Сосна з села Сен-Мартен

Свої різдвяно-новорічні притчі Пауло Коельо вже кілька років різними мовами публікує в пресі по всьому світі, вибираючи одну газету в кожній країні. Побувавши в Україні й зберігши від поїздки незабутні враження, письменник звертається з притчею і до читачів «Дзеркала тижня».
Якось напередодні Різдва кюре із села Сен-Мартен, що у Французьких Піренеях, готувався до меси, як раптом до нього донеслися чарівні пахощі. Стояла зима, і всі квіти давно вже перецвіли, але звідкись віяло солодкими пахощами, немов весна вирішили прийти цього року передчасно.
Здивований священик вийшов на вулицю подивитися, що ж це за диво, і побачив хлопчика. Той сидів на порозі школи, а перед ним лежало золоте різдвяне деревце.
— Яке прекрасне дерево! — вигукнув кюре. — Мабуть, самі небеса торкнулися його — так чудово воно пахне! Та ще й зроблене з чистого золота! Де ти його знайшов?
Та хлопчик зовсім не розділяв захоплення священика.
— Що довше я його несу, то воно стає тяжчим, — поскаржився він. — І хвоя зовсім твердою зробилася. А все-таки навряд чи це справжнє золото, і, боюся, вдома мені здорово дістанеться.
І хлопчик повідав священику, що з ним сталося.
— Сьогодні вранці я відправився до великого міста Тарб. Матуся дала мені грошей, щоб я купив гарну ялинку на Різдво. І от на шляху через одне селище мені трапилася на очі самотня бабуся, якій не було з ким зустріти наше велике свято, святе для всіх християн. Я дав їй трохи грошей на вечерю — я не сумнівався, що зможу виторгувати деревце дешевше.
У Тарбі я проходив повз велику в’язницю. Там, біля воріт, стояла ціла юрба — люди чекали побачення з ув’язненими. Всі вони були дуже засмучені: адже їм випало провести різдвяний вечір далеко від своїх рідних і близьких. З їхніх розмов я зрозумів, що деякі навіть не мають грошей, щоб купити собі шматок пирога. Я піддався пориву й вирішив поділитися грошима з цими людьми — адже вони перебували у великій скруті. А собі я залишив лише стільки, щоб вистачило перекусити. Торговець різдвяними ялинками — друг нашої сім’ї, і я думав, що домовлюся з ним, а наступного тижня відпрацюю борг.
Та коли я прийшов на ринок, з’ясувалося, що цей торговець сьогодні не вийшов на роботу. Хоч би як я намагався позичити в когось грошей, щоб купити ялинку в іншого торговця, але мені ніхто не хотів давати в борг.
Тоді я сказав собі, що на ситий шлунок думати буде легше. Та поруч із кафе, куди я направився, стояв якийсь хлопчик, на вигляд іноземець. Він попросив у мене грошей — уже два дні він не мав у роті й крихти. Я відразу уявив, що, можливо колись і маленький Ісус так само голодував. І я віддав цьому бідоласі все, що в мене залишалося, і пішов додому. Дорогою я зламав гілку сосни. Я намагався обрізати її якомога рівніше, але вона стала твердою, як метал. Хіба про таку різдвяну ялинку мріяла матуся?
— Милий хлопчику, — сказав йому священик, — у цього дерева такі чудові пахощі, що сумнівів немає: його торкнулися самі Небеса. Послухай, чим закінчилася твоя історія.
Щойно ти попрощався з тією самотньою бабусею, вона почала молитися Діві Марії та просити віддячити тобі за твій щедрий дарунок. Рідні й близькі ув’язнених вирішили, що ангел небесний злетів до них у твоєму обличчі, і помолилися ангелам, просячи винагородити тебе за частування, яке змогли тепер купити до Різдва. А хлопчик, якому ти подав милостиню, попросив за тебе Ісуса.
Діва Марія, ангели та Христос почули молитви тих, кому ти допоміг. І коли ти зламав гілку сосни, Діва Марія вклала в її пахощі милосердя. Поки ти йшов додому, ангели торкнулися хвої та перетворили її на золото. І нарешті сам Христос глянув на чудесну гілку і благословив її — і відтепер кожному, хто торкнеться цього різдвяного деревця, вибачать усі гріхи, і всі його бажання здійсняться.
І стало все по слову священика. Легенда свідчить, що чудесна соснова гілка донині зберігається в селі Сен-Мартен. Кажуть, велика сила її благодаті йде на усіх, хто допомагає своїм су­сідам напередодні Різдва, хоч як далеко вони знаходилися б від маленького селища в Піренеях.