Sine ira et studio

Поділитися
Звичка плювати в криницю закріплена нами вже генетично. Звичка кпинити нашу медицину — така ж. І звертатися до цієї ж усіма нелюбимої медицини в критичні моменти — іншої, на жаль, у нас поки не передбачається...

Звичка плювати в криницю закріплена нами вже генетично. Звичка кпинити нашу медицину — така ж. І звертатися до цієї ж усіма нелюбимої медицини в критичні моменти — іншої, на жаль, у нас поки не передбачається.

Стаття Катерини Щоткіної «Діагноз — вагітність» («ДТ», №30 від 06.08.05) зачепила мене за живе. Я не журналіст, так барвисто писати не вмію, але реально дивитися на речі властиво кожному, навіть не «справжньому лікарю».

Отже, цитата перша. «...Попереджаю читача відразу: моя «сміливість» базувалася на тому, що, окрім районної ЖК, протягом усієї вагітності я консультувалася у ще одного — справжнього — лікаря».

Цікаво, що не справжній лікар жіночої консультації — це тільки там, де спостерігалася Катерина Щоткіна, чи це сказано про всіх лікарів жіночих консультацій? Якщо це стосується всіх, то маю право подати до суду за образу мене як лікаря. А тепер про справжнього лікаря (на думку журналістки). Чи відзначено будь-де його консультативний висновок? Я розумію, що це крючкотворство, але оскільки зараз більшість вагітних жінок страждають на силу-силенну хронічних захворювань, то у разі виникнення якихось ускладнень вагітності до кого пред’являтимуть претензії? До того, хто формально відповідає за вагітну, чи того, кому вона вірить як оракулу, але хто ніякої відповідальності за свої рекомендації не несе. Або такого бути не може, тому що не може бути ніколи? У нормальних країнах хто дає рекомендації, той і повинен за них відповідати. І ще. Скільки разів справжній лікар виміряв тиск на обох руках? Чи призначив із моменту діагностики вагітності фолієву кислоту, яка, за даними доказової медицини, запобігає порокам розвитку нервової трубки плоду? На якому строку було проведено ультразвукові дослідження? Оптимальні строки його проведення — 10—13, 21—22, 32 тижні. Інші не потрібні. Це не причіпки — це грамотне елементарне ведення вагітності. Якщо все було саме так, то не виключено, що лікар відповідає настільки високому визначенню як справжній.

Наступна цитата: «... у лікаря цей факт чомусь не викликає не тільки захоплення, а й навіть співчуття». Лікарі, як священики і судді, на жаль, узагалі не відносяться до людей, котрі захоплюються з будь-якого приводу. Можливо, попередній пацієнтці вперше поставили діагноз онкозахворювання, можливо, щось інше, таке ж не настільки радісне. Повірте, приводів для суму у лікаря значно більше, аніж для захоплення. І співчувати вагітним теж ні до чого. Моє завдання, як лікаря жіночої консультації, полягає не в співчутті, а в спостереженні за вагітною і своєчасній діагностиці відхилення від нормального перебігу вагітності, за необхідності — лікування або госпіталізації.

Отже, цитата третя. «Ви приходите до лікаря з рум’янцем на всю щоку і відчуттям, що можете звернути гори, але у вашому аналізі крові, зданому два тижні тому, трохи менше гемоглобіну, аніж хотілося б інструкції, — вам вгатять препарат заліза на два місяці. Ніхто навіть не поцікавиться: а може, ви напередодні здавання аналізу перенесли легку застуду». Застуда не призводить до кількості гемоглобіну меншої, ніж в інструкції. Вона не відноситься до етіологічних чинників залізодефіцитної анемії, принаймні поки цей аспект ще не досліджуваний. Хіба що тяглася вона кілька місяців, що для легкої застуди нехарактерно. Тобто для статті згодиться, але по суті невірно.

Читаємо далі. «Аргументи про гарне самопочуття не приймаються — що я можу знати про власне самопочуття? Істину про нього встановлює лікар».

Я не знаю, як у журналістиці, але в медицині є дані суб’єктивного обстеження, тобто це як пацієнт себе почуває, і є дані об’єктивного обстеження, тобто ті, що встановлює лікар. І не завжди вони збігаються. У противному разі лікарі взагалі були б не потрібні. Але такі заяви, як у вищенаведеній цитаті, приносять чимало шкоди. Єдине, що добре, — більшість моїх вагітних «Дзеркало тижня» не читають. Тому що, приміром, для найнебезпечнішого для життя та здоров’я вагітної і плоду стану, іменованого лікарями як прееклампсія, характерна відсутність скарг вагітної. Але повірте, знаючи, що прееклампсія залишається основною причиною перинатальної та материнської смертності, мене абсолютно не хвилює, чи може вагітна за цього стану звернути гори чи щось інше.

Цитата п’ята, яка за змістом перевершує всі інші. «На вигляд начебто порядна жінка, а сама тільки й дивиться, як би сифіліс підчепити...»

Дослідження на сифіліс робляться, не виходячи з думки жінки про себе, тобто порядна вона чи ні. І в даному разі орієнтиром слугують об’єктивні дані, тобто результат реакції Вассермана. Моє завдання — не допустити народження дитини з уродженим сифілісом. Перш ніж писати статтю, хтось поцікавився, скільки за останній рік народилося дітей із уродженим сифілісом? Я не претендую на статистичну достовірність, але в середньому з 50—60 моїх вагітних пацієнток одна-дві з сифілісом, причому деякі лікувалися невідомо де і як, і позитивна реакції Вассермана може проявитися вже на строку 29—30 тижнів. Але все одно лікування навіть на такому строку дає ефект, і дитина народиться здоровою.

Тепер про комірну книгу. Без цитат. У наказі, яким ми змушені керуватися, чорним по білому написано, що у разі, коли вагітна вчасно не з’явилася на прийом, то спочатку патронажне відвідання робить акушерка. Якщо ж вагітна все одно не з’являється в жіночу консультацію, тоді до неї мусить іти лікар. Чи хочеться мені ходити додому до вагітної, котра може на моїй ділянці і не жити? Я чудово розумію, що до моєї лікарської роботи це не має жодного стосунку, але з моїм душевним спокоєм ця непотрібна справа пов’язана безпосередньо. Звісно, було б краще, якби ці відомості, як і багато інших, зберігалися в базі даних поліклініки, але таке нам і не снилося. Безплатно комп’ютери чомусь не видають, а якби й видали якусь списану ЕОМ, то де знайти програміста, котрий напише для неї безплатно програму?

Те ж саме щодо картки вагітної. Спасибі, що, завдяки рекламам, нам їх надрукували і видали. В іншому разі це було б моєю проблемою. Кожен бланк — від рецептурного до направлення на аналізи — це моя проблема. Причому що більше вагітних, то більше проблем. Є вагітні, у котрих немає ані шеляга навіть для ксерокопіювання. У них є тільки захоплення від вагітності, котре я не завжди поділяю.

17 років — це рівно стільки, скільки я працюю в жіночій консультації. За цей час у ній не помінялося майже нічого. Та ж апаратура, ті ж зношені меблі, те ж розхитане гінекологічне крісло. Щоправда, завдяки приєднанню до всесвітньої програми боротьби зі СНІДом, ми перестали стерилізувати рукавички, користуємося одноразовими, і тепер вони не рвуться під час огляду. Ще у нас з’явився апарат для УЗД і було зроблено косметичний ремонт.

Медицина не може бути безкоштовною за своєю суттю. Вона дуже дорога. Дорого коштує сучасне медичне обладнання, дорого коштують нормальні дослідження. Дорого повинна коштувати також праця справжнього лікаря.

Мені теж хочеться просто працювати й одержувати за це нормальну зарплату. Поясніть мені з погляду вічності, а не одномоментного настрою, невже моя праця приносить меншу користь, аніж праця якогось бренд-менеджера, котрий рекламує якісь чергові солоні сухарики? А поки що наше населення платить своїм здоров’ям за образливе ставлення держави до праці лікаря. Непотрібними обстеженнями (що не так страшно) і непотрібним лікуванням (що значно страшніше).

Наші статті закону про безкоштовну медицину приносять тільки шкоду, бо ті, хто ухвалював цей закон, ним не користуються. Для них це просто гасло для досягнення своїх цілей. Медицина може бути безкоштовною тільки в дуже багатому суспільстві, коли держава бере на себе всю повноту турботи про ваше здоров’я. У протилежному разі платити повинні ви зі своєї кишені. Причому оплачувати не лише працю лікаря, а й вартість сучасної дорогої апаратури, а також решту витрат. Не кажучи вже про дорогі медичні дослідження, які Україна ще довго не зможе собі дозволити. А без них наша медицина так і залишатиметься медициною XVIII століття.

P.S. Про себе. У 1988 році закінчила з відзнакою медінститут ім.Богомольця. Відтоді працюю лікарем жіночої консультації. Маю першу категорію. Одержую на руки менше 500 гривень (після чергового підвищення зарплати). Тобто, маючи двох дітей і чоловіка доктора фізмат наук, уже давно повинна була дочасно померти, оскільки на кожного члена моєї сім’ї виходить близько 250 гривень, що менше прожиткового мінімуму. Можна піти працювати в приватну клініку. Але, по-перше, без знайомства чи звання туди не візьмуть, а по-друге, із моїми моральними принципами шляху туди мені немає.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі