СМОКІНГ ПІДКРЕСЛЮЄ НАЙКРАЩЕ В ЧОЛОВІКОВІ

У декого слово «смокінг» викликає в уяві образ популярного кіноактора із зализаним назад набріоліненим волоссям, який награє на роялі невигадливу мелодію. В інших воно асоціюється з літнім джентльменом, який розслаблено сидить у м’якому кріслі з келихом бренді в руці. Комусь смокінг здається ідеальним одягом для офіціантів, а комусь... для жінок. Згадайте блискучу Марлен Дітріх у фільмі 30-х років «Марокко», де вона ковзає по екрану в приталеному смокінгу, накрохмаленій сорочці з «метеликом» і запонками — видовище незабутнє!

Шістдесят років тому багатьох шокував андрогінний образ Дітріх, — адже вона однією з перших голлівудських зірок одягла чоловіче вбрання. Таким чином жінки, безперечно, зробили істотний внесок у популярність цього досить дивного, але надзвичайно оригінального одягу.

Однак, незалежно від викликаних асоціацій, варто визнати, що жодне вбрання не робить чоловіка таким особливим, яким його робить смокінг. Забудьте недоречні порівняння з пінгвіном — смокінг має набагато елегантніший вигляд, ніж інші піджаки та костюми. Можливо, саме тому він стільки років користується незмінним попитом у кращих представників сильної статі. Навіть у 90-ті роки, коли мода витворяє з одягом формені чудеса, чорний «курильний» костюм залишається незмінним.

Сучасний дизайн смокінга сягає часів Гемфрі Богарта, Фреда Астера та Вільяма Пауелла. Далекі 30-ті: масивні набивні плечі, широкі загострені або згладжені вилоги, ледь помітна талія та штани з гострими стрілками як завершальний штрих до повного шику й досконалості. Дивлячись на новомодні зразки смокінгів із колекцій Ральфа Лорена, Джорджіо Армані чи Донни Каран, вкотре переконуєшся, що зв’язок часів неперервний.

Смокінг, як і інше офіційне вбрання, почав повертатися до активного світського життя більше десятка років тому. Аналітики моди схильні «звинувачувати» в цьому Рональда Рейгана, за якого прийоми й банкети проходили в атмосфері особливо витонченої елегантності й смаку.

Але й, окрім кравецьких пристрастей Рейгана, існує безліч очевидних доказів потягу людей до вишуканого одягу.

Як стверджує Берні Толл, голова «Блек тай бюро», торгової асоціації світових виробників смо- кінгів, обсяг продажу «наделегантного» одягу останніми роками стрімко зростає. Понад те, статистика свідчить, якщо в 70-ті роки із дев’яти смокінгів лише один купувався, а вісім — бралися на прокат, то сьогодні це співвідношення становить один до чотирьох. Прогрес очевидний. «У США смокінгова індустрія процвітає, — стверджує Толл, — наші дослідження свідчать, що дедалі більше молоді одягає смокінги, які, на їхню думку, роблять їх привабливішими й мудрішими».

А тим часом спочатку все було з точністю до навпаки: смокінг вважався екстравагантним убранням для особливих випадків. Своїм американським ім’ям — tuxedo — він зобов’язаний Таксідо Парку — фешенебельному району Нью-Йорка, побудованому 1886 року тютюновим тузом П’єром Лорійардом як елітний міський курорт. Серед мешканців Таксідо був такий собі Джеймс Браун Поттер, що якось привіз із Англії напівофіційний піджак, запозичений «із плеча» принца Уельського.

Гостюючи в маєтку Віндзорів у Норфолку, Поттер признався господареві, що не уявляє, в чому годиться іноземцеві відвідувати звані королівські вечори. У відповідь принц зізнався у власній байдужності до «пристойного» одягу. З’ясувалося, що Його Величність віддає перевагу короткому чорному піджаку оригінального вільного покрою із сатиновими лацканами, а не тісним фракам, які набридли. Принц відіслав Поттера до свого кравця, Генрі Пула, і той пошив американському бізнесменові точну копію монаршого вбрання.

Спочатку принців піджак являв собою трохи видозмінений варіант білих піджаків, які зодягали члени Королівського яхт-клубу на щорічний регата-бал. Він був схожий на сучасний блейзер, і ще наприкінці XIX століття його носили представники сильної статі як верхню частину «вихідного костюма» (нині відомого як класичний діловий) або — пошитий зі зносостійких тканин — як спортивну форму. Маючи гостре відчуттям стилю, принц вважав, що для урочистих випадків йому знадобиться чорна — більш строга й елегантна — версія «яхтсменського мундира». Як і інші кравецькі інновації (принц «винайшов» стрілки на штанах і започаткував традицію залишати незастебнутим нижній гудзик жилета), вечірній ансамбль «від принца» став невдовзі стилем «комільфо» у вищому світі.

Мешканцям Таксідо Парку так сподобався поттерівський піджак, що вони навперейми помчали до кравців, бажаючи отримати такий самий. Обновку стали носити скрізь і завжди: на прийомах, у гостях і навіть на прогулянках.

На званих вечерях на Манхеттені гості без кінця перешіптувалися з приводу зовнішнього вигляду запрошених із Таксідо Парку, невідривно витріщалися на небачене вбрання. На запитання про походження «підстрижених» костюмів їх власники хором відказували, що «у Таксідо на прийоми заведено ходити лише так». Так почався шлях смокінга на вершину світової моди. Найкумедніше в цій історії те, що жителям Таксідо ніколи не спадало на думку охрестити свій авангардний одяг «таксідо» — це зробили за них заздрісні модники.

Попри популярність, якої «англійські піджаки» набули в Нью-Йорку, справжнім проривом смокінга в знатне товариство став скандал на щорічному Осінньому балу в Таксідо Парку в жовтні 1886 року. Молодший син П’єра Лорійард Грісволд і його друзі-телепні вирішили познущатися з улюбленого заморського стилю татуся та інших «старих».

Чоловіки повинні були прибути на Осінній бал тільки у фраках (єдиний верх, дозволенний у компанії жінок), але Грісволд із друзями відрізали фалди своїх офіційних костюмів і, одягнувши під «обрізки» спортивні червоні жилетки, провальсували в бальну залу Таксідо Парку. Присутні були шоковані, дами приготувалися непритомніти. Таким чином шляхетна юність здійснила акт блюзнірства щодо одягу хоч і популярного, але призначеного лише для напівофіційних святкувань.

Назавтра про витівку Грісволда заговорили перші шпальти всіх нью-йоркських газет. Один редактор написав: «На балі в Таксідо Клубі молодий Грісволд Лорійард з’явився в обрізаному фраку та сатиновій червоній жилетці, поставши перед усіма в образі лакея. Ще кілька людей одягнулися так само, хоча, безумовно, на них набагато краще і доречніше сиділи б гамівні сорочки». І хоча обрізані фраки, у яких хлопчиська епатували нью-йоркську знать, лише приблизно схожі були на батьківські «таксідо», ця зухвала витівка сприяла популяризації смокінга як костюма для урочистих виходів. Так народилася легенда сучасної моди.

Як і багато класичних понять, упродовж свого існування смокінг і властивий йому стиль зазнали безліч інновацій, які іноді межували зі знущанням. Пункти прокату із завидною впертістю не перестають плюндрувати старий добрий «обрізаний фрак». Відтак з’являються гофровані сорочки з пастельними кантами або вельветові готові метелики, про які гидко навіть говорити.

Досить сказати, що справжній смокінг має бути чорного або опівнічно-синього кольору, який особливо любив принц Уельський, вважаючи його «чорнішим за чорний». Вимоги щодо кольору до обідніх піджаків ліберальніші, хоча кольори слонової кістки або беж вважаються єдино можливими альтернативами, особливо в поєднанні з шотландкою приглушених малюнків.

У смокінга й обіднього піджака, як в однобортному, так і двобортному варіантах, лацкани можуть бути загостреними чи округлими. Варто уникати лацканів із прорізами, якщо йдеться про смокінг. Ревнителі стилю вважають це виродженням класичної форми (такі лацкани, властиві більшості ділових костюмів, холодні та безликі).

З поверненням класичної елегантності у світ чоловічої моди традиційні види офіційного одягу також зазнали другого народження. І найяскравіше ця тенденція простежується в асортименті аксесуарів та фурнітури. Сорочка, невід’ємна частина смокінга, має бути одночасно стильною та зручною. Комір у формі крила кажана, як і раніше, вважається вершиною шику, особливо в поєднанні з бавовняною манишкою й піке.

Кращі сорочки шиються з чистої бавовни або добірного сукна. Пояс залишається предметом особистого смаку, але навіть ті, хто їх любить, носять їх лише з однобортними піджаками. Пояси робляться з парчі або тканого шовку, іноді зі слідами люрексу — для більшого шику. Поверхня пояса й піджака може покриватися візерунком із дрібної клітинки, геометричних фігур чи прямих ліній. Запонки не повинні бути помітними й дорогими, але обов’язково — двобічними. Дуже гідна альтернатива золотим, срібним чи оніксовим запонкам — шовкові вузлики, що продаються в таких чоловічих магазинах, як Барніз, Пол Стюарт, Сулка і Сакс Фіфе Авеню.

Незамінним атрибутом смокінга є лляний або шовковий квадратик, який гордо стирчить із нагрудної кишеньки. Білий колір доречний завжди, тоді як глибокі тони бургундського вина, смарагду або навіть золота можуть пасувати для випускних вечорів. Оскільки шлейки або підтяжки виконують важливу функцію підтримання штанів ззаду і їх не видно спереду, кожен може вибрати колір та візерунок цієї деталі туалету на власний смак. Шкіряні черевики на шнурівці завжди гармоніюють із будь-яким смокінгом або костюмом, але ще більш «мужніми» та стильними вважаються туфлі із шовку або вельвету. Вельветові туфлі від Брукс Бразерз із вишитими на мисах візерунками — справжня американська класика!

Туфлі, у свою чергу, немислимі без шовкових або з тонкої вовни шкарпеток. Універсальний варіант — вертикальні візерунки уздовж обох боків щиколотки, обов’язково в чорному виконанні, — надає цілому завершального штриха елегантності. Для повного ансамблю залишається лише накинути на шию білий розписаний шовковий шарф із торочкою.

Відомо, що молодь сьогодні часто зазирає на блошині ринки й антикварні магазини в пошуках пережитків одягу, які несуть у собі дух старого стилю й елегантності. Надихає і факт відродження та омолодження Таксідо Парку. Як древню амфору, знайдену в піщаних насипах, його нині очищено від пилу й поновлено у колишній пишноті. Як і вечірній костюм, ім’я якому він колись дав.