ТАЄМНИЦЯ СКОРБОТНОГО ІСУСА

Історія найдавнішого в Україні пам’ятника, присвяченого визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького, почалася рівно триста п’ятдесят років тому — у вересні 1653 року, коли козацьке військо підійшло під стіни Сатанова. Сьогодні це — невеличке, навіть не райцентрівське селище, а тоді — одне з найбагатших міст Поділля. І хоча Сатанів оточували потужні мури — штурму не було. Городяни самі відчинили ворота перед гетьманською армією. Не побажав здатися лише гарнізон Сатанівського замку. Але сили були надто нерівними.

У ті суворі часи обидві сторони гуманізмом не відзначалися і полонених, традиційно, не брали. Всю залогу замку разом із мирними мешканцями, що ховалися за його мурами (поляками та українцями-уніатами), було винищено вщент.

Невдовзі військова фортуна повернулася спиною до Богдана, і в місто увійшли жовніри вже коронного гетьмана Мартина Калиновського. За підтримку повстанців усе православне населення Сатанова засудили до страти. Втім, розрахунок узяв гору над бажанням помститися. Адже якщо знищити всіх — то хто ж працюватиме? Тому трибунал пом’якшив вирок — стратили лише кожного десятого, незважаючи на стать та вік.

На згадку про врятування Сатанова від бунтівників і на спомин про жертви вчиненої козаками різанини пан Мартин Калиновський наказав побудувати пам’ятний знак — на чотириметрову колону встановили скульптуру скорботного Ісуса (остання близько метра заввишки). Постать Христа виконана в наївно-примітивістському стилі — очевидно, її автором був хтось з місцевих умільців. Невідомий майстер навіть не підозрював, що творіння його рук — найперший в історії пам’ятник, присвячений подіям визвольної війни. За кілька століть по тому з’являться численні монументи з мармуру, граніту та бронзи. Але цей, перший, був із простого подільського вапняку.

Під час відкриття пам’ятника пан Калиновський сказав городянам: «Дивіться, навіть сам Господь зажурився, побачивши вашу зраду королеві». Але навряд чи ці слова запали останнім у душу. Вже не одне століття місцеві жителі кепкують, що на стовпі встановлено пам’ятник самому пану Калиновському. А журиться він тому, що... програв Сатанів у карти пану Синявському.

Поштукатурена колона-постамент дисгармонує з покритою лишайником стародавньою скульптурою. Свого «пана Калиновського» власними зусиллями і за власний кошт підправили мешканці навколишніх будинків. І хоча під час ремонту вони ненавмисне заштукатурили ще й плиту з меморіальним написом, їм слід лише подякувати — складена з вапнякового каміння колона-постамент уже починала руйнуватися. Завдяки ж втручанню цих небайдужих людей унікальний пам’ятник тепер може дочекатися й справжніх реставраторів.

Досі достеменно невідомо, чому монумент спорудили саме на цьому місці. Логічніше було б його встановити у центрі міста на ринковій площі або біля костелу. Не виключено, що пам’ятник поставили на братській могилі захисників замку. Як розповіли місцеві жителі, десь у середині вісімдесятих під час земляних робіт біля пам’ятника екскаватор натрапив на величезну кількість людських останків. Їх тоді ніхто не досліджував, а всі кістки хутенько вивезли на самоскидах у невідомому напрямку. Між іншим, за рік по тому неподалік було знайдено ще одне схоже поховання. Цього разу то вже були жертви королівських карателів. Найбільше вражали черепи закатованих із вбитими у них кованими цвяхами. Судячи з усього, цвяхи забивалися в голови ще живих людей...

Сьогодні без місцевого провідника пам’ятник жертвам визвольної війни знайти майже неможливо. Огороджений поламаним штахетником, монумент стоїть на задвірках селищної лікарні. До того ж за якихось півтора-два метри від нього збудовано чималенький гараж, який майже повністю закрив давню скульптуру від людських очей.

Наступного року в Україні відзначатимуть 350 річницю Переяславської угоди. Можливо, хоч до цієї сумної дати уряд знайде трохи коштів, щоб реставрувати й упорядкувати територію довкола найдавнішого пам’ятника, присвяченого визвольній війні українського народу (1648—1676 рр.).