СТРАХ, ЩО ЖИВЕ ПІД ЛІЖКОМ

Що таке дитячі страхи — вияв природної боязкості, вередування чи наслідок знервованості та переживань, яких зазнала мати під час вагітності? На відміну від багатьох інших дитячих проблем, про які фахівці часто з повною впевненістю заявляють батькам, що з віком усе мине, дитина переросте, — про цю так сказати не можна. Дитина росте, і страхи ростуть разом із нею.

Ще наприкінці 70-х американський письменник Стівен Кінг сказав, що переважна більшість людей обожнюють, коли їх лякають. Потяг дітей до всього дуже страшного і жахливо цікавого — основа для розвитку сміливості та впевненості в собі. Діти, яких батьки ніколи нічим не лякали, самі починають шукати джерело страху — пробираються в закинуті будинки, розповідають одне одному «страшилки». Та кожен сприймає це по-своєму: хтось захоплено розповідає їх батькам, а хтось стане боятися залишатись у темній кімнаті.

Природу страху зрозуміти складно. Це одне з почуттів, яке людина відчуває з перших днів свого життя. Здавалося б, чого боятися новонародженому маляті? Та вчені довели, що страх і стурбованість матері передаються дитині. Підростаючи, діти розуміють, чого бояться батьки, через що нервують, і починають боятися разом із ними. Малята бояться чимось засмутити старших, потрапити під гарячу руку, бояться почуватися непотрібними дорослим. Інколи страхи роздуваються до величезних розмірів.

Зміст страхів багато в чому визначається віком. У дітей до одного року він виражається в інстинктивній тривозі при голосних звуках, відсутності матері, появі чужих людей. У два-три роки діти бояться самотності й темноти. До шести років у них розвивається бурхлива фантазія, образне мислення в поєднанні з наївністю та сугестивністю. Книжки, фільми, почуті розмови й реальні події дають багату поживу для фантазії. Звідси й страхи, пов’язані з враженнями, отриманими ззовні. Страхи збільшуються, конкретизуються, супроводжуються агресією. Діти бояться казкових героїв, що уособлюють зло, вигаданих дитячою уявою істот, які «ховаються за рогом» або «живуть під ліжком», страшних снів, батьківського покарання, бійки, скандалу, смерті близьких, грози, буревію, пожежі.

На жаль, дорослі не завжди звертають увагу на те, що їхню дитину переслідує якийсь страх, і вже тим паче не переймаються тим, що коїться в душі їхнього сина чи дочки. Чимало дітей не схильні ділитися своїми переживаннями. Причин може бути безліч, приміром страх здатися боягузом, або ж, що нерідко трапляється, дитина боїться так сильно, що сама думка про розмову на цю тему жахає її. Страх може бути зовсім незначним, на думку батьків, але в сприйнятті дитини він цілком живий і реальний.

Найчастіше батьки не знають, як допомогти дитині впоратися з її страхом, адже, ставши дорослими, ми забуваємо більшу частину того, чого так боялися в дитинстві. Інколи, довідавшись про страхи свого чада, дорослі іронізують: «Боягузе, це ж дурниця! Ти вже не маленький і мусиш знати, що домовиків не буває», таким чином, породжуючи в дитині новий страх — бути відвертим. Розуміючи, що захисту чекати нізвідки, дитина остаточно замикається в собі, залишаючись наодинці зі своїми проблемами. Мало того, що дитині щодня доводиться з ними боротися, вона ще й терпить глузування старших братів і сестер, образливі дражнилки друзів і байдужість власних батьків.

— Щоб допомогти дитині позбутися страхів, насамперед будьте дуже уважні до неї і постарайтеся визначити, чого саме вона боїться, без зайвих розпитувань, — радить психолог Людмила Усова. — Зрозумівши, у чому річ, не фіксуйте на цьому свою увагу, а постарайтеся створити атмосферу максимального психологічного комфорту. Ви повинні всіляко полегшувати страждання своєї дитини: дозволити їй засинати при ввімкненому світлі, якщо вона боїться темряви, бути поруч під час грози, якщо дитина лякається грому. Якнайчастіше підкреслюйте, що дорослі й сильні завжди прийдуть до неї на допомогу. Щоб дитина не виросла заляканою, несамостійною, слабовільною і невпевненою в собі, у жодному разі не слід визначати для неї жорстких рамок, окреслюючи, що робити можна, а чого не можна, постарайтеся якнайменше вводити заборон і покарань. Не слід безмірно опікуватись улюбленим чадом і щохвилини давати поради, що та як йому робити. Крім того, ігри, під час яких батьки сміються не над дитиною, а разом із нею, — дуже ефективний спосіб позбутися цієї проблеми.

На щастя, більшість дитячих страхів зумовлені віком і до семи-восьми років минають самі собою. Якщо дитина живе в спокійній обстановці, близькі турбуються про неї — страхи витісняються зі свідомості, не впливають на поведінку та розвиток маляти. Тому батьки мусять постаратися, щоб дитячі страхи не стали нав’язливими й не збереглися на довгі роки.