СПАДЩИНА ВІЙНИ У ВАШОМУ ГАРДЕРОБІ

Іноді мені здається, що чоловіки — ті ж жінки, тільки менш багатослівні, коли висловлюють свої думки. Буває це тоді, коли ми знаходимо спільну мову. Однією із спільних тем, наприклад, може виявитися мода. Або, інакше кажучи, одяг. Різниця лише в тому, що, погоджуючись, жінка скаже: «Звісно, щодо цього питання, то ви говорите переконливо, і я готова погодитися з вами в тому, що покрій, фактура й силует якогось елемента одягу має відповідати всім вимогам часу і конституції людського тіла». А чоловік у цьому випадку скаже: «Я згоден. Одяг має бути зручним».

Не сперечаюся, багато «жертв моди» у прагненні мати блискучий вигляд йдуть на жахливі хитрощі, демонструючи схильність до мазохізму. Ладні, наприклад, носити жорсткі черевики, вузькі приталені піджаки або в спеку не відмовляються від накрохмаленої білої сорочки. Нехай страждають! І лише вечорами, запинаючи штори і закриваючи вікна, віддаються «ганебній» насолоді — одяганню в домашній одяг. Вільний, легкий, зручний.

Футболки, джинси, куртки існували не завжди. Вже повірте мені на слово! Взагалі, весь рух моди — це безупинна зміна. Це нововведення й утилізація. Чимало із цих змін припадають на ключові моменти історії. На лихоліття для багатьох країн. На війни й періоди між ними. Багато зручностей, до яких ми зараз так звикли, колись були надмірними. Може, нам варто знати про це. І пам’ятати, що у тієї футболки, яка валяється нині у шафі, особлива історія. Вона породжена горем. Вона породжена війною.

А це дійсно так. Коли після нападу 1941 року японців на Пірл-Харбор в американську армію призвали одинадцять мільйонів новобранців, у Пентагону з’явилися проблеми з обмундируванням. Зрозуміло, що половину призваних просто так назад додому не відправиш. Мовляв, на всіх вас пошити вдяганочку — це застрелитися можна. Стали сушити голову, як би вигадати таку форму, щоб була і проста у виготовленні, і міцна, і придатна, як-то кажуть, на всі випадки життя. 1942 року морський флот США частково вирішив проблему обмундирування, винайшовши футболку.

Трикотажна сорочка з бавовни із короткими рукавами і круглим коміром, найпростіша, яку тільки можна вигадати (не порівняти із сучасними монстрами)... Вона могла бути як верхнім одягом на судні біля берегів Тихого океану, так і нижньою сорочкою в прохолоднішому кліматі на материку. Спочатку футболки випускалися лише білого кольору, але потім у моду увійшов своєрідний патріотичний звичай друкувати на них або назву корабля, або військової бази.

Поступово футболки завойовували світ. Завдяки своїй історії, вони стали символом сили й патріотизму, а потім й уособленням чоловічого початку в цілому. Ці войовничі настрої захопили і Голлівуд. Вперше 1951 року футболка з’явилася на екрані у фільмі «Трамвай «Бажання» із Марлоном Брандо в головній ролі. І почався переможний марш футболок по світових екранах, який кидає виклик розкішним костюмам із фільмів минулого. Так, породжена «піною морською» (неначе Афродита!) і тягарями війни, футболка прожила цікаве життя, ставши, зрештою, символом молодіжної бунтарської контркультури.

Але цим справа не скінчилася. Військовому часу ми зобов’язані багато чим. Європейські країни перебували в набагато скрутнішому становищі, аніж Сполучені Штати. ВПК з’їдав величезну кількість грошей, у тому числі і на обмундирування. Люди бідували. Звісно, населення тилу можна було зайняти різноманітними кампаніями, на кшталт британської «Обійдися тим, що є, і полагодь», але ненадовго. Перекроювання старих речей, пошив сорочок і блузок із наволочок і рушників, пальт з ковдр, суконь із фіранок не могло тривати вічно. Треба було налагоджувати виробництво дешевого й простого (так званого «швидкого») одягу. У цей час зі США, де мода так-сяк продовжувала розвиватися, у Європу прийшли джинси. (Їхня історія усім відома: прерії, дикі мустанги, гарячі американські пастухи...) Та оскільки в окупованих країнах не могло бути дешевої джинси, а тим більше шкіри у великій кількості, джинси стали робити з... бавовни.

Воєнний і повоєнний час приніс у світ одягу тенденцію до спрощення і створення універсального одягу. Байкова піжама стає домашньою вдяганкою, даючи тим самим привід задуматися про винахід байкових сорочок. Костюми-трійки, піджаки з лацканами і кишенями, брюки з одворотами і складками, широкі тугі ремені перестають бути єдиною формою одягу для пристойної людини. Модельєри і виробники починають працювати з новими, ще вчора відкинутими матеріалами — грубою вовною, фланеллю, знову ж бавовною. Все це, звісно, відбувалося не від доброго життя. Матеріалів бракувало настільки, що з’явилися короткі шкарпетки. Користуючись ними постійно, наші чоловіки навряд чи замислюються, що й вони — дарунок війни.

Потім відходять щільні білі сорочки із жорсткими комірами. Їм на зміну приходять вільні кольорові сорочки або з більш м’яким коміром, або взагалі без нього. (Опісля їх візьмуть в оборот стиляги.) Зникають і високі коміри на светрах (їхню відсутність заповнюють старі добрі шарфи). Війні і повоєнному часу ми зобов’язані і новими головними уборами. Саме в цей час з’являється фетровий капелюх. А кепка, пошита з підручних матеріалів, — це ж «цивільна» імітація військового кашкету. У цей же час з’являється і куртка. Ці нововведення — заслуга робітників тилу. Працюючи в жахливих умовах, вони намагалися вдягатися так, щоб одяг не заважав у роботі. Саме робітники стали, як то кажуть, не знімаючи, носити і заношувати куртки, настільки для нас тепер звичні. Куртки, до речі, теж було «списано» (чи «змальовано») із фасонів льотної форми.

Ось така вимальовується картина в контексті вивчення їхньої історії. Отож одяг — це не просто ганчір’я, це мовчазний її свідок.

//www.histyle.ru