Тарковські

Арсеній Тарковський про це місто написав стільки, скільки не написав жоден із письменників, які тут жили.

Марина успадкувала головну душевну якість своєї матері — всепрощення (попри розрив із чоловіком, та завжди говорила про нього тільки найкраще). Залишившись із двома дітьми, старшому з яких — майбутньому знаменитому кінорежисеру Андрію Тарковському — було лише чотири роки, Марія Вишнякова ніколи не налаштовувала сина й дочку проти батька.

Будинок, із яким пов’язана найбільша любов батька Марини Арсеніївни до іншої жінки, став для неї «землею обітованою». Цей маленький музей виявився єдиним хранителем історії сім’ї Тарковських. У Москві, де вони живуть із 1925 року, місця для музею не знайшлося.

Уламок старого життя

Про події в «золотоглавій» Марина Арсеніївна згадує з болем: напередодні одного з міжнародних московських кінофестивалів у 1-му Щипковському провулку був тихо знесений будинок сім’ї Тарковських. На місці будинку залишилися величезна яма й купа битої цегли, а стенд із портретом відомого кінорежисера і написом «Пам’ятка історії», за словами очевидців, валявся в кущах. Подивитися на це вражаюче видовище зібрався натовп приголомшених гостей кінофестивалю — вони традиційно приходять уклонитися пам’яті творця «Андрія Рубльова», який відомий на Заході у числі небагатьох наших кінорежисерів.

Про знесення будинку сім’ю Тарковських ніхто не попередив. Марина Арсеніївна, приїхавши на «згарище», побачила купу сміття і купу колод. Ковтаючи сльози, вона підібрала на пам’ять кусок цеглини, як уламок старого життя...

Історія купецького особняка ХVIII століття, в якому жили три покоління Тарковських, зчинила в столиці чимало галасу. Сім’я поета займала дві маленькі кімнати в комунальній квартирі №2 — там жив сам Арсеній Олександрович, там минуло дитинство та шкільні роки його знаменитого сина (Андрій жив у будинку до 1962 року), там же народився внук — син Марини Арсеніївни, письменник Михайло Тарковський.

Колись особняк був відомчим гуртожитком парфумерної фабрики, яка містилася у дворі. 1967 року будинок почали розселяти, і сім’я поступово переїхала в інші квартири. Буквально через рік після смерті Андрія Тарковського, 1987 року, було прийняте рішення про знесення будинку.

Приблизно тоді ж у Москві почала працювати комісія з творчої спадщини кінорежисера. Вона ухвалила рішення про створення в будинку музею Андрія Арсенійовича, доручивши його організацію Кінофонду при Спілці кінематографістів. Проте комісія проіснувала недовго, і будинок почали потихеньку розтягувати частинами — знесли дах, різьблені наличники, почали перебирати зруб другого поверху. Після цього будинок став стрімко руйнуватися...

До речі, в тому самому будинку мала бути й майстерня відомого аніматора Юрія Норштейна, який уклав свою премію (близько 10 тисяч доларів) у його реконструкцію. На цьому вкладі кошти закінчилися, і надії на відновлення будинку провалилися. Два фонди Андрія Тарковського (один із них очолювала його вдова, а пізніше Андрій Андрійович Тарковський) чомусь не зацікавилися долею майбутнього музею.

Останньою надією була ідея московського уряду реставрувати старі будинки з допомогою інвесторів, які одержують ділянку під нову забудову, але за це реконструюють якийсь старий будинок для Москви. Та «підключити» будинок Тарковських до цього проекту не вдалося. Будинок передали Музею кіно, внесли в перелік пам’яток історії і взяли на баланс Управління охорони пам’яток Москви. Дім-музей планували відкрити 2002 року до 70-річчя кінорежисера. Були зроблені креслення, а в Мосдерждумі навіть пройшли слухання на тему «Чи буде в Москві Будинок-музей Тарковського?» Але будівельна організація попросту знесла старий будинок, пообіцявши виділити 70 метрів під приміщення музею.

Марина Арсеніївна вважає, що цей новоділ не має нічого спільного з сім’єю Тарковських...

Від Завражжя до Єлисаветграда

І все-таки два маленьких музеї Андрія Тарковського відкриті — в Юр’євці та Завражжі.

Юр’євець був для Марини Арсеніївни «солодкою мрією», де минули їхні з братом дитячі роки. Вона довго не хотіла приїжджати на відкриття музею, «тому що не можна двічі ввійти в один і той самий час», але все-таки приїхала й показала круті юр’євецькі схили, з яких дітвора каталася на санчатах, і паркан, біля якого Андрій порізав ногу осколком скла...

Що ж до Завражжя, то це місце народження режисера, де він провів перші місяці життя. Двоповерховий будинок лісопромисловця Кудряшова, в якому народився Андрій, був після революції націоналізований. На другому його поверсі жила бабуся Тарковських, а коли утворилася «Велика Волга» з каскадом електростанцій, нижня частина Завражжя була затоплена. Верхню частину будинку, де народився Андрій, перенесли й поставили на новий фундамент.

Андрій казав: «Моя батьківщина пішла під воду». У сценарії «Дзеркала» був епізод: хлопчик пливе під водою і бачить затоплений будинок. Але ця сцена не ввійшла у фільм.

Проте обидва містечка — Завражжя та Юр’євець — пов’язані лише з ім’ям Тарковського-сина. Музею поета Арсенія Тарковського або його сім’ї в Росії не існує. Тому для Марини Арсеніївни особливе значення має музей у Єлисаветграді (нині Кіровоград), куди вона постійно привозить нові експонати.

Народжувався музей Арсенія Тарковського в муках: ікони, картини, меблі — все це збиралося буквально по крупинках не лише в місті, а й по всьому СНД (найбільше експонатів прибуло із Санкт-Петербурга). Життя поета склалося таким чином, що його особистих речей практично ніде не залишилося — всім майном після смерті розпорядилася третя дружина.

Місце розташування меморіального музею вибране не випадково — поет народився в будинку на тій самій вулиці Олександрівській (нині Володарського) і навчався в гімназії М.Крижановського (нині Колегіум), при якій відкрито музей. Його директор Віра Зінченко підтримує постійний зв’язок із Мариною Тарковською:

— Вперше Марина Арсеніївна приїхала до нас, коли збирала матеріали для своєї книжки «Осколки Зеркала». Нині вона пише нову книжку, яка буде продовженням першої, уривки з неї вона нам уже привезла. Крім того, на основі цього рукопису Марина Арсеніївна написала кіносценарій, і до Кіровограда приїхала кіногрупа, яка знімає фільм. Нам пообіцяли вислати копію кінострічки. Кожен приїзд Марини Тарковської — це свято для нас, оскільки вона ніколи не приїжджає голіруч, музей постійно отримує нові цікаві експонати. Ось і в недавній свій приїзд вона привезла копію справи про дворянство, зображення герба сім’ї Тарковських, посвідчення особи батька та документи про його вступ до гімназії. Самій Марині Арсеніївні торік виповнилося 70 років, але вона навдивовижу енергійна людина, розуміє, яка відповідальність лягла на її плечі. Адже більше практично ніхто з членів сім’ї не займається історією творчості Тарковських...

Марія Фальц

У рукописах Арсенія Олександровича є кілька віршів, присвячених першій дружині, Марії Вишняковій, останній із них написаний 1937 року, і в ньому вгадується мотив охолодження між ними.

Хто ж та, інша Марія, про яку він написав стільки поетичних шедеврів?

У Єлисаветграді часів юності Арсенія було багато вихідців із Німеччини — у шкільні роки він брав уроки музики спочатку в Густава Нейгауза, батька знаменитого піаніста Генріха Нейгауза, потім у німецького барона, ватажка міського дворянства Михайла Медема, який закінчив Берлінську консерваторію і був блискучим музикантом.

Серед сусідів Тарковських на Олександрівській вулиці значилася й сім’я колишнього керуючого маєтком барона Фальц-Фейна «Асканія-Нова» Густава Фальца, вочевидь, родича знаменитого творця заповідника. Він переїхав до Єлисаветграда разом із дочкою Марією й жив у невеличкому будинку поблизу гімназії, в якому нині міститься меморіальний музей Арсенія Тарковського. Цей будинок у народі так і називається — «Будинок Фальц».

Спочатку німецька сім’я займала кімнати на обох поверхах, а після смерті батьків Марія залишилася жити у двох нижніх кімнатах із вікнами в сад (про них і написано стільки поетичних рядків). У будинку-музеї досі збереглася невеличка сцена. На ній, за свідченнями старожилів, відбувалися домашні спектаклі і поетичні читання, в яких брав участь і Арсеній Тарковський.

Марія Фальц була трохи короткозорою, але дуже привабливою, розумною, освіченою, чудово співала й грала на роялі. Непристосована до життя, непрактична й незахищена, вона була незмінною душею теплих музичних і літературних вечорів.

З Арсенієм Тарковським та іншими інтелігентними гімназистами, які збиралися у будинку Фальц, Марію пов’язувала молодша сестра Олена. Сама Марія Густавівна була «солом’яною вдовою» офіцера Колобова, що воював у Першу світову війну й зникнув безвісти в громадянську.

З Арсенієм Тарковським її розділяло «провалля» у дев’ять років, що було на той час немислимо для спільного майбутнього. Проте саме Марія Фальц стала Прекрасною Дамою поета, якій він присвятив безліч віршів у різні роки свого життя. Вони розлучилися 1925 року, коли Арсеній поїхав учитися до Москви, а бачилися востаннє 1928-го, під час приїзду поета до матері. Він розповів своїй коханій, що вже одружений із Марією Вишняковою, а вона відповіла, що виходить заміж.

1932 року Марії Фальц не стало, і Арсеній Олександрович дуже переживав цю втрату. Тривалий час ім’я цієї жінки і все, з нею пов’язане, залишалося загадкою...

Нащадки Тарковських

За словами Марини Арсеніївни, «і батькові, і Андрію не дуже пощастило з жінками». Поет написав у листі до сина: «Не будь листком на вітрі. І не кидайся в пристрасть, як у глибоку криницю…»

Обидва були кілька разів одружені, але нащадки Тарковських, крім Марини Арсеніївни, не особливо цікавляться творчою спадщиною своїх предків.

Коли син Марини Тарковської (що, природно, носив інше прізвище) почав писати вірші, виникла думка зробити його «офіційним» продовжувачем роду. Марина Арсеніївна умовила сина змінити прізвище, і тепер творчість Михайла Тарковського, який живе в Сибіру, вивчають у школах Росії. Нині письменник почав писати прозу. Переїжджати до Москви не планує, оскільки є пристрасним мисливцем. Книжка його творів з автографом зберігається в кіровоградському музеї.

Нащадки Тарковських розселилися по всьому світі, з деякими з них Марина Арсеніївна підтримує добрі стосунки, наприклад із сином Андрія від першого шлюбу Арсенієм, хірургом за фахом. Син кінорежисера від другого шлюбу Андрій живе в Парижі, він — президент Міжнародного інституту мистецтв ім. Андрія Тарковського.

Є ще один нащадок сім’ї, на якого Марина Арсеніївна покладає особливі надії: під час зйомок «Жертвопринесення» у Скандинавії кінорежисер зблизився з чарівною жінкою. Від цього кохання народився хлопчик, якого назвали Олександром, як героя фільму. В останні дні життя Андрія Тарковського йому принесли фотографії тримісячного позашлюбного сина...

Марина Арсеніївна довідалася про це на похороні брата й надіслала вдові телеграму співчуття, а коли племіннику було трохи більше року, зустрілася з ним у Парижі. Зав’язалися добрі родинні стосунки, і норвезький нащадок Тарковських набагато більше цікавиться історією сім’ї, ніж московські спадкоємці.

2007 року відзначатиметься 100-ліття Арсенія Тарковського. Марина Арсеніївна планує приїхати до Єлисаветграда, куди минулого разу, на 95-ліття поета, з’їхалися письменники й журналісти з усього світу. Тоді була неповторна можливість увічнити ім’я Тарковських, оскільки того ж року виповнилося 170 років від дня народження батька поета, Олександра Тарковського, і 70 років від дня народження його сина Андрія. Громадськість міста порушила питання про перейменування Комуністичного проспекту на вулицю сім’ї Тарковських, але місцева влада не підтримала цієї ініціативи.

Є надія, що на 100-ліття всесвітньо відомого поета рішення все-таки буде прийняте...

Всі статті Наталя Вареник

Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.

Будь ласка, виберіть один або більше пунктів

Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК

Залишайтесь в курсі останніх подій!

Підписуйтесь на наш канал у Telegram

Стежити у Телеграмі