярність, як це нерідко трапляється в науці, одержав не першовідкривач, а його пізніші й щасливіші послідовники. У цьому випадку йдеться про англійського лікаря Катаріне Долтон. Це й не дивно, оскільки результати її досліджень про вплив цього синдрому на поведінку жінок мали вирішальне значення під час... винесення вироку.

Річ у тім, що 1980 року лікаря Долтон у числі інших лікарів запросили провести медичне обстеження двох англійок, яких звинуватили у ненавмисному, але жорстокому вбивстві. Обстеживши жінок, медики дійшли висновку, що на їхню поведінку, яка до цього випадку не викликала ніяких нарікань, могли вплинути саме гормональні коливання. На підставі того, що обвинувачуваним було поставлено діагноз передменструальний синдром, обом жінкам значно зменшили термін ув’язнення. Що було з ними далі, історія замовчує.

Проте цей випадок не став прецедентом навіть для англійських правознавців, скоріше він увійшов у юридичну літературу як виняток. А заодно став приводом для нової хвилі запеклих суперечок серед фахівців — існує таки цей синдром насправді чи ні?

Більше того, окремі дослідники-чоловіки знову стали твердити, що жінки просто перебільшують деякі цілком природні неприємні відчуття, щоб використовувати їх як виправдання своїх учинків. Американець К.Тавріс, автор книги «Помилкове уявлення про жінок» і відомий теоретик жінконенависництва, навіть роздратовано написав, що синдром «дає жінкам можливість зайвий раз поскаржитися на своє здоров’я».

Інші ж фахівці, навпаки, не лише визнали, що синдром існує, а й пішли значно далі. Вони підступно твердили, що жінки, у котрих його ознаки виявляються особливо яскраво, почувають себе час від часу настільки «не в собі», що не можуть обіймати відповідальні посади й братися за важливі справи. «Погодьтеся, важко назвати ідеальним працівником людину, яка по кілька днів на місяць не може контролювати свою поведінку й емоції», — писав один з них в американському медичному журналі «Patient Care».

Чи то під тиском таких нападок, чи то під впливом феміністських ідей, але 1985 року Комітет жінок міжнародної асоціації психіатрів виступив проти включення передменструального синдрому під назвою «Пізня лютеїнова фаза дисфоричного розладу» до посібника з діагностики, який планувала видати ця організація. Позаяк ПМС став би офіційно визнаним психічним розладом з різноманітними наслідками, що випливають звідси. Можливо, на підставі такого діагнозу можна було б і «помилувати», якби щось трапилося, але й «стратити» також, приміром, відмовити в прийомі на роботу.

За даними, які я відкопала в Інтернеті, англійські медики розрізняють щонайменше вісімнадцять різновидів цього загадкового, суто жіночого синдрому. Кожен з них відрізняється як симптомами, так і ступенем прояву. Відповідно існує безліч методів лікування — від споживання підвищених доз певних мікроелементів і вітамінів до світлолікування. Декому допомагають корекція сну, психотерапевтичні сеанси, антидепресивні й прогестеронові препарати. Проте поки не знайдено того універсального методу, який виліковував би цей синдром раз і назавжди або хоча б знімав усі його прояви за умови регулярного лікування.

І все-таки жінкам, у котрих прояви синдрому погано піддаються контролю, варто звернутися до лікаря. Хоча б тому, що під нього цілком можуть маскуватися інші серйозні порушення здоров’я, приміром — захворювання щитовидної залози чи репродуктивних органів.

...Лікар районної поліклініки уважно обстежила мою подругу й, на щастя, не знайшла ніяких серйозних захворювань. Порадила зменшити вплив чинників, що викликають стреси, побільше бувати на свіжому повітрі, робити зарядку, а також збалансувати харчування на користь овочів і фруктів. А ще прописала валеріанові краплі.

Валеріана подрузі не допомогла. А ось суто життєва порада завести спеціальний щоденник з календариком, щоб фіксувати за датами всі фізичні й емоційні симптоми, виявилася доречною. Тепер вона складає розпорядок життя, якого мимоволі дотримуються і її домашні. Як показали спостереження, пережити емоційну бурю їй допомагає читання «дамських» романів з одночасним поїданням шоколадних цукерок і при цьому — мінімум спілкування з оточуючими.

Спочатку я дорікала подрузі цілковитою ненауковістю цього методу, але недавно вичитала, що дієта з високим вмістом легкозасвоюваних вуглеводів здатна покращувати настрій більш як 50% обстежених жінок. Фігурі, може, це й зашкодить, але зате збереже добрі стосунки з оточуючими. А це все-таки важливіше.