СВІТ ЗМІНЮЄТЬСЯ. ЩО СКАЖЕ ЦЕРКВА?

13 липня, у перший день засідання синоду церкви Англії, сім молодих чоловіків несподівано, без оголошення і, природно, без дозволу, піднялися на сцену Йоркського університету. Один із них звернувся до членів церковного парламенту зі стислою промовою: «християни, які вірують у Біблію, у третій книзі Старого Заповіту, у главі 20, вірші 13 сказано, що «гомосексуалісти повинні бути покарані на смерть». Якщо ви вірите вашій Біблії, тоді вбийте нас».

Саме ця «витівка» активістів кампанії за права гомосексуалістів, на думку журналістів, зумовила гостроту дискусій синоду англіканської церкви Великобританії, що зібрався в Йорку. Архієпископ Кентерберійський Роуен Вільямс, духовний пастир 70-мільйонної англіканської пастви світу, змушений був присвятити свою програмну промову ставленню церкви до гомосексуалістів.

Насправді питання це вже давно хвилює англіканську церкву, її духівництво і парафіян. «Точки кипіння» воно сягнуло за місяць до зборів синоду, коли англійський канонік Джеффрі Джон, який не приховує своєї гомосексуальної орієнтації, був призначений на посаду єпископа в місті Редінг, неподалік Оксфорда. Хвилі обурення з боку консервативного крила духівництва переросли в скандал, що приголомшив англіканську церкву не лише у Великобританії, а й далеко за її межами. Внутрішньоцерковні проблеми вилилися на шпальти газет і стали предметом жвавих дискусій у суспільстві.

Глава англіканської церкви Роуен Вільямс навмисне утримувався від участі в дебатах, що розпалювалися. У справі призначення єпископа-гея він також не брав участі. Чим, власне, нікого не здивував, оскільки його ліберальні погляди на завдання і місію церкви відомі. Йому близькі політичні інтереси, його погляди більш ліві, ніж праві. Сьогодні він дозволяє собі привселюдно критикувати політиків і засуджувати війну в Іраку. Його учні та послідовники вважають, що він — саме та людина, яка зможе адаптувати канони англіканської церкви до вимог нового світу, що змінюється.

Проте події останнього місяця показали, що єднання в церкві між старим і новим, між консерваторами та лібералами буде аж ніяк не швидким і не простим. Архієпископу Кентерберійському довелося-таки перервати своє мовчання. Він спробував угамувати пристрасті серед духівництва з приводу призначення єпископом гея, закликаючи звернути увагу на реальні загрози, що їх несуть людям бідність, голод, хвороби, СНІД, воєнні конфлікти. Його не слухали, особливо в консервативному крилі, де провідні позиції займають євангелісти. Крім того, Вільямсу не забули нагадати, що він сам колись «висвятив гомосексуаліста на священика».

Однак архієпископ Кентерберійський дав зрозуміти, що не збирається скасовувати призначення. Правда, в інтерв’ю журналістам повідомив про свій намір дотримуватися канонів англіканської віри, які забороняють висвячувати священиків, котрі перебувають в одностатевих сексуальних стосунках. Лідери англіканських церков із різних країн світу продовжували затяті суперечки. Одні архієпископи зверталися до самого потенційного Джеффрі Джона з пропозицією відмовитися від сану. Інші відкрито погрожували вдатися до схизми. Особливо старалися євангелісти, які вважають гомосексуалізм смертним гріхом. Нарешті архієпископ Нігерійський надіслав звістку про те, що його 17-мільйонна громада розірве відносини з британськими англіканами, якщо гей керуватиме приходом. Загроза розколу стала занадто реальною і відчутною.

Тоді канонік Джеффрі Джон через два тижні після призначення на посаду єпископа Редінгзького прийняв власне рішення, подавши у відставку. Свій крок супроводив прозорим поясненням — аби не стати причиною розколу в англіканській церкві.

Втім, доктор теології Джеффрі Джон міг промовчати про свою сексуальну орієнтацію і через кілька місяців пройти обряд урочистого висвячення на сан у Вестмінстерському абатстві. Але він вважав за краще бути чесним і зізнався, що вже 27 років живе з одним партнером, проте сексуальних контактів останніми роками між ними не було, «хоча любов і відданість залишилися», як висловився священик в інтерв’ю газеті The Times. Якби Джеффрі Джон став усе ж таки єпископом, то аж ніяк не першим і не єдиним гомосексуалістом у всій англіканській церкві. Він став би просто першим, хто відкрито зізнався в цьому. На думку оглядача з Financial Times, відсоток гомосексуалістів серед духівництва істотно вищий, ніж у суспільстві загалом. І ті церковні вожді, які вимагали відставки Джеффрі Джона, не могли про це не знати.

До речі, через два тижні єпископальна рада американської англіканської церкви повинна затвердити на посаду єпископа у штаті Нью-Хемпшир «відкритого» гомосексуаліста Джіна Робінсона, висвяченого на сан на початку червня. Він не втомлюється повторювати, що церква не може стати інструментом, який карає за чесність. Попри коментар Робінсона про те, що США — більш вільна країна, ніж Британія, і йому не страшні проблеми Джеффрі Джона, його колеги з американських євангелістів готуються до жорсткої сутички. У відкритому листі 24 американських єпископи-консерватори обіцяють організувати кампанію з розколу англіканської церкви, тепер уже через єпископа-гея американця. До речі, у США вже є група активістів, що створюють інфраструктуру для альтернативних англіканських течій.

Отже, історія священика-гомосексуаліста Джеффрі Джона, який міг, але не став єпископом, завершилася, як вважають, перемогою консерваторів над лібералами. Що означає ця перемога для англікан усього світу? Швидше за все, лише зовнішнє прикриття розколу в церкві, тоді як внутрішня «війна» обіцяє бути тривалою. До речі, генеральний синод церкви Англії щодо майбутнього церкви також залишив більше запитань, ніж відповідей. Ліберали, приміром, хочуть знати: чому євангелісти, які 200 років тому по праву називалися совістю нації, боролися проти рабства, захищали права дітей, домагалися соціальних реформ, надихали робітничі та профспілкові рухи, сьогодні дедалі більше асоціюються з нетерпимістю і загрозою «праворадикального християнського фундаменталізму». А консерватори останніми роками організували всередині церкви кілька «непримиренних» груп, які мріють, щоб церква повернулася до своїх витоків, тобто до XVI століття (а тодішні атрибути — антикатолицьку риторику і суд над єретиками — сьогодні можна дуже просто модернізувати в суд над гомосексуалістами, приміром). Як далеко «вправо» зайшли англіканські душпастирі, покаже Четвертий національний євангелічний англіканський конгрес, що відбудеться у вересні.

Тим часом, враховуючи потреби XXI століття, англіканська церква Шотландії дозволила жінкам ставати єпископами. Після 12 місяців інтенсивних обговорень синод шотландської єпископальної церкви у червні зважився на голосування, сподіваючись зібрати на підтримку нововведення необхідні 2/3 від загальної кількості голосів. Результат, як виявилося, перевершив очікування — зі 148 церковних депутатів лише 24 висловилися проти. Отже, шотландська єпархія приєдналася до англіканських церков Ірландії, США, Канади, Полінезії і Нової Зеландії, що вже раніше проголосували за висвячування жінок-католиків на єпископат. Першу жінку-єпископа у Шотландії буде призначено на початку наступного року. Щоб заспокоїти незадоволених таким рішенням, глава шотландської церкви Брюс Камерон нагадав, що «ми повинні бути чутливими в нашій церкві до всіх без винятку».