Здається, словосполучення «мормонська олімпіада» стало фразеологізмом. Для пересічного американ...
Здається, словосполучення «мормонська олімпіада» стало фразеологізмом. Для пересічного американця цей вислів цілком зрозумілий, але в Україні навряд чи знайдеться багато людей, які чітко уявляють собі, хто такі мормони, або «святі останніх днів».
А якщо ви гадаєте, що після Олімпіади столиця мормонів Солт-Лейк-Сіті і вони самі вже не будуть terra incognita, — з цим можна посперечатися: по-перше, атмосфера терактоманії, яка, безумовно, пануватиме на зимових Олімпійських іграх, ніяк не сприятиме глибоким культурологічним розвідкам; а по-друге, навіть за умов вашої безмежної допитливості, найбільше, що вам вдасться побачити — це виступ мормонського хору на церемонії відкриття. Зазирнути за лаштунки мормони вам не дозволять за будь-яких обставин, їхня діяльність і вони самі не є публічними, і на це вони мають певні причини.
У кожної письменної людини, яка в дитинстві захоплювалася пригодами Шерлока Холмса, відчуття того, що з членами церкви «святих останніх днів» не все так просто, вперше виникло після прочитання повісті Конан-Дойля з моторошною назвою «Етюд у багряних тонах». У цій повісті все викладено саме так, як вимагають закони детективного жанру з елементами трилера: жахливі вбивства, здійснені у нетрадиційний для європейця спосіб, злочинні сектанти з потягом до групового сексу, масонські символи та інші деталі, здатні спричинити формування певних упереджень і відчуття небезпеки, пов’язане з одним лише словом «мормон».
Хто його знає, як там було у мормонів за часів, коли сер Конан-Дойль писав свої детективні романи. Нині про неприємні епізоди в минулому мормони не згадують, тим більше, що їм насправді є чим пишатися.
Ось як про це пише французький мислитель Жан Бодріяр у своїй книзі «Америка»:
«Релігія у Солт-Лейк-Сіті зробилася спецефектом. При цьому все місто містить у собі прозорість і нелюдські риси позаземного об’єкта. Симетрична, світлоносна, владна абстракція.
Але саме місто — ніби перлина, зі своїм чистим повітрям і урбаністичними перспективами, від яких перехоплює подих і які ще прекрасніші, ніж у Лос-Анджелесі. Надзвичайна розкіш і відданість сучасному духу цих мормонів — багатих банкірів, музикантів, всесвітньо відомих знавців генеалогій, багатоженців».
Натовпи неофітів стікалися до Індепенденс (штат Міссурі), але, зустрівши дружну відсіч місцевих фермерів, перекочували в Іллінойс. Там працелюбні і натхненні високою ідеєю своєї богообраності, мормони перетворили пустельне містечко Коммерс на квітучий сад. Так з’явилася «Нову» (Nauvoo) — перша велика громада. Кількість її членів незабаром досягла 40 тисяч осіб, а Сміт навіть виступив кандидатом (хоча й безнадійним) у президенти США. Договір з владою штату надав мормонам певну автономію, але існували серйозні камені спотикання. 1843 року Сміт секретно повідомив своїм найближчим друзям про отримане ним небесне одкровення, що наказувало «святим» мати по декілька дружин. Хоча дозволялося брати дружин лише поміж дівчатами і вдовами, фактично пророк посягався і на гідність заміжніх жінок. Кілька ображених чоловіків повстали проти такого «зловживання» і почали видавати викривальні листівки. Сміт з натовпом поплічників зруйнував і спалив друкарню цієї газети. Щоб уникнути заворушень, шериф запроторив братів Сміт до в’язниці, але розлючений натовп взяв її штурмом і лінчував обох пророків.
Так 1844 року мормони набули своїх «святих мучеників».
Новий пророк, Брігем Янг, повів своїх послідовників на «землю обітовану». Це був безпрецедентний перехід через пустелі і гори, який вимагав багато жертв. 1848 року вони зупинилися у дикому безплідному місці, у відлюдній долині Солт Лейк — «Солоне озеро». І знову фантастична віра, бездоганна відданість і каторжна праця зробили диво. Засушливе пустище і солончаки перетворилися на квітучу оазу, на Новий Єрусалим або Дезерет (що вигаданою новоєгипетською мовою означало нібито «медова бджілка» — її було зображено і на прийнятому мормонами гербі).
Але повернемося до основ віри — до «Книги Мормона». Вона містить понад 300 цитат зі Старого і Нового Завітів, що не заважає їй залишатися «Священною історією первісної Америки». Християн, які вірують у Бога як Духа, мормони вважають атеїстами та язичниками. А боги, яких велика кількість, не є вічними, вічною є лише матерія. Результатом складної взаємодії атомних сил (пояснення якого у мормонських книгах вкрай заплутане) стало верховне божество, андрогін, що перебуває у центрі світу на світилі Колоб.
Це божество послідовно породило усіх інших богів і богинь, які керують зірками і планетами. Той бог, якого вшановують мормони, не є верховним божеством, а богом планети Земля. Він — істота матеріальна, тілесний організм, який існує в часі і просторі, і не може перебувати водночас у двох різних місцях.
В цій еклектичній суміші давньоєгипетських і безлічі інших вірувань якимось чином залишається місце для християнства. Мормони мають свій «символ віри» — Святою першолюдиною у мормонів вважається бог Михаїл, який у своєму втіленні отримав ім’я Адам. Янголи у «Книзі Мормона» — це душі померлих.
Далі «Священна історія» наслідує Біблію без особливих перекручень. До числа «нововведень» слід зарахувати особливу роль Америки, про яку, хоч як це дивно, не мали анінайменшого уявлення ні біблійні патріархи, ні євангелісти.
Мормони визнають чотири основні таїнства християнства: хрещення, рукопокладання у священний сан, шлюб і причастя хлібом та водою. Хрещення дозволяється лише по досягненню восьми років. Хоч як це парадоксально, але воно поширюється не лише на живих, а й на мертвих. І тут починається найцікавіше. Правовірний мормон може хреститися в ім’я іншої, померлої людини. Для проведення цих актів Церква повинна мати її точні дані. Цим пояснюється те завзяття, з яким мормони вивчають свої і чужі генеалогічні древа. З 1894 року Бібліотека сімейної історії (Family History Library) в Солт-Лейк-Сіті збирає та обробляє дані з метричних книг, переписів населення та інших документів, що містять імена людей, які колись жили на Землі. Мормони заочно включають у лави своєї секти померлих, поповнюючи списки своєї організації мільйонами мерців різних національностей, включаючи «невірних» та атеїстів. Ця прихована від непосвячених робота супроводжується широкомасштабною діяльністю мормонів по створенню єдиного «Всесвітнього центру генеалогії», контрольованого сектою «святих останніх днів». З 1992 г. мормони стали активно співпрацювати з архівними управліннями Росії, Білорусі, України, Грузії, Вірменії з метою копіювання (мікрофільмування) архівних документів. Отримані з архівів копії стають власністю Корпорації президента мормонів, які потім надаються дослідникам родословних через його власну генеалогічну структуру за окрему платню.
Структура мормонської церкви лишилася незмінною з часів братів Сміт — на чолі стоїть «пророк», він же президент, і два його помічники, один з яких має сан «патріарха». Всі троє утворюють президентську раду. «Мандрівну верховну раду» складають колегії з 12 «апостолів» та група з 70 місіонерів.
Щоб додати ще більшої пікантності діяльності секти, зауважимо, що за часів братів Сміт для виконання таємних смертних вироків існував загін так званих данітів або янголів-месників (avenger angels).
Одна з найхарактерніших і відомих рис церкви «святих останніх днів» — їхні храми. Одним вони здаються аляпуватими і масивними, іншим — витонченими і величними, але, безумовно, вони являють собою архітектурні явища. Усього на минулий рік в світі існувало 56 мормонських храмів, а ще 52 будувалися чи були заплановані.
У самому центрі Солт-Лейк-Сіті знаходиться Загальний молитовний дім, розрахований на кілька тисяч осіб, з другим за величиною органом у світі. Цей мормонський храм-хмарочос просто не має собі рівних. Увінчаний шістьма вежами і позолоченою статуєю янгола Моронія, який «відкрив» Смітові місцезнаходження священного манускрипта, храм цей далеко видно з будь-якої точки міста.
Мормонські храми залишаються закритими не лише для людей, що не належать до секти, а й для самих мормонів, які не «заслужили» цього прівілею. Для того, щоб потрапити у храм, мормон має вести зразковий (з точки зору мормонізму) спосіб життя і отримати рекомендацію, завірену його єпископом (главою громади) і президентом кола (округу). Згідно з оцінками фахівців, 90% від загальної кількості сектантів взагалі ніколи не потрапляють всередину основних ритуальних споруд мормонізму, і потаємні храмові ритуали залишаються для них такою ж загадкою, як і для всіх інших. «Щасливчики» ж, які удостоїлися честі потрапляти до храму, проходять там відповідні обряди, після чого присягаються тримати суть ритуалів у суворій таємниці, розучують спеціальні знаки і паролі, за допомогою яких вони розраховують отримати право на вхід у Царство Небесне, де розпочнуть свій шлях до перетворення на повноправних і суверенних богів, що пануватимуть разом зі своїми гаремами на власних планетах чи галактиках.
Деякі історики стверджують подібність обрядів і структури церкви «святих останніх днів» та лож франкмасонів, і хоча важко судити про правдоподібність цих припущень з причини абсолютної закритості для непосвячених обох організацій, залишається очевидним той факт, що в оздобленні мормонських храмів присутні і постійно обігруються такі масонські символи, як квадрат, компас, бджолиний вулик, астрологічні знаки, циркуль, «всевидяче око», притаманне окультизму (людське око в трикутнику), а також перевернута пентаграма, яку використовують також і в сатанизмі.
Дехто також припускає, що, починаючи з 1842 року, засновник мормонізму Джозеф Сміт сам був членом франкмасонської ложі, але постать Сміта оповита такою кількістю неймовірних легенд, що відрізнити правду від вигадки вже неможливо.
При всьому цьому не викликає сумнівів той факт, що розробляючи свій храмовий ритуал, Джозеф Сміт «позичив» у франкмасонів ідею «спецодягу». Це особливе вбрання набуло форму спідньої білизни у вигляді комбінезона (на зразок кальсоно-сорочки, сьогодні воно більш поширене у вигляді майки з короткими рукавами, зшитої разом з трусами до колін). Цей спідній комбінезон має назву «вбрання священства» і всі мормони, які пройшли храмове посвячення, повинні носити його на голому тілі, не знімаючи ніколи, за винятком хіба що занять спортом та водних процедур. Все вбрання священства мало від самого початку чотири мітки, на дві з яких — трикутник на грудях праворуч і циркуль ліворуч, Сміта, безперечно, надихнули масонські символи. Інші мітки на спідній білизні мормонів являють собою невеличкі горизонтальні розтини — на пупку (нагадування, що кожне тіло і душа постійно потребують їжі) і на правому коліні (вона означає, що «всяке коліно має схилитися, і всяк язик має проповідувати, що Ісус є Христос»).
Подейкують, що на зорі мормонства Сміт погрожував будь-кому, хто розкриє чужинцям храмові ритуали страшним покаранням: розрізана горлянка, вирвані в живої людини серце, легені і таке інше.
Отже, якщо вам ніколи в житті не доведеться потрапити всередину головного мормонського храму у Солт-Лейк-Сіті, не переймайтеся, може, воно і на краще. Взагалі, якась непевність не полишає кожну людину, коли вона спускається по трапу літака у Солт-Лейк-Сіті. Мимоволі очікуєш, що просто в аеропорту тебе одразу оточить натовп нав’язливих проповідників. Але побоювання безпідставні — ані там, ані в готелі, ані на вулицях, ніхто вас не зачіпатиме. Мормони у місті, де їхня кількість за різними оцінками складає від 75 до 90 %, примудряються залишатися абсолютно непомітними і байдужими до чужинців — «язичників» та «атеїстів».
Хоча, ні, через деякий час ваше око здатне буде вирізнити у натовпі на вулицях Солт-Лейк-Сіті адептів церкви «святих останніх днів». Річ у тім, що згідно з церковною традицією, мормони не лише не курять і не вживають спиртного, що на вулицях столиці Юти взагалі рідкість, вони не п’ють також кави, чаю та будь-яких інших напоїв, що містять кофеїн, — а це означає, що і «Кока-колу», і «Пепсі» вони не вживають. В Америці подібне трактується як певне зухвальство і одразу впадає в око.
А ще славнозвісна мормонська чемність. Хоча в Солт-Лейк-Сіті ви взагалі не зустрінете «рідного» хамства, мормонська чемність якась підкреслена, не спрямована ні на кого конкретно, вона абстрактна і насправді «інопланетна», це чемність людини, яка всерйоз і надовго готується стати богом на своїй власній планеті.
Історія релігійного життя «святих останніх днів» переконала членів секти, що не варто зайвий раз викликати до себе пильну увагу суспільства. А суспільство навчилося заплющувати очі на деякі дивацтва мормонів — без цього співіснування таких різних світів було б просто нестерпним.
Немормони, яких у Солт-Лейк-Сіті значна меншість, почуваються тут цілком комфортно і затишно. Вони купують мормонські газети, аби прочитати в них місцеві новини, та дивляться мормонське телебачення, тому що основну частину його ефіру складають спортивні програми.
Мормонська церква є страшенно багатою: якщо виходити з того, що кожен її адепт має віддавати на потреби релігійної громади 10% свого річного прибутку та й помножити цю уявну суму на 10 мільйонів мормонів, то вийде якнайменше 5 мільярдів.
Про багатство мормонів свідчить і бюджет цієї зимової Олімпіади, який є безпрецедентним — він складає приблизно 2,1 мільярда доларів і перевищує навіть бюджет Сіднейських ігор, хоча літня Олімпіада історично вважається дорожчою. Причому левова частка коштів пішла на високотехнологічне забезпечення інфраструктури змагань. Зокрема, сама лише комп’ютерна інформаційна система коштує майже 300 мільйонів доларів — стільки ж, скільки підвищені заходи безпеки, а все тому, що мормони взагалі є фанатичними прибічниками високих технологій.
Солт-Лейк-Сіті має порівняно недовгу, але яскраву історію. Столиця ХІХ зимових Олімпійських ігор була також заснована як ворота у незнані краї, а в її житті визначальну роль відіграли люди, які були вигнанцями суспільства. Тільки в Сіднеї це були британські каторжники, а в Солт-Лейк-Сіті — послідовники церкви «святих останніх днів», загадкові мормони.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google