Святі отці і діти

27 квiтня, 2012, 12:56 Роздрукувати Bипуск № 16, 27 квiтня-11 травня 2012р.
Відправити
Відправити

Тим, хто вважає, що давній досвід СРСР не показовий і заборона абортів усе-таки приводить до підвищення народжуваності, не зашкодить ознайомитися з такими прикладами її «ефективності».

Через рік виповниться 100 років відтоді, як у газеті «Правда» з’явилася стаття В.Леніна під назвою «Робітничий клас і неомальтузіанство», присвячена не зовсім звичайній для професійного революціонера темі легалізації абортів.

Більшовицький лідер заперечив загальність мотивів, які обґрунтовували рішення з’їзду лікарів російського Пироговського товариства, що вимагали скасувати карне переслідування жінок за операцію з переривання вагітності та лікарів, котрі їх оперували. В абортах, на його думку, зацікавлений лише клас дрібної буржуазії, яка стоїть на позиції «самим би, дай Боже, протриматися як-небудь, а дітей уже краще не треба». А ось робітничий клас, вважав Ленін, в абортах не зацікавлений. Його інтерес, мовляв, у тому, аби рости й примножуватися. Що допоможе цьому класу зламати старе суспільство й побудувати нове.

Але, попри таке розуміння потреб робітничого класу, він також виступив за «безумовне скасування всіх законів, які переслідують аборт або розповсюдження медичних творів про заходи запобігання», називаючи ці закони «лицемірством панівних класів» і пояснюючи свою вимогу необхідністю охороняти «азбучні демократичні права громадянина і громадянки».

Молодий і енергійний святий отець Святослав (Шевчук) - Блаженнійший предстоятель Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у березні нинішнього року звернувся до Верховної Ради від імені своєї та Римо-католицької церкви з проханням запровадити в Україні заборону на штучне переривання вагітності.

Було б йому дочекатися столітнього ювілею ленінської статті й особливо «красиво» посоромити тих нерозумних і грішних, хто свого часу вимагав свободи абортів. Мовляв, через сторіччя добре видно, до якого сумного наслідку призвела ця вимога, особливо її практична реалізація комуністами. Але чекати круглої дати небезпечно. Адже конкурент на ниві боротьби за паству - патріарх Московський і всієї Русі Кирил - теж не дрімає! У своїй країні він ще більше двох років тому звернувся з пропозиціями, спрямованими на всіляку протидію абортам. Зважаючи ж на активне намагання зміцнювати вплив Російської православної церкви в Україні, цілком можна очікувати такого звернення патріарха й до української влади. А та, вишукуючи в рік парламентських виборів, що б ще хорошого зробити для свого народу, можливо, і дослухається до пропозиції авторитетного для неї московського святого отця.

Тому треба було діяти на випередження! І бути радикальнішим за московського колегу. Якщо останній клопотався лише про впровадження деяких незручностей у процедуру абортів (усунути з переліку послуг страхової медицини, примусити жінок, які хочуть зробити таку операцію, вдатися до попередньої «допомоги» психологів, спонукати «православних лікарів» відмовляти їх від неї тощо), то святий отець Святослав просить узагалі їх заборонити. І буде вам щастя! І не погрішите, і депопуляцію припините.

Оскільки щорічно в Україні, як впевнено повідомив Предстоятель УГКЦ, робиться 2 млн. абортів, (а протягом 20 років ми свідомо і добровільно вбили 40 млн. дітей), то, очевидно, що завдяки їх забороні через 20 років українців стане мало не вдвічі більше!

Правду кажучи, є привід для турботи від такої перспективи. Адже кожен відсоток приросту населення за рахунок народжуваності вимагає від трьох до п’яти відсотків ВВП на так звані демографічні інвестиції. А приблизно чотирьох відсотків щорічного приросту, обіцяних нам святим отцем, які потребують щорічно від 12 до 20% ВВП, не витримає жодна економіка!

Заспокойтеся, таке зростання населення нам не загрожує. Немає у нас двох мільйонів абортів! Хоча роблять їх чимало. Так, 2009 року на кожну тисячу жінок дітородного віку (15-44 роки) припадало 19 абортів. (Трохи більше 10% їх були мимовільні, отже, на бажання жінок абортів робилося близько 17 на 1000.) Тоді як, наприклад, у Нідерландах 2007-го кількість абортів становила дев’ять, у Німеччині та Швейцарії 2008 року - сім. Хоча у США 2008 року показник абортів був вищий за український - 20 на 1000. А в Англії й Уельсі 2009-го - такий же, як і в Україні, тобто 17.

Наведений офіційний український показник удвічі з лишком нижчий від російського: з урахуванням мимовільних абортів 2009 р. - 41 на 1000.

Але навіть у Росії, населення якої більш ніж утричі перевищує наше, зареєстрована кількість абортів у лікувальних установах Міністерства охорони здоров’я та соцрозвитку РФ у 2009 році становила тільки 1 мільйон 162 тисячі. А з урахуванням вагітностей, перерваних у відомчих та приватних лікувальних закладах, у Росії загальна кількість становила 1 мільйон 292 тисячі. Що стосується України, то, за даними нашого Мінздоров’я, 2009 року в його медустановах було зареєстровано всього 181 тисячу абортів. (Зазначу, це в 6,4 разу менше, ніж у Росії.) Правда, з урахуванням переривань вагітності у відомчих та приватних лікувальних закладах, у нас, якщо припустити, що частка абортів у цих клініках відносно установ МОЗ становить ті ж, що і в Росії, приблизно 11%, того року загальна кількість цих операцій була близько 200 тисяч. (Що на порядок нижче показника, озвученого главою УГКЦ.)

Причому із зазначених 200 тисяч тільки близько 141 тисячі (70,5%) зроблені для переривання небажаної вагітності. Решта ж 59 тисяч (29,5%) зроблені за медичними показаннями або були мимовільними.

Очевидно, святий отець не бачить процесу зниження кількості абортів, що триває в нас уже кілька років. Так, згідно з даними Мінздоров’я за 2011 рік, у його медустановах абортів зареєстровано вже всього 156 тисяч. Неважко полічити, що з урахуванням абортів у неміністерських клініках, їх загальна кількість - приблизно 173 тисячі, проти 200 тисяч два роки тому. За тими ж офіційними даними, торік уже тільки 65% перерваних вагітностей (тобто близько 112,5 тисячі) були небажаними. Отже, кількість абортів через небажання народжувати за два роки знизилася приблизно на 28,5 тисячі (більш ніж на 19%).

Бідкання з приводу великої кількості абортів, що призводить до вимирання націй, - аж ніяк не суто український феномен. Так, депутат Держдуми Росії, голова думського комітету у справах сім’ї, жінок та дітей О.Мізуліна, яка керувала робочою групою з підготовки законопроекту про обмеження абортів, за повідомленнями ЗМІ, висловила думку, що «реальна кількість абортів у Росії - від 5 до 12 мільйонів на рік!» Що тут скажеш? При такій їх кількості будь-якому росіянину і без додаткових пояснень зрозуміло, що теперішнє вимирання його країни зумовлене виключно цією операцією. Проте навіть комітет п.Мізуліної не вимагає повної їх заборони! Серед найрадикальніших пропозицій - лише надання жінками письмової згоди від чоловіків на переривання вагітності, обов’язкова відстрочка аборту на тиждень, упродовж якого жінці належить ще раз «подумати», і тому подібні «м’якотілі» заходи. Очевидно, «комітетники» й сама Олена Борисівна як доктор юридичних наук розуміли, що повна заборона абортів призвела б не до їх зникнення, а до втрати над ними контролю, що загрожує негативними наслідками.

Таким чином, доктор богослов’я Блаженнійший святий отець Святослав і фармацевт та журналіст за освітою, націоналіст за переконаннями й радикал за характером, депутат ВР від БЮТ Андрій Шкіль, який негайно відгукнувся на його заклик, крутіші будуть! Адже законопроект, внесений п. Шкілем, практично повністю забороняє переривання вагітності на бажання жінки.

Жаль, що нардепові ніхто, очевидно, не розповів, що в середині 1930-х років нелюбимі ними комуністи такі радикальні пропозиції вже реалізовували. Сталінський режим, стурбований показниками помітного вповільнення зростання населення СРСР, пояснив це явище аж ніяк не розв’язаними ним Голодомором та репресіями. Винуватцями оголосили статистиків, що неправильно рахують населення, і, певна річ, аборти.

Статистиків пересадили. Аборти заборонили - навіщо, мовляв, в умовах такого радянського благоденства жінкам робити аборти? Однак народжуваність не зросла. Зате через наростання валу кримінальних абортів почала гинути й набувати вторинної (тобто не вродженої) безплідності, майже невиліковної в ті роки, величезна кількість жінок.

У середині 1950-х тодішній міністр охорони здоров’я СРСР показав М.Хрущову засекречені дані про кримінальні аборти та їх наслідки. І незабаром, на розпорядження враженого цією статистикою голови КПРС, заборону на аборти скасували.

Тим, хто вважає, що давній досвід СРСР не показовий і заборона абортів усе-таки приводить до підвищення народжуваності, не зашкодить ознайомитися з такими прикладами її «ефективності».

Свого часу в Румунії Ніколає Чаушеску, стурбований тим, що низькі темпи зростання населення ще нескоро дозволять стати цій країні такою великою, як йому хотілося, пішов шляхом покійного Сталіна й заборонив аборти. Кілька місяців по тому народжуваність справді зросла - народили жінки, котрі не встигли зробити переривання вагітності до заборони. Але підвищення було нетривалим - усе повернулося на круги своя.

Слабку кореляцію між кількістю абортів та рівнем народжуваності засвідчив і досвід постсоціалістичної Польщі. Після заборони абортів, до якої там вдалися 1990 року під тиском католицької церкви, кількість новонароджених у країні аж ніяк не стала зростати. І зовсім не тому, що, як стверджує глава УГКЦ, польки ради абортів «приїжджають до нас», на «місце вбивства дітей», на землю, яка «й так полита кров’ю». Масовість таких приїздів дуже сумнівна.

Польські святі отці й законодавці, які сподівалися на ефективність запровадженої заборони, очевидно, не були ознайомлені з надрукованою ще 1929 року в Парижі книжкою уродженця їхньої країни, 23-річного тоді Леона Рабиновича (який пізніше під прізвищем Радзинович став усесвітньо відомим англійським кримінологом). Саме пан Леон першим у ХХ столітті пояснив закономірність феномена відмирання колишньої масової багатодітності аграрних суспільств в умовах швидкої індустріалізації світу, яка тепер ставала не тільки непотрібною, а й просто неможливою. (Ленін «дав маху», приписуючи робітничому класу бажання інтенсивно розмножуватися.) І назвав загальноприйнятим тепер терміном «демографічна революція» перехід від старого типу природного відтворення народонаселення, для якого були характерні як висока народжуваність, так і висока смертність молодого покоління, а також низькі показники тривалості життя, до нового, сучасного типу (з низькою смертністю в молодих вікових групах, довшою тривалістю життя й мінімалізацією народжуваності).

Отож із прийняттям писаних законів, які забороняють штучне переривання вагітності, неписані об’єктивні закономірності суспільного розвитку не перестануть діяти. І така бажана для святих отців і деяких законодавців різних країн демографічна «контрреволюція» не звершиться!

Не можу не торкнутися питання походження негативного ставлення християнства до переривання вагітності.

Приміром, стародавні греки були абсолютно терпимі до цієї операції. Великий мислитель і законодавець, творець афінської демократії Солон заборонив її проводити тільки на пізніх термінах вагітності. Правда, в оригінальному тексті знаменитої Клятви Гіппократа - етичному кодексі видатного грецького цілителя й мислителя, який жив трохи пізніше за Солона, - міститься заборона давати жінкам «абортивний песарій». Що тепер трактується як заборона «батька медицини» на проведення абортів. Але наскільки правильне таке трактування?

Тепер песарієм називають предмет, який вводиться в піхву з метою подолання низки проблем гінекологічного характеру. Судячи ж із тексту клятви, в античні часи існували й песарії, з допомогою яких переривали вагітність. У часи Гіппократа, коли лікарем міг бути тільки чоловік, огляд, а тим більше тактильний контакт зі статевими органами жінки, котра звернулася до лікаря по допомогу у зв’язку з проблемами в гінекологічній сфері, були для чоловіка етично недопустимі. Тому їх проводила жінка, котра виконувала вказівки лікаря.

Судячи з усього, Гіппократ, який в одному й тому самому реченні і говорив про заборону давати будь-кому засоби, що призводять до смерті, і розповідав, як її викликати, кваліфікував абортивний песарій, у разі його застосування не лікарем, як смертельно небезпечний. Тому є всі підстави вважати, що, говорячи про заборону давати жінці (тобто не фахівцеві) цей інструмент, великий цілитель вказував на необхідність проведення аборту лише лікарем. Очевидно, ця його декларація була ще й визнанням у проведенні таких операцій.

Сучасники Гіппократа Платон і Аристотель виступали за обмеження зростання населення грецьких держав-полісів, чого вимагав їх економічний і політичний лад. Причому Аристотель чітко назвав засіб - аборти! Про те, як багато їх робилося, непрямим чином свідчить видатний історик Полібій, що жив на кілька століть пізніше від Гіппократа. Він констатував зниження як народжуваності, так і чисельності населення Еллади, що сталося в умовах відсутності «воєн безперервних і жахіть чуми».

Що стосується Стародавнього Риму, то там, навіть в умовах проведення політики стимулювання народжуваності у вільного населення, до якої вдався Юлій Цезар, у питанні абортів діяли за викладеним вище принципом афінянина Солона. І тільки 374 року після Різдва Христового прибічник християнства, яке тоді швидко поширювалося, імператор, правитель Західної Римської імперії Валентиніан I заборонив аборти у підвладній йому частині Риму.

Що стосується негативного ставлення християнства до абортів, яке спонукало Валентиніана боротися з ними, то видиме коріння цього явища містилося в іудаїзмі, в якому, власне, християнство й зародилося.

Упродовж понад тисячі років відносно нечисленному єврейському народу майже постійно загрожували завоювання могутніми сусідами, культурна, зокрема релігійна, асиміляція.

Так, ще 722 року до Р.Х. нащадків десяти з дванадцяти «колін Ізраїля» - тобто більшість єврейського народу - ассирійці переселили в Мідію, і там вони асимілювались. У 586 році до Р.Х. Іудейське царство завоювали вавилоняни, а багатьох іудеїв вивели у Вавилон. У VI-II ст. до Р.Х. Ізраїль був під владою Птоломеїв і Селевкидів, які проводили ненависну євреям еллінізацію. В останньому столітті до Р.Х. і першому столітті після нього Ізраїль був підкорений Римом, який вигнав значну частину євреїв і навіть самій території Ізраїлю дав нове найменування - Палестина.

Звідси й пронаталізм (орієнтація на високу народжуваність) іудаїзму. У ньому євреї вбачали запоруку можливості протистояти асиміляції чужоземцям, самого свого виживання.

Тому-то у Старому Заповіті, першій частині християнської Біблії, в основі якого лежить Танах - святе письмо іудаїзму, є багато місць пронаталістичної спрямованості.

Так, уже на початку книги Буття, першої книги Старого Заповіту, ідеться про божу настанову - «плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю…» (1.28). Приблизно в тій самій формі цю настанову повторено Ною та його синам після закінчення потопу (9.1; 9.7).

У цій же книзі йдеться про знищення жителів міст Содом і Гоморра, покараних за гомосексуальність (при якій із дітонародженням не дуже ладиться) городян. Зате жодним чином не осуджено двох дочок праведника Лота, які разом із ним врятувалися під час знищення цих міст. Хоча вони після загибелі своїх чоловіків для зачаття потомства використали власного батька (19; 1-36).

І це далеко не всі приклади такого характеру.

Що стосується Нового Заповіту - другої, вже суто християнської частини Біблії, написання якої припадає в основному на I ст. після Р.Х., - то в ньому колишнього пронаталізму вже немає. Бо він просто став непотрібним. Адже християнство надзвичайно активно займалося прозелітизмом (наверненням у віру), чого в іудаїзмі практично не було. Тільки в Римській імперії, найбільш населеній державі того часу, неофітами (новонаверненими) належало зробити багато десятків мільйонів людей!

Нова релігія, що обіцяла віруючим компенсувати після смерті, в потойбічному житті, всі реально пережиті злигодні, була досить привабливою для величезної кількості рабів та бідної частини вільного населення, які становили переважну більшість римського соціуму. Але за майбутні блага вона вимагала аскетизму щодо життєвих задоволень, пояснюючи це необхідністю зосередитися на духовному, на тому, що наближає людину до Бога.

Саме це спричинило появу численного чернецтва, целібат духівництва, пустельництво і скопецтво.

Оскільки ж стара, «іудейська», частина Біблії була складовою Святого письма християн, формально залишався в християнстві й іудейський пронаталізм, який уже суперечить умовам часу.

Цим, а також вкрай негативним ставленням до сексуальності, і пояснюється негативне ставлення християнства до абортів. Оскільки останні, особливо раніше, за браком інших дійових засобів обмеження народжуваності, усуваючи загрозу відносної (за умовами конкретного часу) багатодітності, дозволяли людям «загрузнути в плотському гріху», який відвертає від віри і знижує її значення в їхньому житті.

Як показав у своїй «Історії сексуальності» найбільший соціальний філософ і соціолог Мішель Фуко, що б там християнське віровчення не говорило про причини накладених ним обмежень, у їх основі лежить потреба жорсткого контролю над його найбільш грізним суперником - людською сексуальністю. Церква вже фактично програла сексуальності тривалу й запеклу битву за заборону протизаплідних засобів, які дають можливість досить вільно отримувати задоволення від сексу. Тому вона особливо старанно тримається за «боротьбу проти абортів», аргументуючи відсутністю в людини права забирати життя, «дане Богом» ембріону.

Я вірю у щирість багатьох церковнослужителів, однак вважаю, що за деклараціями про захист життя, яке зароджується в ембріоні, стоїть усе-таки не тільки їхня віра, а й бажання найдавнішої суспільної інституції хоч якось зберегти за собою значиму роль у мінливому світі. Звідси й ідея повністю заборонити аборти, яку вона декларує як корисну для суспільства, а насправді шкідливу для нього. До того ж досягнуті на цьому шляху успіхи можуть бути тільки тимчасовими. Уже майже всі країни, котрі можна зарахувати до цивілізованих, допускають проведення операцій із переривання небажаної вагітності. В Європі вони, наскільки я знаю, не дозволені тільки в Польщі, Ірландії, деяких «карликових» державах (жительки яких роблять аборти «по сусідству»). Але про скасування цієї заборони не дебатують хіба що в папському Ватикані.

Досить дійовим засобом зниження кількості абортів є сексуальна освіта і виховання молодого покоління, завдяки чому досягається перехід до свідомого планування сім’ї. Найчастіше негативне ставлення до такої освіти святі отці пояснюють побоюванням, що вона, як те заборонене дерево в саду Едему, дасть молоді небезпечне знання, котре викличе бажання якомога швидше спробувати найбільш привабливу його частину. Хоча й вони займаються сексуальним вихованням пастви, пропагуючи помірність, помірність і ще раз помірність. Так, у Росії святі отці з РПЦ, об’єднавшись із політичними ретроградами, не просто успішно не допускають запровадження сексуальної освіти в навчальних закладах - вони ще й усіляко цькують, залякують її прихильників.

Особливо вразив мене торішній випадок, пов’язаний зі смертю відомого філософа, психолога й соціолога, всесвітньо визнаного фахівця з соціології сексуальності та сексології, видатного просвітителя, який послідовно відстоював потребу сексуального виховання, Ігоря Семеновича Кона. За життя він зазнав безлічі нападок із боку церковнослужителів. А смерть його стала для протоієрея РПЦ Дмитрія (Смирнова) радісним приводом, щоб, образно кажучи, станцювати на могилі видатного вченого. Святий отець уповноважив себе висловити від імені всіх «релігійних людей» у Росії «глибоке задоволення», що «Господь звільнив нас від того, щоб бути співгромадянами цієї людини».

Однак сексуальне виховання - це не розбещення, як його трактують святі отці. Коли проводиться грамотно, воно дає знання про надзвичайно важливий і потрібний, приємний, але й потенційно небезпечний бік життя. Так, турботливий дорослий, навчаючи дітей користуватися вогнем, готує з них не паліїв, а людей, котрі вміють за потреби цим вогнем безпечно користуватися.

Related video

Запобігання небажаним вагітностям, які, за свідченням ЗМІ, трапляються навіть серед 10-11-літніх, - одна з основних цілей сексуального виховання. Статистика свідчить, що там, де його проводять, небажані вагітності, котрі закінчуються штучними абортами, трапляються набагато рідше. Так, країни з дуже низькою кількістю абортів - Нідерланди, Німеччина і Швейцарія - мають ефективні системи такої освіти і виховання.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}