Соціум розпорошений

Ми роз’єднані. Відсутність суспільної солідарності (а це найстрашніша із загроз) призводить до, так би мовити, «ціннісної розколотості», коли в кожного своя правда, і найчастіше — убога. Все це породжує світоглядні розриви, взаємну недовіру, і це вже стало нашою ідеологією.

А соціум же — це щоденний плебісцит. Ми щодня маємо погоджуватися, свідомо й вільно, на спільне соціальне життя. Відсутність солідарності вкупі з аморальністю влади призводить до підміни норм та цінностей суспільства. І тут постає запитання: а може, нам треба частіше міняти владу?

Аномія — норма життя

— Фрейд і Кафка мали б народитися в цій країні, жити, творити й ніколи не вмирати. Їхніми творами можна описати всі різноманітні соціопатії, що відбуваються в нашому громадському житті, — каже директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила ШангІна.

На її думку, аномія в суспільстві сягнула масштабів самого суспільства. Причому аномія в нас особлива — це не просто безнормність (без норм соціум існувати не може, вони є навіть у корупції), а заміщення позитивних норм негативними, які однак працюють. Якщо «вилучити» з суспільства корупцію як явище, воно розсиплеться, — адже це вже система, що пронизала соціальне життя згори донизу. Заміщення норм — ще гірше, ніж їх відсутність (адже соціуму, який шукає опори, можна їх запропонувати). Нормативна «решітка», що виникла на перетині вертикальних та горизонтальних зв’язків, уже здобула виправдання, зокрема і в деяких ЗМІ, які стали рупором нової влади. А преса ж — чи не єдина в нинішні часи структура громадянського суспільства!

Не рідше, а то й частіше, ніж на трибунах, ми бачимо нову владу на різноманітних світських заходах — і це дико, коли в країні, яка перебуває в кризі і де третина населення живе за межею бідності, пропагується безмежне багатство. Порушення таких моральних норм призводить до ерозії суспільства.

«Еліта така, як суспільство», — ця думка постійно закладається в інформаційний простір, вкидається, цементується і зводиться у статус абсолютної істини. І екс-президент Ющенко, стогнучи, що йому як батькові-месії дісталася не та нація, вніс свою лепту в насадження цього помилкового постулату.

— Не еліта така, як суспільство, а суспільство таке, як його еліта, — каже Людмила Іванівна. — Насаджуючи в суспільстві негативні норми, еліта формує певну ідеологію. Справді, потрібно частіше міняти владу. Ця еліта давно забрала в населення віру в багато що, вона ніколи не подасть людям приклад, як потрібно поводитися, як будувати стосунки й виконувати закони. До того ж у нас багато неправових законів, і навіть виконувати їх означає порушувати інші. Навряд чи ми зможемо примусити цю владу змінитися. Але лідери громадської думки, політики, хай навіть другого ряду, повинні об’єднатися, щоб змогло об’єднатися суспільство.

— Наші громадяни, які ще п’ять років тому натхненно відстоювали демократію на Майдані, нині покірно «проковтнули» привласнення Януковичем Межигір’я і змиряться ще з багатьма його діями, які прямо зневажатимуть гідність країни.

— Нині наше суспільство слабше за владу. Із власного досвіду знаю, що ми — не найкраща країна, проте я завжди на боці слабшого. Якщо влада стане людянішою, я звинувачуватиму в бездіяльності себе, суспільство, оточення, оскільки вони тією ж мірою заслуговують на зміни, що й влада. Звинувачувати зараз суспільство — це всіх і нікого, тому що в нього немає механізмів впливу на владу, отже — і виходу немає. Відстоявши перемогу на виборах Ющенка і переживши колосальне в ньому розчарування, люди отримали страшний урок, і сьогодні вимагати чогось від них я не буду.

Наші співвітчизники можуть створити структури громадянського суспільства. За час незалежності в нас виникли тисячі громадських організацій, але величезна частина їх імітує діяльність, а справжніх — небагато.

Свого часу соціологи проводили для НАСА дослідження про взаємовплив еліти і суспільства. У будь-якій соціальній групі, як завгодно великій чи малій, 10% громадян за будь-яких обставин і в будь-яких умовах завжди дотримуватимуться суворих морально-етичних норм та правил; також є 10% асоціальних елементів, а з 80% решти громадян 90% поводитимуться так, як поводяться 10% еліти. Отже, основна маса людей житиме за правилами, заданими «верхівкою».

«У колі... ближньому»

Наразі ми живемо «осередками» — сім’я, друзі, рідше — колеги. Якась традиційна сільська клановість, коли з роботою й у вирішенні життєвих проблем людині допомагають близькі та знайомі (і це тривіальний, ще радянський «блат»). Проте в завтрашньому дні мало хто впевнений.

На міжособистісному рівні зовсім не відчувається цінність іншого громадянина — ми максимально віддалилися від класичного постулату «я існую тільки тому, що існуєш ти». А якщо основні цінності соціуму не працюють, якщо вони набули характеру «позірності», об’єднувати нас не може ніщо — хіба загальне прагнення підвищити свій добробут.

Соціологи Центру Разумкова ставили людям запитання: «Бачите ви свою соціальну перспективу зараз в Україні?» Тільки 32,6% опитаних дали позитивну відповідь, а 50,2% відповіли негативно. Оцінюють свій вплив на власне життя як сильне 27,6% опитаних, а 5,4% взагалі не впливають на перебіг свого життя. 71,6% відзначають, що зовсім не впливають на центральну владу, а 61,2% — на місцеву. Та й у прояві власної волі наявний якийсь фаталізм: лише 9,3% респондентів вважають, що їхнє життя залежить тільки від них самих, для 24,5% значну роль відіграють зовнішні обставини, а для 26,1% життя залежить однаковою мірою від них самих і від зовнішніх обставин, повністю же залежать від обставин 3% громадян.

Цікаво, що обов’язок перед близькими найбільш значущий для 83,4% громадян, тоді як мораль — уже для 61,7, закон — для 53,1, обов’язок перед країною — для 31,2%.

— Є в нас цінності або ідеї, які могли б об’єднати суспільство — цим запитанням починаю розмову з директором соціологічної служби Центру Разумкова Андрієм БИченкоМ.

— Є загальне прагнення до економічного процвітання як усієї країни, так і окремих громадян. Також більшість населення зацікавлена у викоріненні корупції. Для об’єднання суспільства нам дуже згодився б швейцарський досвід, коли різні етнічні групи, які часто не знають мови одне одного, побудували міцну й потужну державу саме на підставі і економічних пріоритетів, і пріоритетів якості життя.

— А нині у наших людей переважають вітальні цінності?

— Держава не стала своєю для людей, тому її цінності не можуть бути вищими за цінності близького кола кожної людини. Основні цінності для громадян перебувають усе-таки поза політикою, хоча її вплив на суспільство великий, оскільки вона пронизує всі сфери життя, а в інформаційній сфері взагалі переважає. Що ж до соціальної солідарності, то рівень прагнення до неї в людей досить високий (це залишилося від радянського минулого). Тільки вони не повірять ініціативам і гаслам, які насаджуються згори, оскільки їх породжує «королівство кривих дзеркал», яке спотворює все, що в них відбивається. І найактуальнішими для суспільного життя люди вважають економічні проблеми. Так буде, доки вони не задовольнять свої елементарні матеріальні потреби.

— Скільки людей у нас у країні готові порушити закон?

— Хоча законослухняність залишається серйозною цінністю для наших людей, але вони все-таки — продукт суспільства, і якщо якісь явища, котрі офіційно вважаються неприйнятними, стають загальноприйнятими (як корумпованість чиновників, зарплати в конвертах і багато чого іншого), — то й сприймаються вже як закономірність.

— Чи багато людей вважають, що виграли від здобуття Україною незалежності?

— Меншість — близько чверті населення. Але ми з 2000 року регулярно ставимо запитання: «Як би ви голосували, якби зараз відбувався референдум про незалежність України?» — і більше половини відповідають, що вибрали б незалежність. Отже, люди пов’язують своє розчарування не з незалежністю як цінністю, а з її реалізацією. Влада виявилася нездатною наповнити її конкретним позитивним змістом.

— Можуть наші громадяни спільно відстоювати свої інтереси?

— Переважно не можуть. Вони вважають себе відповідальними за своє життя, але взаємодія з владою їм не під силу.