Сліди небачених звірів...

Та особливу любов мандрівник завжди відчував до Африки — колиски людства. Північ і схід Чорного континенту, Кенія, Танзанія, Мадагаскар — Клімов приїздив сюди разів п’ятнадцять. І щоразу Африка знаходила чим подивувати його, вразити в самісіньке серце.

«Африка в серці моєму» — саме таку назву має нова виставка фотохудожника. Із чергової кенійської експедиції Василь Клімов привіз багату колекцію вражень, якими поспішив поділитися з киянами.

Вісім національних парків цієї країни відвідали мандрівники. Вони лічили фламінго на озері Накуру і спостерігали за «сімейним життям» череди слонів у Національному парку Амбоселі. Були присутні під час годівлі крокодилів на фермі поблизу Момбаси і споглядали, як воїни племені Самбуру виконують ритуальний танок мисливців на левів...

До сніданку, який в учасників експедиції починався о шостій ранку, Василь Володимирович уже встигав відзняти кілька плівок. Він практично не лягав спати, щоб сфотографувати нічне життя савани; знімав хижих кішок на відстані кількох кроків; занурювався в океан і забирався високо в гори...

Василь Клімов не просто фотографує тварин — він прагне передати їхній характер, відтворити маленькі драми. В його літописі повсякденного життя Африки є різні сторінки. Ліричні: мавпеня довірливо горнеться до матері, а левиця вчить левенят мишкувати... Комічні: бегемотиха неспішно прогулюється пліч-о-пліч зі своїм другом — вінценосним журавлем... Трагічні: полювання гарної, але кровожерливої морської зірки було успішне, і тепер морський їжак дістанеться їй на обід...

Особливо вражає майстерність, із якою фотограф відтворює рух тварин. Стрімкий політ гепарда в сухій жовтій траві... Могутнє лускате тіло крокодила вистрибує з води в гонитві за здобиччю — і ти ніби й справді чуєш, як гучно клацають щелепи...

П’ять книг, 400 статей, безліч фотовиставок — Василь Клімов завжди прагне поділитися враженнями з оточуючими, передати їм свої захоплення й любов до дикої, непокірливої і таємничої природи. І навіть у тих, хто ніколи не бував у Африці, після відвідання виставки виникає чітке відчуття присутності і причетності. Неначе і ми вслід за майстром подолали сотні невідомих доріжок...