Стислий курс скорочень: від «замкомпоморде» до ГКЧП

Абревіатури — це стиль. Згадайте SPQR — сенат і народ римський — брязкіт, як від танкових траків по кремлівській бруківці! Так що нічого нового в цьому стилі немає — звичайний імперський. Тільки й того, що наші сенат і народ користувалися кирилицею: ВБРСВ (ОБХСС) і ВЦРПС, КПРС і МО...

Мода пішла з велемовних часів революцій, і деякі скорочення були просто чудові, на кшталт заступника командувача в морських справах — «замкомпоморде»! Але більшість із них на веселий лад не налаштовували: Раднарком і Реввійськрада, комбіди й «Осоавиахим» (Общест во содействия обороне, авиационному и химическому строительству), ДТСААФ і РАПП, ГУЛАГ і СМЕРШ. Ну, й ЦК із генсеком. Коли засновник ВКП (б) зрозумів, що соратники прокралися, він шукав на них управи з допомогою «Рабкрина» (рабоче-крестьянская инспекция), а потім дав старт НЕПу та електрифікації радянської влади за планом ГОЭЛРО. Так і пішло — ВДНГ і раднаргоспи, СТЗ і СТК, КПУ і КТУ — і завершилася мода бездарним ГКЧП.

Я професійно пов’язаний з технікою, а з нею в СРСР було просто й суворо, хоча й переконливо — номерні вироби, заводи й навіть міста (Арзамас-16). Тільки в 70-х роках заводи заблищали: «Топаз» і «Алмаз», «Агат» і «Яхонт», але їхню продукцію і далі скромно іменували виробами. Це вже за недоброю натовською класифікацією скромний російський виріб Рс-20 називали зловісно: SS-18 «Сатана». Між іншим, недарма називали — це важка балістична ракета з десятьма боєголовками по 750 кілотонн. Але нині все змінилося, й чого вартий хоча б бомбардувальник «Білий лебідь»! Ці військові такі естети...

А от із танками в нас не склалося. Усі знають «Тигра» і «Пантеру», «Шермана» і «Абрамса», «Валентайна» і «Черчілля» — і нікого не цікавлять їхні заводські марки. Але найвідоміший у світі танк — це Т-34! І як же його називали? А так і називали — тридцятьчетвірка. Танкові імена «Клим Ворошилов» і «Иосиф Сталин» не прижилися, хіба що в урізаному вигляді — ИС і КВ, зате самохідку СУ-76 відразу охрестили сукою! Після цього експериментувати перестали.

Усе моє життя в СРСР минало під знаком скорочень. Трудовий шлях почався в ЦЛАМі (центральній лабораторії автоматизації і механізації Конецького металургійного заводу — КМЗ) і відтоді — від однієї абревіатури до наступної. Досі в вухах дзвенить музика заводських цехів: ЦЗЛ, ТЕЦ ПВС, ЦРМПО. В армії я кріпив міць РВСП (ракетних військ стратегічного призначення) і мало не потрапив до дисбату через «точки». Між іншим, наша губа містилася в Зоряному містечку! Потім навчався в КДУ на кафедрі СВЧ і був розподілений у НДІКА.

На той час я одружився. Розписалися ми в ЗАГСі, а працювати дружині довелося в УЖКГ. Боротися на два фронти тяжко, й я перейшов у цивільну наладку, у КСМНУ по СУ. Звучить не дуже гарно; але ми звикли й навіть вимовляли: касеменупосеу. Не будеш же щоразу бубоніти: «Конецьке спеціалізоване монтажно-налагоджувальне управління з проблем систем управління». У чому я тільки там не спеціалізувався, чого тільки не монтував і не налагоджував, крім систем управління. Наступна контора називалася «Укрчорметавтоматика», і там я науково будував соціалізм із допомогою САОКЕ, систем автоматизованого обліку і контролю електроенергії, відповідно до настанов вождя: комунізм — це радянська влада плюс електрифікація, а соціалізм — це облік і контроль. Але теоретик із вождя був поганий. Наш контроль не прижився на заводах, оскільки заважав красти.

Потім настав час верстатів із ЧПУ в КЦТО МООПУ — Конець­кому центрі техобслуговування металообробного обладнання з програмним управлінням. І 1991 року я налагодив найбільший верстат у житті, у нього навіть ім’я було — «Титан»! Він виявився фатальним. Вінець румунського верстатобудування став надгробком «карпатському соціалізму» та СРСР, що теж розвалилися невдовзі після того, як я здав верстат в експлуатацію...

Та повернімося до вождя РСДРП. Якщо теоретика з нього не вийшло, та й чхати він хотів на будь-які теорії, якщо вони не вели до влади, то як практик Ілліч I був на висоті. Шкода лише, що практикувався геній на живих людях. Але Бог усе бачить — і геній не сподобився почити в Бозі. Його мумія — як урок нащадкам — усе ще лежить у шумерському зікураті на головній площі Москви.

Але головний із його витворів — безсмертний. Він пережив і творця, і його криваву імперію, лише недбало стріпнувшись на згарищі, як Фенікс! Соціалізм виявився лушпинням, у формулі Ілліча важливий не він, а контроль — і вже аж ніяк не за електроенергією! Недарма в кожній навчальній групі будь-якого ВНЗ обов’язково був стукач. У моїй їх було двоє — так я думав, не знаючи інших. Ну а контроль — це ВЧК, ОГПУ, НКВД, МГБ, КГБ. Знайшлися правонаступники в сконалого монстра. Ми знову чуємо його гімн і лиховісне клацання нових символів: ЗМОП, ФСБ, ВВП. Їм знову потрібна імперія. Але є абревіатура, що вінчає всі зусилля. Вона теж дійшла до нас від римлян і в перекладі звучить так: спочивай із миром — RIP. Я не конкретну особистість маю на увазі, а таку собі національну ідею.