Хороші батьки готові на багато що заради того, аби виявити й розвинути приховані здібності і таланти своїх дітей. Адже можна дотримати балансу: не позбавивши дитину дитинства, привчити її до нестандартного мислення та плідного використання свого часу. Виходить такий собі «тайм-менеджмент» мало не з пелюшок. Інший бік - розвиток творчої складової, швидке пробудження як у дитині, так і в собі глибинних творчих ресурсів.
Напрями в царині психології «плодяться й множаться» - зараз їх уже понад 400. Хтось навіть пожартував: «Якби автори читали роботи один одного, то психологічних течій було б значно менше». Разом з тим чимало людей шукають принципово нові грані практичного застосування цієї сфери. Дорослим теж потрібні розвиваючі ігри. Адже найцікавіша іграшка… ні, не комп’ютер. А людський мозок. Хоча, як відомо, комп’ютер було створено за моделлю мозку. На думку вчених, середньостатистична людина використовує цей важливий орган лише на 5%. І якщо свій мозок не розвивати і не тренувати так само, як і інші частини тіла, то можна підтвердити цю статистику...
Асортимент дедалі ширший
Батькам нині є з чого вибирати - проблема швидше в тому, що б не розгубитися в безлічі різних розвиваючих систем. Існує, приміром, методика Миколи Зайцева, який запропонував свій метод навчання читати, або методика Нікітіних, в основі якої лежить вільний розвиток дитини у процесі гри. Перевірені часом системи Монтессорі, вальдорфської педагогіки доповнюються новими «розвивалками» з урахуванням потреб дітей у живому спілкуванні, активізації сфери почуттів, уяви, мислення. Такі розумні ігри стануть неоціненною підмогою в дорослому житті, основою впевненої поведінки та успішності.
За словами дитячого психолога С.Прядун, особливою популярністю серед батьків користується «система гармонійного розвитку дитини» - робота з вищими психічними функціями (пам’ять, увага, мислення). Фахівці не просто граються з дітьми, а з обов’язковою зміною діяльності кожні три хвилини, що враховує вікові особливості й потреби. Так досягається підготовка дитячої психіки до сприйняття інформації, з якою дитина раніше не зустрічалася. Включаючи логіку, малюк сам має усвідомити деякі прості речі, а не заучувати як папуга. До речі, наймолодшим клієнтам розвиваючих дитячих центрів усього дев’ять місяців.
Часто доводиться, наприклад, чути: я не вмію малювати. Для психолога це тільки маркер невпевненості в собі - адже виразити емоції кольором і лінією у принципі здатна будь-яка людина. Звичайно, якщо не сприймати наближення до чистого аркуша як суворий іспит, від якого неможливо отримати ні радості, ні задоволення.
Догори ногами й з пензликом
Яскравий приклад методики, яка розвиває вищі психічні функції, - так званий правопівкульний живопис. Цей оригінальний тренінг розвитку гнучкості мислення, що поєднує мистецтво й психологію, стає дедалі популярнішим. Правопівкульний живопис (автор - психолог Тетяна Лобанова) - не курси з образотворчого мистецтва, а психологічний тренінг правопівкульного експрес-малювання. Образно кажучи, ніби перевертаєш себе догори ногами. Мало того, потім якийсь час іще й стоїш на голові, як йог.
Завдання - активізувати праву півкулю мозку й максимально відключити ліву, таким чином вивільняючи великого обсягу ресурс творчої енергії та отримуючи доступ до сфери несвідомого. А там багато чого цікавого! Мови як такої права півкуля не розуміє, вона відповідає за емоційну сферу - образи, почуття. Ліва півкуля мозку, навпаки, аналітична - вона сприймає мову. І раціональні люди часом прагнуть бодай на час опинитися «по той бік» звичного способу дій, включивши почуття як психічний ресурс для повнішого відчуття життя.
До 12 років у дітей домінує права півкуля. Тому часто кажуть, що вони мудрі і їм відкриті таємні сфери життя. І що вони суто інтуїтивно знаходять несподівані креативні рішення. Хіба що шульги можуть зберегти цей первинний творчий дар. А праворуким людям доводиться його підтримувати й розвивати.
Як це відбувається
Спочатку люди самі для себе готують фарби, відразу поринаючи в особливий робочий стан. Малювання починається з елементарної дії: аркуш паперу ґрунтують білою фарбою, потім по ній розносять абстрактні кольори. Виходить уже закінчений мальований продукт, який відображає настрій людини. І це настільки красиво, що зникають скутість і невпевненість. Якщо людину просять намалювати, приміром, дерево або квітку, то часто вмикається опір і страх. А заґрунтувати аркуш білою фарбою й рознести по ній кольорові бризки вийде в усіх. Малюють гуашшю - вона добре накладається й швидко сохне. Потім концепт відбувається ще в дивніший спосіб: усе створюється в перевернутому вигляді. Приміром, трава малюється вгорі, хмари - внизу, лінія горизонту - у нижньому краєчку аркуша… Руйнуються всі можливі стереотипи того, як це має бути. Щоб свідомість у якийсь момент просто відключилася і вже більше не могла контролювати процес.
За словами київського психотерапевта Разеди Ткач, яка проводить семінари з правопівкульного живопису, заняття проходить у режимі зорового штурму: «Я закріплюю на планшет аркуш і показую, що треба малювати. Роблю все дуже швидко; так само швидко всі повинні це повторювати. Про якість малюнки навіть не йдеться. Свідомість повинна відступити й дати можливість проявитися несвідомому. Головне - чітко дотримуватися інструкцій. У результаті в усіх будуть різні малюнки. Люди потім беруть свої аркуші, перевертають їх і дивуються: ну треба ж, адже я взагалі не вмів малювати!..»
На п’ятому-восьмому малюнку людина вже настільки розкріпачена, що малює не пензлем, а пальцями. І не боїться забруднитися, а це означає - позбувається своїх перфекціоністських переконань. На один малюнок виділяється не більше десяти хвилин. Потім за цими малюнками можна зробити психологічну діагностику автора. Правопівкульний живопис поєднують з терапевтичною метафорою. Якщо в експрес-малювання вплести якусь історію, то виходить колосальний ефект для психологічного здоров’я дитини. Тобто певна казка, небилиця або притча накладається на виконання малюнка.
Нещодавно привели дев’ятирічну дівчинку, яка дуже часто хворіла попри те, що її організм перебував у доброму стані. Застосували до неї техніку правопівкульного експрес-малювання, кожен рух дитини супроводжувався окремими фрагментами певної історії. Наприклад, дівчинка покривала аркуш білою фарбою, а їй казали, що коли дитина народжується і п’є тільки мамине молоко, її організм схожий на цю білу фарбу, тому що там є лише колір молока. Потім треба вибрати фарби, відповідні радісним емоціям, і так далі. Метафора розвивається, і створюється ціла картина, в якій є і дерево життя, і цілющі трави, і чарівна ромашка - квітка сумніву (продовжуватиму я хворіти чи буду здорова), і багато іншого. У результаті дівчинка створила дивовижної краси малюнок. Але під час творчості її мозок нічого не контролював - вона думала, що це історія казкових персонажів, а не її життя. Таким чином метафора пішла в несвідому сферу й зміцнила здоров’я дитини - воно значно поліпшилося.
Люди приходять родинами, приводять дітей. Майже в кожного учасника після тренінгу з правопівкульного живопису змінюється життя. Тренери часом запитують: «І що ви із цим робитимете?». Багато хто відразу дає чітку відповідь. А люди, ще не готові до реальних змін, вагаються з відповіддю…
У кожному разі тішить, що українці вже не бояться роботи не тільки зі свідомістю, а й зі сферою несвідомого. Адже зовсім нещодавно в багатьох наших громадян саме слово «психотерапевт» викликало стійкі асоціації з особистісними відхиленнями й клініками для душевнохворих. Але чого боїшся, те найбільше й приваблює… Тепер маятник гойднувся в інший бік - люди прагнуть активно змінювати своє життя.