«Собор на крові»: хроніка на тлі геополітики

10-серійна сага про національно-визвольний рух в Україні (1919—1949) з 13 серпня стартує на каналі «1+1».

Практично і сьогодні Україна не має автентичної, написаної не в кабінетах чужинських столиць національної історії. Аксіоматичний погляд на нашу історію, схожий, радше, на «Повчання», формувався не тільки в Кремлі, а й у Вашингтоні, Берліні та Лондоні, Парижі та Стамбулі... Будь-де, але не на київських пагорбах. Деякі, навіть досить вдалі, спроби (як, наприклад, канадського українця Ореста Субтельного, Ярослава Грицака, Мирослава Поповича) прочитання її з українофільських позицій потонули в небажанні значної частини наукової еліти, та й інтелігенції, власне, ідентифікувати себе з тією ж таки державою. Позиції цілком нормальної, як для інших націй, але чомусь — не для українців, яких із давніх-давен «модно» звинувачувати у всіляких страшних «ізмах».

Майже все XX століття Україна перебувала в епіцентрі європейської геополітичної шахівниці. Всілякі колонізатори та зайди формували свій, заміфологізований і вкрай політизований, образ українців, роблячи все для того, аби вони відчували себе пішаками, яких можна і треба з цієї шахівни­ці скинути. Протягом багатьох десятків років ми вважалися не суб’єктами, а об’єктами історії. Правду кажучи, не тільки з чиєїсь вини, а й через власну недолугість, через «брак власного політичного ідеалу» (Дмитро Донцов).

Навіть сьогодні будь-який учитель чи викладач (залежно від політичних поглядів та уподобань) може втокмачувати молодому поколінню «своє» власне прочитання національної історії. Різновекторних підручників і посібників із грифом «затверджено» й «рекомендовано» надруковано безліч, і кількість їх лише зростає.

…Особливо «постраждав» від ідеологічних штампів радянської епохи національно-визвольний рух. Навіть доступ до архівних матеріалів не дає цілісної картини. Бо ж документи писалися окупантами і подавали, властиво, їхній «неупереджений» погляд.

У такій ситуації дуже важливою подією стає широка всеукраїнська трансляція документального серіалу «Собор на крові» (виробництво студії «Телекон» і телеканалу «1+1», режисер Ігор Кобрин, автори сценарію — Ігор Кобрин, Євген Шафранський). До речі, очікується безпрецедентна за обсягом глядацька аудиторія, бо ж майже одночасно з показом на телеканалі «1+1» фільм демонструватиметься — вже з 11 серпня — на багатьох телеканалах у більшості регіонів України (на жаль, не надійшли заявки від Донецької і Луганської областей).

Ігор Кобрин дуже влучно відзначив: «Коли країна має дві історії — це роздвоєння. Необхідно зрушити суперечки з мертвої точки, але ж 90% населення нічого не знає про історію національно-визвольного руху і сприймає заміфологізований її варіант. Ми намагалися бути толерантними, викла­дати факти, не ображаючи нікого».

«Відомо, що за часи влади окупантів найбільше постраждала українська історична наука... Ми навіть в освіт­ніх закладах маємо декілька підручників історії. І сьогодні суспільство розділене, ми не маємо єдиної історії для молодої держави, яка будується. Авто­ри фільму вибрали цікаву форму — не агресивної подачі у відстоюванні якоїсь однієї позиції, а дуже спокійної, яка змушує думати людей, котрі сумніваються, і навіть тих, котрі категорично не сприймали цього матеріалу», — відзначив на презентації фільму заступник директора Україн­ського інституту національної пам’яті Роман Круцик.

Саме унікальна документальна хро­ніка, вдале використання елементу детективу (це, мабуть, данина попереднім фільмам «Телекону» в жанрі розслідування — «Фіалка терору» про «постріл» Каплан у Леніна, «Паст­ка» про «Молоду гвардію», «След кровавый стелется...» про таємницю вбивства Миколи Щорса), подання матеріалу на тлі грандіозного конфлікту країн «західних демократій» та двох тоталітарних потуг — нацистського Рейху і сталінського Радянського Союзу (зі зміною партнерів-союзників) дозволяє осмислити події і підґрунтя вчинків лідерів національно-визвольного руху: Євгена Коновальця і Андрія Мельника, Степана Бандери і Тара­са Бульби-Боровця, отця Августина Волошина і Ро­мана Шухевича…

Прем’єра документального фільму «Собор на крові» проходитиме під патронатом Україн­ського інституту національної пам’яті в рамках суспільно-просвітницької акції «Єдина держава — спільна історія». І вже на початку вересня відбудеться круглий стіл із залученням відомих істориків, філософів, політологів, журналістів та суспільних діячів України.