"Вживайте Світу!"
Так казав вуйко Дезьо
Сьогодні ми збиралися йти на базар по зелень, та ще зранку "загрузли" в холодильнику. Довелося його розморожувати, все виймати, мити, чекати поки висохне… Тож я зголосився йти по харчі сам.
Питаю дружину, що треба принести. "Салат" - відповіла.
"Лише салат?" - перепитую, бо знаю, що потрібні петрушка, цибуля, молода капуста… "Та я й за салат переживаю" - відказала вона. Це відгомін "моєї цибулі", яку я приніс останнім разом. Виявляється, що не лише перо має бути зеленим і нев'ялим. Ще й кінчики цибулинки мають бути рівненькі. Бо якщо вони нагадують телескопічну трубку, то цибуля вже несвіжа.
Салат я купив у літнього чоловіка. Причому згодився взяти два пучки за п'ять гривень, хоча починав з одного по три. Я знаю цього чоловіка, він часто з'являється у нас під ялинкою за тролейбусною зупинкою. В числівниках українською мовою він орієнтується погано, через що ніяковіє. Якось, коли я купував у нього молоко, він ніяк не міг вимовити ціну "п'ятнадцять" - у нього виходило то "п'ять", то "десять", то "п'ятдесят". Чоловік знав, що каже неправильно, і нервував.
Цього разу, коли ми розрахувалися, я, щоб його підбадьорити, сказав: "Мулцумеск". Він аж ожив, видихнувши у відповідь: "Пофтім". Те, як ми порозумілися, мене страшенно втішило, і я, коли вже йшов додому, пригадав початок дев'яностих.
Занесло мене тоді в Румунію. Наша група сиділа у фойє готелю після торгового дня. Жіночки із сумками стояли трохи осторонь і підбивали якісь підсумки. А в готель саме заїжджала нова група. Від неї відділився молодик, підійшов до нашої колежанки і, вказуючи на ліхтарик в її руках, спитав: "Почьом продайотє?" Та, ще перебуваючи в "контексті" торгового дня, тричі показала йому п'ять пальців розкритої долоні й по складах мовила: "Чінч-суте-лей". Чоловік пильно поглянув на неї й ущипливо спитав: "А по-русскі сказать нє можетє?" Всі довкола зареготали, а жінка з ліхтариками хутко виправилася: "П'ятсот лей, але не беруть. Завтра продаватиму по чотириста".
Цей давній епізод, якого я раніше ніколи не згадував, налаштував мене на приємні спогади - про завзяття, безтурботність… Фантастичні "підйоми" й трагічні "прольоти" тих років спливли в пам'яті, хоча мене й не стосувалися. Югославія, Польща - я доторкнувся до цієї містерії мандрів, але залишився лише глядачем, а не дійовою особою. Та вражень і чарів солідарного руху мільйонів людей вистачило тоді й на мене.
Базари - це спонтанні порядки, створені формулою самого життя, фантастичний простір несподіванок та імпровізацій. Причому дуже часто імпровізує з тобою життя, а не ти з ним. Тут індивідуальна свідомість підкоряється необхідності буття, розчиняється в ній, доповнюючи, і коли це відбувається, базар стає частиною глобального ринку, перетворюється на суспільне благо. Спонтанні порядки - це втілення найправдивішої логіки, нехай часом і гіркої.
…Повернувшись додому, йду на кухню, кладу на стіл капусту, салат, цибулю й петрушку. На довершення, поруч, останньою кладу буханку хліба. На хлібі я точно не "пролечу".
Та мені минається, дружина хвалить і дозволяє "піти в інтернат" - так ми називаємо час, проведений за комп'ютером.
У стрічці новин мою увагу привертає повідомлення про вплив "повного Місяця" на сон людей. Я давно бавлюся з цією "нічною містерією". Виявляється, вчені довели: "повний Місяць" не впливає на сон.
Біологи заявили, що фази Місяця не справляють будь-якого помітного впливу на поведінку людини або її самопочуття. Вони провели дослідження, в рамках якого спостерігали, як 5812 дітей різного віку, рас, з різних верств суспільства, різними рівнями освіти й доходів реагували на "повний Місяць", молодик та інші фази Місяця. Дослідження тривали протягом 28 місяців. Висновок був однозначний: фази Місяця не впливають на поведінку й настрій дітей.
"Ну і що тепер робити - дорослі ж не сплять?" - подумав я.
Я давно знав, що Місяць тут ні до чого. Коли Місяць стає "серпиком", уночі небом повз нас пропливає той самий астрономічний об'єкт, що й уповні, який справляє на нас той самий гравітаційний вплив.
Та є в мене теорія, яка пояснює безсоння в "повний Місяць", але самого Місяця вона стосується лише опосередковано.
Просто у світлі ночі з "повним Місяцем" люди прокидаються як і зазвичай, але довколишня краса зачаровує їх. Вони не поспішають лягати знову, бо хочуть помилуватися освітленою кімнатою. Дехто навіть починає співати. Так зростає кількість людей, що не сплять. Вже ці люди розтривожують псів і котів, які мирно відпочивали. Відтак ніч стає незвичною, бо коти й собаки вміють між собою спілкуватися на відстані - властивість, яку втратила людина. Коти і пси починають з'ясовувати, чого ж цим людям заманулося. Миші, нічого не розуміючи, про всяк випадок ховаються, чим розлючують їжаків. Стривожено перегукуються сови. Від цього нічного гамору в полі тонких матерій прокидаються й люди з менш вишуканими естетичними смаками. Так явище "повного Місяця" набуває масового характеру, хоча сам Місяць не має до цього жодного стосунку.
Я це перевіряв. У темні ночі, коли на небі хмари затуляють зорі й "повний Місяць", а відтак тонка естетика притлумлена, всі пси і коти безтурботно сплять, сови мовчать, а їжаки успішно полюють. Кількість людей, які в цей час не сплять, не випадає зі звичайної статистики нічних користувачів Фейсбуку.
Наука довела, що Місяць як астрономічний об'єкт не впливає на сон людини, але правда полягає в тому, що не все можна виміряти приладом - наприклад ширину місячної доріжки в бухтах Созополя.
Спогад про Созополь такий яскравий, що я вимикаю комп'ютер і підходжу до вікна в кухні глянути на катальпу, яка ось-ось має розцвісти. Дерево ще тільки набирає сили, аби невдовзі вибухнути феєрверком квітів. Цієї ж миті спрацьовує моє вікно. Воно в мене "співуче". Щойно я його відчиняю - лунає свист і повторюється, коли зачиняю. Виявивши це вперше, хотів навіть змастити завіси, та мене спинила одна обставина: вікно не "співає" взимку. Потім, коли я почав аналізувати, виявив, що "спів" лунає навіть при зачиненому вікні - досить мені почати повертати ручку, тобто зчиняти бодай якийсь шум. Синтез усіх факторів (ось вона нова технологія мислення!) підказав, що вікно стає "співучим", щойно прилітають ластівки. Наша квартира на останньому поверсі, тож десь попід піддашшям вони й звели гніздо. Так повторюється вже впродовж кількох років. Коли своїм відкриттям я поділився з дружиною, вона лише усміхнулася: "Та я давно вже з ними розмовляю, тільки не знаю - вони на горищі чи під підвіконням". Так я зрозумів, звідки дружина першою знає про приліт ластівок - у нас починає "співати" вікно.
У шибку вдаряє хрущ. Він падає на підвіконня лапками догори. Треба його рятувати. Я відчиняю вікно, але не зіштовхую жука вниз, а беру обережно "в кулачок", як колись у дитинстві. Хрущ лапками лоскоче мені долоню, і давно забуте відчуття солодкого щему охоплює мене: усі часи мого життя раптом замкнулися й виповнилися. І я не просто зрозумів, а усвідомив, відчув настанову вуйка Дезя.
Любити потрібно не себе. Любити потрібно своє життя. А, отже, любити себе разом із незліченною, незбагненною сукупністю унікальних зв'язків зі Світом. "Коли ти любиш лише себе, то втрачаєш весь неосяжний Світ, подарований тобі, - так казав вуйко Дезьо і додавав: - Вживайте Світу!"
Я кличу дружину, перед її очима розгортаю долоню, а потім підкидаю хруща вгору. Поки жук "ставав на крило", в голові мені промайнула думка, що в цьому сенсі стає зрозумілою настанова "любіть ворогів ваших". Тобто любіть їх як частину свого життя. Немає окремих людей, птахів, річок, гір, жуків. Є твоє життя і люди, птахи, річки, гори, жуки в ньому. Коли ти щось ламаєш або гнітиш, ти ламаєш і гнітиш своє життя. А коли все, що довкола тебе, любиш, ти своє життя примножуєш і вивершуєш.
"Люби своє життя і через нього полюбиш Світ - і навпаки" - всеосяжна формула людини.
Я дивлюся вгору на хруща, вниз на катальпу і думаю про те, як ластівки щороку знаходять дорогу до нашого вікна. Як цікаво виникають, розвиваються, згасають, а потім знову відроджуються фантастичні спонтанні порядки весни. А я зі своїм "співучим" вікном - лише підтанцьовка, нота у глобальній симфонії Світу. Але ж - нота невід'ємна!