Корупція в Україні цілком легітимна і звична для населення. Багато життєвих стратегій наших громадян будуються «з урахуванням реалій» — із юних літ люди вчаться давати хабарі й використовувати знайомства та горезвісний блат для розв’язання своїх проблем. А проблеми часто пов’язані з відсутністю правового захисту громадян, коли діри в недосконалому українському законодавстві латаються чиєюсь небезкорисливою владною волею — саме в такий спосіб наші сумирні обивателі звикли отримувати довідки-прописки, реєструвати бізнес, платити податки, а також ухилятися від служби в армії та відповідальності за різні правопорушення.
Система особистих зв’язків і примусових (у кращому разі — добровільно-примусових) платежів оточувала людину з народження: її батьки, плануючи продовжити рід, шукали кращих лікарів і платили їм добрі гроші, потім виділяли на дитсадок, потім постачали школу. Людина виростала, і наставав спустошливий час вступу в університет, влаштування на хорошу роботу. Дорогою до дорогого лікаря автомобіль гальмували працівники ДАІ. У страшних снах до нашого героя приходили податківці й працівники жеків… І виникало бажання впливати на ситуацію, найчастіше воно обмежувалося мріями «вибратися кудись нагору» й самому стати впливовим — переходити, наприклад, за добрі гроші з фракції у фракцію в парламенті. Порожні мрії мають тенденцію заміщуватися прагматикою — з корупцією, що пронизала всі сфери суспільства, можна жити, як із інфекцією в крові, змирившись.
— У нас дуже багаті традиції життя в умовах дефіциту. Коли люди живуть так, це означає, що гроші в них є, але без знайомства нічого купити не можна. Система блату — це явище, що сформувалося в умовах неринкової, соціалістичної економіки, стало певним правилом життя. При ринковій економіці рівень блату повинен падати, це все вирішується за наявності конкуренції, у тому числі й політичної. Однак у нас є культурні традиції, що не так швидко зникають, адже ми перейшли до ринку всього 15 років тому, — вважає генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир ПАНІОТТО.
Тепер багато людей віддають перевагу не знайомствам, а розрахунку готівкою. Для людей молодих, освічених і забезпечених купувати собі різні права й переваги стає навіть зручно — зберігається певний стиль життя, та й головного закону капіталізму — закону економії часу — ще ніхто не скасовував. Саме на цю категорію прагматичних осіб насамперед розраховують корупціонери всіх мастей. Однак саме ці громадяни, найактивніші перетворювачі дійсності, здатні найефективніше опиратися корупції.
До цього висновку нас підвело загальнонаціональне опитування громадської думки «Стан корупції в Україні». Це базове дослідження, що ляже в основу вимірювання результатів Порогової програми, розробленої урядом України спільно з корпорацією «Виклики тисячоліття» (МСС). Опитування проводив Київський міжнародний інститут соціології (координатор — Вікторія Захожа) під керівництвом Менеджмент системс інтернешнл (MSI) за фінансової підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID).
Було опитано 10580 респондентів, які живуть в усіх областях України. Було дано таке визначення корупції — зловживання службовим становищем в особистих цілях.
Корупція як спосіб виживання
Перше, що відзначили дослідники, — в Україні дуже низький рівень довіри до влади на всіх її рівнях, відповідно, і до всіх її гілок. Тільки 10—16% опитаних беззастережно довіряють «верхівці». Цей показник відрізняє Україну від інших європейських країн, де владі довіряють більше (але наша критичність однозначно корисніша, наприклад, за беззастережну підтримку Путіна росіянами). Українці підозрюють можновладців у корисливості й нехтуванні державними інтересами. Понад дві третини опитаних переконані, що органи виконавчої влади не докладають значимих зусиль до боротьби з корупцією. 61% громадян вважає, що боротьба з корупцією — це прерогатива насамперед президента, однак лише 21% віддає належне його політичній волі в цій боротьбі. Далі йдуть Верховна Рада (42,3%), прем’єр-міністр і уряд (38,2%), а також міліція та прокуратура (37%), на думку респондентів, тісно взаємопов’язані.
Більшість населення отримує інформацію про корупцію та програми боротьби з нею зі ЗМІ, причому 32% впевнені в її об’єктивності.
Українці вважають, що больові точки сучасного суспільства — економічна нестабільність, висока вартість життя та медичного обслуговування, нестабільність у соціальній і політичній сферах, під якою слід розуміти злочинність, корупцію у владних ешелонах та наркоторгівлю (ці проблеми відзначають як злободенні по 90% респондентів). Загальна думка про причини розквіту корупції в нашій країні: управлінці використовують свої посади як інструмент для отримання власної вигоди, а контроль над їхніми діями з боку правоохоронців явно недостатній.
Корупцію розглядають як звичний спосіб виживання та діяльності в Україні. 52% респондентів вважають її виправданою в більшості ситуацій, де потрібно «вирішувати питання».
77% опитаних вважають, що з 2004 року рівень корупції залишився незмінним або навіть зріс. Цікаво, що саме 2004-го українці, натхнені помаранчевою революцією, були готові розпочати життя «з чистого аркуша» у морально оновленому суспільстві. Але не були створені нові демократичні інституції, і до того ж багато виборців розчарувалися в «любих друзях». Мабуть, ці кривди відклалися на сприйнятті сьогоднішніх реалій.
Вважається, що найбільші корупціонери засідають у Верховній Раді та Кабміні. У державному секторі найвищий рівень корупції відзначається в таких інституціях, як ДАІ, міліція (без ДАІ), медичні заклади, суди, університети, прокуратура, митна і податкова служби.
Реальний досвід зіткнення з проявами корупції
67% українців, які мали справу з державними чиновниками протягом року, відзначали, що були втягнуті в корупційні дії. Однак вибірка велика, і до неї цілком могли потрапити й ті, чий досвід — брати, а не давати хабарі. Від третини до половини респондентів стверджували, що державні посадовці вимагали у них хабарі. Найчастіше це відбувалося в університетах, медичних закладах, міліції; органах, що регламентують підприємницьку діяльність; органах, які надають державне житло; у комунальних службах; митній службі; органах дозвільної системи; на призовних пунктах у Збройні сили; під час прийому на роботу в державні органи влади і в судах.
Удвічі частіше люди давали хабарі на вимогу (25% випадків), ніж розлучалися з грішми добровільно (11%).
Майже 69% опитаних протягом останнього року вдавалися до послуг державної медичної системи — і більшість їх були втягнуті в корупційні дії: окрім вручення лікарям «живих» грошей, доводилося купувати медпрепарати й інструменти, а також робити «благодійні» внески. Не найкраща звичка населення — платити за послуги, які держава повинна надавати безкоштовно, але здоров’я дорожче: медики наживаються на безвиході.
Більшість із тих 23% респондентів, у кого є діти-школярі, оплачували освітні послуги — це традиційне «стягування хабара» у шкільні та класні фонди, на ремонт школи і подарунки вчителям. 40% тих, хто хабарами забезпечував своєму чаду успіхи в університеті, відзначали, що платили за вступ. Близько 20% респондентів протягом року заходили в контакт із працівниками ДАІ. 37% платили, щоб одержати або поновити права водія, пройти техогляд, зареєструвати або поновити дозвіл на автомобіль, а також щоб отримати правильний рапорт про ДТП. 64% відкуповувалися від закону при порушенні Правил дорожнього руху.
Як протистояти?
Дуже мало опитаних подають офіційні скарги на корупційні дії в органи влади або в правоохоронні органи. Більшість вважають такий метод недієвим. Характерно, що бояться одиниці, тож із невір’ям громадян правозахисники й недержавні організації можуть і поборотися. Третина респондентів вважають себе готовими до захисту власних прав — найбільше впевнені у собі чоловіки, молодь, люди з вищою освітою та вищим рівнем доходу. 22,8% опитаних відзначили, що могли б опротестувати корупційні дії у вищестоящих організаціях, а для 20,7% реальними є звернення у правоохоронні органи та суд. Однак, на думку людей, судова система в нас ущербна, наявність корупції в судах відзначають 49% респондентів, у прокуратурі — 42,9% і серед нотаріусів — 22,8%. Лише 11% респондентів інформовані про президентські антикорупційні ініціативи. Мало відомі кампанії проти корупції, що їх ініціювали ВР і Кабмін. Найефективніші, на думку людей, програми, ініційовані міськими та селищними органами влади, а також приватним сектором. До речі, корупція — явище більш характерне для міст, аніж для сіл.
Примітний такий факт: 36% українців вважають, що найкращий спосіб вирішення проблеми корупції — скасування депутатської недоторканності депутатів Верховної Ради. Схоже, населення хоче зашкодити процесові «гниття риби з голови». Однак не менш важливо посилити кримінальну відповідальність за корупцію — але це відзначають лише 14,9% опитаних.
Організації громадянського суспільства переважна більшість українців розцінюють як дуже незначне джерело інформації про корупцію — їхніми послугами скористалися лише 2,5% респондентів і тільки 2,8% вважають їх відповідальними за боротьбу з цим явищем. Громадянське суспільство зараз не вважається головним учасником боротьби з корупцією — звідси, мабуть, і вся маса проблем.
Нам допоможуть стати гідними?
Наш співрозмовник — директор проекту «Сприяння активній участі громадян у протидії корупції в Україні «Гідна Україна» Юхані ГРОССМАНН.
— Рівень виправдання корупції в українському суспільстві досить високий — 52% населення вважають її ледь не нормою. Ми працюємо з громадськими організаціями для створення людям можливостей відстоювати свої права, щоб вони могли навчитися, зокрема, писати скарги, щоб підвищувався рівень довіри до громадських рухів.
У багатьох областях, де ми зустрічалися з представниками правоохоронних органів, прокуратур, відділів боротьби з організованою злочинністю МВС, ми чули від них одне: «У нас немає скарг, із якими можна працювати». Можна ставитися до цього критично, однак усього чотири відсотки населення готові написати скарги. Це одна з ділянок нашої роботи — організація навчання людей, зустрічі громадян із владою, у тому числі через публічні слухання.
— Участь наших громадян у громадських організаціях мало виражена.
— І довіра до них низька.
— Громадянське суспільство у нас фактично в анабіозі — це від бідності?
— Певні ринкові відносини в суспільстві повинні існувати: досягнення рівня певного статку, становлення середнього класу лише сприяють утвердженню громадянського суспільства. Але є досить бідні країни — Філіппіни, Кенія, що активно борються з корупцією. Нерідко ми дивимося на громадянське суспільство й демократію як на певні стандарти, котрі насаджуються згори або з боку, а потім приживаються як універсальне штучне серце, що його можна вживити в будь-яке тіло, — а це серце організм сам «вирощує». Зараз в Україні така ситуація, коли серце росте посиленими темпами. Це не завжди буває приємно для людей, котрі звикли до певних традицій, а опинилися в умовах змін і невпевненості у завтрашньому дні. Але дуже важливо і для розвитку громадянського суспільства, і для розвитку демократії, і для боротьби з корупцією не просто приймати ідеї ззовні, а продукувати їх самостійно, що ми й допомагаємо робити.
— Як навчити людей контролювати владу?
— Чиновники повинні бути підзвітні людям. Наприклад, на місцевому рівні проводити моніторинг витрачання бюджетних коштів. У Тернопільській області було виділено кілька мільйонів гривень на реставрацію історичних пам’яток. Ми підтримали громадську організацію, члени якої постійно їздять і дивляться, чи ведеться там будівництво, скільки задіяно робітників, підраховують бюджет, вивчають, як було виграно тендер на реконструкцію. Моніторинг ведеться поки що на локальному рівні, але важливо, аби проекти, які ми підтримуємо, дали суспільству певний імпульс та ідеї, які можна використовувати.
— Дослідження корупції в Україні, що його ви провели, великим планом показує, настільки потворна наша бюджетна сфера.
— Вона недофінансовується. Але тут слід ставити перед собою інші запитання. Наприклад, із батьків школярів вимагають гроші на ремонт школи, на квіти вчителям тощо. Питання в тому, чи примушують їх ці гроші давати і чи звітують за них. Громадяни вважають, що і в сфері охорони здоров’я, і в сфері освіти потрібно збільшувати державне фінансування, підвищувати зарплати робітникам. А недбайливих працівників ДАІ вони пропонують звільняти. Тобто до лікарів і вчителів суспільство лояльніше.
— Ваше дослідження охопило всі регіони України. Чи є якісь особливості в оцінках корупції у їх жителів?
— Мене здивувало те, наскільки різняться жителі кожної області — і рівнем сприйняття корупції, і рівнем довіри до влади, і рівнем готовності боротися з корупцією, і рівнем готовності дати хабар. У найбільш індустріально розвинених областях корупція більше поширена. У Закарпатській області сільське населення готове протистояти корупції — а в інших областях до цього готові в основному жителі міст.
Черкаська й Миколаївська області різняться більш ніж уп’ятеро за кількістю вимагання хабарів. А за кількістю хабарів, даних добровільно, Кіровоградська область випереджає Вінницьку вдесятеро.
— Скільки в Україні активних, принципових людей, готових протистояти корупції?
— Кожен третій. У Закарпатті — 60%. Найменше в Житомирській і Чернігівській областях — по 17%.
Ми розраховуємо на тих, хто найбільш активний і може створити певний рух, аби залучати туди й інших. Уже працюємо з громадськими організаціями, котрі проводять просвітницьку діяльність, спрямовану на мобілізацію найактивніших громадян, які є цільовою аудиторією.