ТАНЕЦЬ ОРЛА — НУ МАЙЖЕ УКРАЇНСЬКИЙ

Доля індіанців у радянські часи, особливо в епоху застою, була золотою жилою комуністичної пропаганди. Трагедію сотень тисяч представників червоношкірого народу компартійні діячі використовували для ідеологічних атак на агресивну політику США. Однак коли в Радянському Союзі почали з’являтися неформальні клуби прихильників самобутньої культури індіанців, їхніх членів сприймали мало не як сектантів, всіляко заважаючи проводити мирні збори на природі. І лише з початком перебудови під Ленінградом відбувся перший офіційно дозволений зліт індіаністів, на який зібралося близько сотні людей з різних куточків Союзу, в тому числі й з України.

Для людей, хоч скількись обізнаних з індіанською культурою, слова «вігвам», «томагавк», «мокасини» — не просто екзотика. Це невід’ємні атрибути життя багатьох індіанських спільнот. Для українців, здавалося б, такі речі далекі і чужі. Ба ні.

Тернопілець, еколог за фахом, Олег Соколовський, захопившись індіанською культурою ще в дитинстві, продовжує й нині активно цікавитися нею. Романи Фенімора Купера, Сат-Ока та Карла Мая, прочитані ще у школі, справили на хлопця надзвичайно сильне враження.
І він почав колекціонувати все, що хоч якось стосувалося індіанської культури та побуту: книжки, фотографії, сувеніри, кінофільми. Не менш цінні знахідки — стріли, томагавки, тотеми, записи індіанських пісень, які роздобув у різний час. А величезна творча спадщина дос-лідника індіанської культури американського письменника Карлоса Кастанеди відкрила Олегові безмежні горизонти індіанської душі.

Пан Соколовський переконаний, що через традиційну індіанську культуру можна краще пізнати культуру українського етносу. А ще це вчить спілкуватися з довкіллям. І тому українські індіаністи докладають чимало зусиль, щоб зберегти навколишнє природне середовище у своїй країні. Бага-тьох з них недаремно називають екологічними санітарами
України з індіанською атрибутикою.

— Аборигенами Америки у нас почали жваво цікавитися ще у дев’ятнадцятому столітті. Великим прихильником цього народу був, наприклад, Олександр Олесь, який і переклав свого часу відому «Пісню про Гайавату» американського поета Генрі Лонгфелло, — розповідає Олег Соколовський. — Щирою симпатією до індіанців проникнуті вірші класика вже української радянської літератури Павла Тичини та повісті Юрія Бедзика. Індіанська культура залишила свій слід у творчості російських письменників Олександра Пушкіна, Льва Толстого, Максима Горького та багатьох інших.

— Але ж англійські, французькі, голландські та інші колонізатори безжально винищували індіанців та їхню культуру…

— Безжальна окупація з боку білих людей була відображена і в світогляді,
і в мові індіанців. Наприклад, слово «кращий» в них набуло виразно негативного значення. Воно принижувало людину, давало поштовх до зверхності. Індіанці вважали, що якщо ти воїн, то повинен бути сильний духом і поважати інших людей. І тому замість «кращий»
у їхній мові закріпилося поняття «інакший».

Переселенцям, які вбивали індіанців, платили гроші. Сума залежала від кількості знятих з людей скальпів. Пізніше це зло повернулося проти самих європейців, адже було запозичене місцевими жителями і стало частиною їхньої військової культури: воїни носили на одягу скальпи, але вже завойовників.
У підручниках місцевих аборигенських шкіл часто можна зустріти вислів пророка Сидячого Бика: «Божевільно — використовувати енергію, яка народжує зло, щоб знищити це зло; божевільно — повторювати вчинки, яких хочете позбутися; божевільно — демонструвати поведінку, яку ви не хочете бачити у своїх дітях; і вкрай божевільно — вдавати, що нічого не відбувається, а потім дивуватися, чому ми живемо в божевільному світі». Індіанці уявляють свою душу як таку, що нерозривно пов’язана з Богом, врешті, як частинку Бога. І тому вони глибоко переконані, що не можна пізнати, полюбити іншу культуру, не закохавшись спочатку у власну. Знищення будь-якої культури несе за собою непоправну шкоду людству
і в першу чергу тому народові,
що несе цю руйнацію. Адже, відомо, дія дорівнює протидії.

— Традиційний український світогляд базується на гармонійному поєднанні людини з природою. Індіанці розуміють світ схоже?

— Українці здавна жили в гармонії з навколишнім світом, вважаючи, що все довкола живе, має душу. Так само й індіанці знали, що душа є всюди. Давній індіанець, вирушаючи на битву, обнімав дуб, а коли хворів, притулявся до берези, яка зцілювала його. Мешканці прерій блискуче використовували чудодійні властивості дерев і трав.
І давнім українцям, й індіанцям властиве природне, анімістичне світосприйняття. Вірування, обрядодійства у них дивовижно схожі. Скажімо, впадає в око однакова кількість богів. Наприклад, слов’янському богові Сонця Ярилу відповідає індіанський Моніту, богові дощу Даждю — Тамак. Збігаються і свята, пов’язані з циклічним життям природи. Свято літнього сонцестояння в індіанців — Пау-Вау дивним чином припадає на 7 липня, день Івана Купала.

В українській та індіанській культурі теж є багато спільного.
У індіанців та українців, зокрема, гуцулів, практично однаковий традиційний одяг — сорочка з вибіленого полотна, камізелька, широкі штани, мокасини. Вишивка хрестиком в індіанців
і гуцулів теж майже ідентична. Дуже схожими є й танці наших народів, наприклад, старовинний гуцульський «Аркан» та індіанський «танець Орла». В його основі — почергове відбиття ногами певного ритму. Ці сигнали починають подразнювати півкулі головного мозку, і виникає так званий елемент медитації, трансу. Мета таких рухів — увійти в транс через підвищення вібрації тіла. Індіанці кажуть: душа людини — це пара, а тіло — вода.
І тому треба намагатися час від часу перетворювати воду в пару, знімати з себе негативну енергію… Людина, з’єднуючись з енергетичним полем Землі, скажімо, через танець, заряджає душу позитивною енергією, а розум стає відкритим для добрих думок та ідей. Багато методів зцілення індіанці знали ще тисячі років тому, деякі з них володіли технікою телепортації (миттєвим переміщенням тіла у просторі). Бо, даруйте за повторення, коли людина наближається до природного стану, то вона може спілкуватися зі своєю душею. А над людською душею, вважали індіанці, є інші душі, які досягли вищого рівня або більш тонших вібрацій. І тому корінні американці просили в богів лише дати їм силу, знаючи, що решта залежить від них самих.

— У психології індіанців та українців теж знаходите спільні риси?

— Авжеж. Просто дивуєшся, наскільки ми схожі з індіанцями у небажанні підпорядковуватися єдиній волі, визначити спільні прагнення, у невмінні об’єднатися перед спільним ворогом та схильності до міжусобиць. Уклад індіанського військового табору нагадує нашу
Запорозьку Січ: два пересічні індіанці — три вожді. Це вказує на те, що обидві нації відносно молоді, і їх не минули хвороби зростання. Але за деякими іншими рисами національної душі, — зокрема, зваже-ністю і витримкою — індіанці все-таки стоять вище за імпульсивних та емоційних українців.

— Ви називаєте індіанців молодою нацією. Отут дозвольте не погодитися. Нація передбачає наявність власної державності. Індіанські спільноти, на відміну від українців, самостійної держави не мають…

— Але чимало ознак нації індіанці все ж таки зберегли. Індіанець, який живе в резервації, вважається корінним мешканцем Америки. І лише коли покидає її, стає громадянином США, отримує американський паспорт. В кожному племені є музей, щоденна школа, де діти вивчають мову і граматику пращурів, є власні готелі, бари, ресторани, крамниці. До речі, всі будинки там — з дерева, що свідчить про неперерваний донині зв’язок цього давнього народу з природою. У резерваціях дозволений гральний бізнес, заборонений на решті території США. Індіанці на своїх споконвічних територіях утворили, так би мовити, малі держави у великій Америці.

— Чи багато в сучасній Україні прихильників індіанського руху?

— Зацікавлення індіанською культурою серед українців усе-таки є. Особливо помітне воно в західних регіонах. Загалом, наших однодумців, так званих українських індіаністів нині налічується понад триста. На щорічне свято Пау-Вау, яке відбувається у лісовому таборі поблизу Львова, прибуває все більше дітей та підлітків. Аби мати змогу долучитися до індіанського міні-побуту і відчути колорит індіанської культури, вони повинні докласти моральних і фізичних зусиль — не вживати спиртного (алкоголь — табу для індіанців) і лайливих слів, навчитися будувати вігвам, готувати індіанські страви. Тобто людина проходить певні випробування, і таким чином вдосконалюється.

В останні роки в Україні виникли різні напрямки індіанського руху. Деякі поєднують мисливство з відтворенням індіанського побуту, інші — водний туризм з індіанством, є й елементи споріднення з індіанством пейнтболу.

Перебуваючи в цьому русі, ви відновлюєте уламки древньої культури, врешті, відчуваєте себе людьми. Давайте, як на святі Пау-Вау, палити люльку миру — щоб томагавк воєн і геноцидів було закопано назавжди. Хау! («Я все сказав»)