Світ у полоні «коронованого» безробіття

Пандемія COVID-19 завдала нищівного удару по світовій економіці, зрушивши з місця відносно стабільний рівень безробіття, який тримався майже впродовж усього минулого десятиліття. У Міжнародній організації праці (МОП) підрахували, що торік через коронавірус у світі сталося скорочення 8,8% робочого часу. Це еквівалентно 255 мільйонам повних робочих місць, що вчетверо більше, ніж було під час фінансової кризи 2008–2009 років.

Некласичне безробіття

І хоч обраховувати масштаби заподіяної шкоди лише за кількістю втрачених робочих місць буде неправильно, однак недооцінювати зазначену складову коронакризи не варто.

Адже у звіті МОП ідеться про те, що ця проблема зачепила 114 мільйонів людей, із яких 81 мільйон не працював саме через бездіяльність.

Тобто це було не класичне безробіття, а неможливість працювати через карантинні обмеження. Відтак сукупні доходи працівників скоротилися на 3,7 трлн дол., що становить 4,4% світового ВВП.

Як стверджують у МОП, жінки втрачали роботу частіше, ніж чоловіки (5% проти 3,5). А серед вікових категорій найбільше безробіття вдарило по молоді: втрата зайнятості серед 15–24-літніх становила 8,7%, тоді як серед дорослих — 3,7%.

Якщо ж відстежити вплив коронавірусної кризи на окремі галузі економіки, то серед тих, котрі постраждали найбільше, — сфера послуг з розміщення та харчування, де зайнятість скоротилася в середньому на понад 20%. За нею йдуть роздрібна торгівля і виробництво.

Нищівний удар припав передусім на малі та середні підприємства, фермерів, самозайнятих громадян, біженців та мігрантів. І втішити їх, як і решту спільноти, особливо нічим. Адже, за прогнозами МОП, загальний робочий час у 2021 році, ймовірно, залишиться більш ніж на 3% нижчим, ніж був у 2019-му. Це становитиме приблизно еквівалент 90 мільйонів робочих місць із повною зайнятістю.

Тож фахівці радять не пускати процес на самоплив, а вчасно й скоординовано реагувати на виклики. Тоді масштаби кризи можна істотно зменшити. Передусім ідеться про захист працівників на робочих місцях, стимулювання економіки та зайнятості, підтримку робочих місць і доходів.

Маються на увазі розширення соціального захисту, підтримка та збереження зайнятості, в тому числі перехід на скорочений робочий день, оплачувані відпустки, а також фінансові та податкові пільги бізнесові (особливо для мікро-, малих та середніх підприємств), і навіть про підтримку цілих галузей економіки завдяки заходам фіскальної та грошово-кредитної політики.

Наприклад, у США зразу ж після оголошення пандемії коронавірусу в березні 2020 року уряд зголосився виплатити громадянам пряму допомогу в розмірі, щонайменше, 1 тис. дол. Загальний обсяг карантинних виплат — 500 млрд дол., а весь пакет заходів, покликаний підтримати американську економіку на час кризи, сягнув 1,2 трлн. Крім того, було схвалено податкові канікули для бізнесу на 90 днів.

А наприкінці грудня 2020 року в країні виділили 2,3 трлн дол. Тоді встановили страхування з безробіття на суму 300 дол. Крім того, та допомога передбачала одноразову виплату 600 дол.

Уся ця турбота так вплинула на деяких американців, що їм цікавіше було не працювати, ризикуючи підхопити вірус, а сидіти вдома й отримувати досить пристойну винагороду.

unsplash|jeshoots

Цьогоріч ситуація повторилася: під час весняного спалаху пандемії був схвалений новий план підтримки американської економіки на 1,9 трлн дол., з яких 400 млрд передбачено на прямі виплати для більшості американців (по 1400 дол.). Це, крім допомоги з безробіття, яка становлять 300 дол. на тиждень, розширення податкових пільг на дітей, допомоги для родин, які неспроможні оплачувати оренду житла та комунальні послуги, тощо.

Вітчизняне безробіття

Порівнювати американські потуги з нашими не варто. Однак Україна тісно інтегрована у світовий економічний простір, тож і її серйозно зачепили всі кризові проблеми, зокрема й безробіття. За даними Державної служби статистики, падіння ВВП за 2020 рік становило 4%. Внаслідок спаду в економіці істотно зросло безробіття.

Кількість зайнятих віком 15–70 років зменшилася на 663 тисячі, порівняно з 2019 роком, і становила 15,9 мільйона осіб. Рівень зайнятості знизився з 58,2 до 56,2% (уже навесні 2020 року кількість звернень до центрів зайнятості зросла вдесятеро, порівняно з докарантинним періодом).

Загалом, протягом усього минулого року статус безробітного мали 1 мільйон людей, а працевлаштовано 665 тисяч. Однак аналітики стверджують, що реальний рівень безробіття в Україні набагато вищий, якщо розраховувати його за методологією МОП.

Згідно з нею, людина визнається безробітною, якщо упродовж чотирьох тижнів не мала роботи, шукала її або була готова працювати. Якщо розраховувати саме так, то кількість безробітних українців у 2020 році становила 1,7 мільйона осіб, а рівень безробіття збільшився з 8,2 до 9,5% робочої сили.

Згідно з підрахунками Держслужби зайнятості, торік її послугами скористалися понад 2 мільйони громадян. Статус зареєстрованого безробітного мали 1,2 мільйона, що на 22% більше, ніж у 2019 році. Скільки серед них налічувалося тих, хто повернувся із заробітків із-за кордону, — а таких, за даними Нацбанку, було 400–500 тисяч, — ніхто не підраховував.

Зате відомо, що на кінець 2020 року загалом по Україні середньооблікова кількість штатних працівників становила 7,3 мільйона осіб. Це на 37 тисяч менше, ніж рік тому. Скорочення спостерігалося в половині видів економічної діяльності.

Зокрема у промисловості кількість штатних працівників становила 1,8 мільйона осіб, що на 60 тисяч менше, ніж у грудні 2019-го. Значно гірші справи були у сфері готельного та ресторанного бізнесу, харчування, розваг, які зазнали найбільших втрат від карантинних обмежень.

На одне робоче місце…

Весь І квартал залишався дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили: в середньому по Україні на одне вільне робоче місце претендувало шість безробітних. Найбільша невідповідність між попитом і пропозицією у професійно-кваліфікаційному плані спостерігалася серед службовців та керівників (на одну вакансію претендувало 17 осіб, у сфері торгівлі та послуг — по дев’ять).

А найбільша потреба в робочій силі відчувалася в сільському господарстві (24% загальної кількості вакансій) та в переробній промисловості (17%), трохи менша — в торгівлі (11%). Середня зарплата, яку пропонували пошуковцям, становила 8 тис. грн. За І квартал 2021 року державні центри допомогли знайти роботу 126,8 тисячі осіб. Найскладніша ситуація з працевлаштуванням склалася в Черкаській області, де на одну вакансію претендують 14 безробітних, у Чернівецькій — 12, Тернопільській та Чернігівській —по дев’ять.

У Києві значно кращі справи: тут охочих на одне робоче місце лише двоє. На 1 травня на обліку в міському центрі зайнятості перебувало 17,7 тисячі осіб, тобто майже на тисячу менше, ніж на відповідну дату торік. 15,6 тисячі отримували допомогу з безробіття.

За показником зайнятості населення (61,7%) Київ посідає перше місце серед регіонів (середньоукраїнський — 56,2%). Столиця має також найнижчий (після Харківської області) рівень безробіття серед людей віком 15–70 років, визначений за методологією МОП, — 6,8% (по Україні він становить 9,5%).

Ситуація на ринку праці й тепер залишається напруженою, хоча трохи й стабілізувалася. На 1 червня кількість безробітних, зареєстрованих у службі зайнятості, становила 379 тисяч осіб, що на 26% менше, ніж на відповідну дату минулого року (511 тисяч безробітних).

Державна служба зайнятості/Facebook

За п’ять місяців нинішнього року служба допомогла знайти роботу 238 тисячам українців. У її базі даних до послуг безробітних 69 тис. вакансій, що на 17 тис. більше, ніж на цю ж дату торік. А щодо затребуваності, то найбільший попит нині на кваліфікованих робітників з інструментом (21% від усіх вакансій), на робітників з обслуговування устаткування та машин (18%), на працівників сфери торгівлі й послуг та на некваліфікованих працівників (по 13%), на професіоналів і фахівців (відповідно, 12 та 11%).

Наші за кордоном

За офіційними даними, торік за кордоном працевлаштувалися 86 327 українців, з яких понад 29,2 тисячі — фахівці, 12,6 тисячі — професіонали, 13,2 тисячі — робітники з обслуговування та експлуатації технологічного обладнання і 14,7 тисячі — робітники найпростіших професій.

У І кварталі 2021 року 891 приватне агентство зайнятості допомогло знайти роботу майже 39,7 тисячі пошуковців. Зокрема 205 агентств працевлаштовували на вакансії в Україні, 402 — скеровували на роботу до іншого роботодавця, а 342 — працевлаштовували за кордоном.

Але з тих 39,7 тисячі осіб, яким посприяли в пошуку роботи приватні структури, в Україні працевлаштувалися тільки 3,7 тисячі (9%). Ще 10,9 тисячі (28%) скерували на роботу до іншого роботодавця, а ось за кордоном прилаштували найбільше — 25,1 тисячі осіб (63%).

Цікаво, що з загальної кількості трудових мігрантів 91% становили чоловіки. Причому жителів міст серед заробітчан було найбільше (80%). А за віковими групами половину становили особи віком до 35 років, 27% — від 36 до 45 років, 23% — віком понад 45 років.

За рівнем освіти, 48% пошуковців мали вищу, 40% — професійно-технічну, 12% — повну загальну освіту. За видами економічної діяльності у країні призначення, трудові мігранти найбільше були зайняті у сфері морського транспорту (80%) і значно менше — в переробній промисловості (6%), на будівництві (3%), в сільському господарстві та торгівлі (по 2%).

Що ж до шахрайств на теренах працевлаштування на закордонні вакансії, то вони були і є. Трудові мігранти нерідко в пошуках великих заробітків клюють на фейкові пропозиції.

В Україні лише починають наводити лад у сфері захисту трудових мігрантів. Вже проголосований у першому читанні законопроєкт №2365, яким передбачено серйозні штрафні санкції (від 17 до 85 тис. грн) проти шахраїв-посередників. Нині документ готують до розгляду в другому читанні.

Однак краще б цей захист нікому не знадобився, а бажану роботу можна було знайти на Батьківщині. Можливо, невеличкий поступ на цьому шляху станеться вже у 2021 році, якщо справдиться прогноз економічного та соціального розвитку України, розроблений Мінекономіки.

Оптимізму додає й той факт, що переважна більшість роботодавців планують зберегти наявну штатну чисельність. Держстат поширив інформацію про очікування бізнесу стосовно перспектив розвитку його ділової активності.

Згідно з опитуванням, 81% підприємств промисловості не планують змінювати кількість працівників, 11% — прогнозують зменшення кількості працівників, а 8% — навіть сподіваються розширити штат.

Більше статей Тетяни Кириленко читайте за посиланням.