ТРИ КОЛЬОРИ СЕРГІЯ БИЗОВА

Нову колекцію Бизова чекали. Чекання затягувалося. Зацікавлення, відповідно, посилювалося, обростаючи, як годиться, чутками і домислами. А все тому, що цього разу один із батьків-засновників «Сезонів моди» вирішив показати колекцію не в дні їх проведення, а пізніше, приурочивши показ до конкурсу молодих дизайнерів, який вдруге проводиться в рамках усе тих-таки «Сезонів». Хід організаторів був цілком логічний: показ колекції голови журі і відомого дизайнера мав автоматично пожвавити інтерес досить балуваної і вибагливої модної столичної публіки до самого конкурсу (скажу відразу, що так у результаті і сталося). Але це й породило чутки: Бизов, мовляв, орієнтується тепер лише на Захід (він справді цілком успішно там продається). Інші ж «доброзичливці» пішли ще далі: Бизов себе вичерпав. Ось тут, як то кажуть, неув’язочка вийшла, і можна додати: «Не дочекаєтеся!» Так добре, несподівано, масштабно це було, що можна стверджувати: Бизова ми знаємо ще мало.

Колекція Сергія Бизова осінь—зима 2001—2002 рр., на перший погляд, створена у невластивій йому манері. Дизайнер — майстер нюансів, півтонів, недомовленостей, якщо говорити про трактування запропонованих ним жіночих образів. Тут же — ясність і відкритість почуттів, які настільки сміливі, наскільки і небезпечні: наше суспільство далеко не завжди готове до їх сприйняття. Хоча, мабуть, Бизов вірить, що є в нас жінки (принаймні жінки), здатні на їх прояв. Не випадково в його колекції домінують три основних чистих і насичених кольори: чорний, білий, червоний (від агресивного яскраво-червоного до глибокого малинового). Настільки ж чиста і сувора лінія покрою: довгі шкіряні плащі і брючні костюми в чоловічому стилі, що доповнюють (або пом’якшують?) атласні блузи і крупні пояси. Він використовує незвичні об’єми нової архітектурної моди: величезні м’які светри (поєднання чорного з білим або чорного з червоним), дуже довгі шарфи (плетені або шкіряні), пишні спідниці... Шляхетність контрастів і стриманої елегантності — все це є в його колекції.

Колекції, котрою, слід гадати, і сам модельєр підбиває якийсь підсумок, намагаючись дати лад власним почуттям та бажанням. У фіналі одна з моделей у вечірньому вбранні з силою кидає на подіум електрогітару, яка повністю не розбивається, але частину деталей губить. Що це? Прощання з ілюзіями? Прагнення ясності почуттів і вчинків? Можливо…