Скромний трудівник Папа Римський

Вийшовши до народу, котрий зібрався на площі Святого Петра, новообраний Папа Римський Бенедикт ХVI промовив: «Після великого Папи Івана Павла II кардинали обрали мене, скромного трудівника на винограднику Господньому». Що ж, «раб рабів Божих» може сказати про себе саме так, хоча його обрання, усупереч твердженню «той, хто входить на конклав папою, виходить кардиналом», було цілком прогнозованим. Постать «скромного трудівника» кардинала Йозефа Ратцінгера інтригувала й викликала безліч суперечок. Ще б пак, переконаний консерватор, прибічник церковної централізації, «розум Ватикану», особистий друг і права рука Папи Івана Павла II, і, найцікавіше, — багаторічний керівник Конгрегації з питань віровчення. Тієї самої, котра колись називалася інквізицією.

Перед конклавом у ЗМІ промайнули попередження про небезпеки, пов’язані з можливим обранням Йозефа Ратцінгера. Як і належить інквізиторові, він викликав страх у своїх опонентів і тих, хто дивився на нього здалеку, і водночас, запевняють його близькі знайомі, залишався людиною м’якою й милою. «Ротвейлер Господній» — не найсуворіше прізвисько, дане цьому кардиналові, відомому дуже жорстким ставленням до всього, що розхитує віровчення й церковну дисципліну — дві речі, на його думку, глибоко пов’язані. Якщо консерватор Іван Павло II умів бути переконливим і саме на переконанні будував свою політику, то його наступник просто не визнає дискусій усередині церкви.

Ті, хто попереджав про небезпеки, пов’язані з обранням Йозефа Ратцінгера, звертали увагу передусім на непримиренність його позицій. Говорили навіть про те, що він не визнає деяких положень Другого Ватиканського собору — у першу чергу стосовно діалогу між християнськими церквами та статусу «церков-сестер» для некатолицьких церков. Його непохитність щодо інослав’я, приміром, відбилася в неприйнятті ідеї входження Туреччини до ЄС. Це дало можливість приклеїти Ратцінгеру ярлик «противника ісламу».

Йому може зашкодити його минуле, заявляли деякі аналітики, зокрема близькі до Ватикану, але найчастіше — російські. «Минуле» — це не стільки навіть інквізиція, скільки гітлерюгенд і служба в гітлерівській армії, куди був призваний майбутній Папа з семінарії (і звідки невдовзі дезертирував). Утім, із боку російських авторів такі закиди видаються надуманими. Гадаю, дитинство, проведене в рядах «юних ленінців», або навіть посада комсорга якого-небудь 9-Б так само, як два роки термінової служби в лавах Радянської Армії, не кине тінь на потенційного Патріарха Московського — усі там були.

Але хоч би які суворі були доконклавні прогнози, Папа, хоч би яким непримиренним кардиналом він був перед тим, як надів тіару, змушений мислити дещо іншими категоріями й діяти набагато обережніше. Зрозуміло, кардинал-консерватор ніколи не стане Папою-лібералом. Та й навіщо? Позаяк конклав зупинив свій вибір на консерваторі, виходить, католицькій церкві це й потрібно. Позиція церкви стосовно моралі та шлюбу навряд чи зміниться, жінки, як і раніше, не будуть священиками, ніхто не заходиться вінчати гомосексуалістів і визнавати повторні позацерковні шлюби. Але навіть, коли позиція кардинала Ратцінгера щодо християн-некатоликів і представників інших релігій справді була такою непримиренною, як кажуть, то позиція Папи Бенедикта ХVI, судячи з перших його заяв, буде трохи м’якшою. Уже на першій своїй месі новообраний Папа Бенедикт ХVI оголосив про намір розширювати екуменічну діяльність, працювати на якнайшвидше об’єднання християнства й розвиток діалогу з іншими релігіями.

Готовність і бажання нового Папи продовжувати політику колишнього, спрямовану на примирення з РПЦ, водночас й обнадіює, і насторожує. Обнадіює, оскільки будь-яке примирення завжди добре. Насторожує, оскільки будь-який компроміс, необхідний для примирення, ніколи до кінця не задовольняє жодну зі сторін. І, що важливіше для нас, може сильно вдарити по третій. Третьою стороною, як ми з’ясували під час візиту кардинала Вальтера Каспера до Москви, поряд із російськими парафіями РКЦ, виступає Українська греко-католицька церква. Її статус і навіть у деяких випадках саме її існування — камінь спотикання в діалозі між Москвою й Ватиканом. І якщо Папа-поляк міг мати сентименти до Галичини й її церкви та міг не мати таких до Москви і її церковного керівництва, то Папа-баварець від схожих емоцій може бути вільний.

Робити прогнози в політиці — справа невдячна, у церковній політиці — невдячна вдвічі, бо політика — річ часом непередбачувана, а церковна до того ж розвивається так повільно, що той чи інший наївний метеоролог ризикує не дожити до моменту, коли його прогноз справдиться або ні. Проте дещо можна сказати напевно: від екуменічної політики нового Папи багато в чому залежатиме церковний клімат України. Адже Україна — зокрема українські католики — не позбавлені всіх тих кризових явищ, що переслідують християнство в Європі. Ми також упевнено йдемо шляхом секуляризації, живемо з чоловіком (жінкою) до шлюбу, розлучаємося, користуємося контрацептивами й робимо аборти. Але в нас є ще одна риса — наша національна. Ми прагнемо до всілякої незалежності, й іноді навіть можемо виявити в цьому напрямі певну наполегливість. Папа Бенедикт ХVI — прибічник жорсткої централізації, тому навряд чи тим греко-католикам, котрі прагнуть відділитися від Ватикану, є на що розраховувати. Та коли Ватикан і його новий глава не захоче зважати на відцентрові тенденції всередині підопічної греко-католицької церкви під час переговорів із московським патріархом, до проблем моралі й секуляризації в українській церкві може додатися ще одна — проблема церковної цілісності. Ми проходили через це, і знаємо, як це боляче. Тому сподіватимемося на мудрість нового Папи.