Сімейні труднощі: чого навчаємося — того навчаємо

Наші знання поповнюються новими поняттями, які ми вписуємо у свої картини сущого й належного. Добре, аби з користю. Проте із цим - подеколи проблеми. Наприклад, дізналися щось свіженьке з глянцевого журналу або якоїсь популярної передачі - і давай міряти близьких новим «вимірювальним приладом». Тільки від цієї істини, приліпленої до свого психологічного простору, не тільки не краще, а навіть, буває, навпаки.

Нещасливими жертвами такого «ліплення» стають люди, дезорієнтовані ринком з його кон’юнктурними пропозиціями, люди, позбавлені стійких ідеалів і власного смаку. От, приміром, начиталася одна з моїх знайомих про «неспроможність» сучасних чоловіків - і давай чинити розправу над чоловіком. Успіхами почала ділитися з подругами. За тими теж діло не стало. Так, протягом двох років одразу три подруги розлучилися зі своїми благовірними, аби скинути «ярмо» осоружних супутників життя (ті мало заробляли і взагалі були якимись «прісними»). Хотіли чогось новенького - вони його отримали, щоправда, не зовсім те, чого бажали. А що вигнані з сім’ї чоловіки все одно влаштувалися - не важливо. А от із дітьми почалися великі проблеми, та й більш надійних супутників доля не підкинула. І хоч із запізненням, але осяяло: можливо, з ними (чоловіками) було й не так добре, проте без них іще гірше. По заслузі! Тільки дітей шкода - і травма, і сімейні цінності здаються не такими вже привабливими, і невідомо, кому тепер довіряти - татові з його новою дружиною чи мамі з її бойфрендом.

Руйнуються, переформатовуються сім’ї. Своє рідне шило змінюється на чуже мило... Хоча ще в школі вчили - «від переставляння доданків...». Шкода, освіта не навчає життю в практичному сенсі, зокрема щасливому життю з близькими людьми. Воно й зрозуміло, це сімейна прерогатива. Але сучасна сім’я, на жаль, стає дедалі менш стимульно-навчальною, як дедалі менше спроможна бути психологічним тилом, у якому головне - це довіра. Сім’я дедалі невротичніша, і виявляється це в тому, що люди в ній відтворюють день у день одні й ті самі сценарні схеми, при цьому всі незадоволені собою та одне одним, але нічого не змінюють. Невротик завжди рухається по колу - як заведений. Ті самі граблі, ті самі пастки, але щоразу він у них потрапляє. «О, кто-нибудь, приди, нарушь чужих людей соединенность и разобщенность близких душ…» Але хтось не приходить, і темні конячки зневіри, туги за чимось хорошим, але незбутнім, рисаки злості й руйнації заповнюють душевний простір, перетворюючи його на авгієві стайні.

Чого робити не можна, ми теоретично вже знаємо: не можна автоматично повторювати поведінку інших у їхній недосконалості; не можна перекладати відповідальність за своє щастя ні на рідних, ні на сторонніх; не можна залишати без уваги і любові близьких; не можна робити себе жертвою маніпуляцій і насильства; не можна директивно контролювати дітей і супутників життя і т.д. Але це знання «чого не можна» - запрошення йти від протилежного. «Протилежне» в усіх сенсах нам відоме, але як саме щасливо жити й розвиватися, ми навіть теоретично погано уявляємо. Звичайно, навчити маси правильно жити - лукава сектантська мораль. Вульгарність її в тому, що пропонується однорідний рецепт для уніфікованого споживача, до чого, наприклад, удався вже мережевий маркетинг, відчинивши свої широкі ворота для «обраних». Зростання популярності так званого сектантства саме в тому, що в ньому торкаються болючих точок людини - її спраги любові, визнання і турботи. Шкода тільки, що, відволікаючись на комерційні маніпуляції, особистість відмовляється від самостійного пошуку, від щирої і безкорисливої взаємодії з самою собою і з дорогими їй людьми. Мої згадані вище знайомі саме вдарилися в мережевий бізнес, аби утвердитися в ролі незалежних сильних жінок, які декларують: «Все равно счастливой стану… даже если без тебя!». Але душевна корозія тільки посилилася. Звичайно, не усіх псує мережевий бізнес. Тут спрацьовує біблійна істина: «Хто має - тому додасться, у кого немає - відніметься останнє». Йдеться не тільки про гроші, розум, енергію увагу. Це, напевно, стосується уміння бути радісним незалежно від обставин.

Але сьогодення диктує фінансово зумовлену радість. Психологічні технології ринку нині пропонують, з одного боку, атрибути щастя, з іншого - залякують нещастям. В обох випадках ринок «знає», що треба споживачеві, - які продукти, напої, речі, розваги. І він же проголошує гроші як єдину умову для купівлі цього самого щастя.

Навчити добробуту не можна, але вчитися добротворчості - можна і треба. Немає користі від самого знання, як бути успішним, здоровим, люблячим, як самореалізуватися, - треба таким бути, причому в динаміці. Наскільки переконливий той, хто виховує - у сім’ї чи школі, - коли це незадоволена інертна людина, яка повторює своє роздратування з різних приводів день у день? А як же позитив, душевне тепло, різноманіття? Як це прищеплювати дітям, коли в самих самі недоїмки?!

Будь-який розвиток відбувається через суперечності. У цьому контексті суперечність очевидна: щасливого буття не можна навчити, але потрібно цього навчатися, знаходячи приклади й підказки, самим стаючи такими прикладами й підказками для власних дітей. Адже ми пов’язані з ними невидимими нитками навіть на відстані. Це не просто красива фраза - за цим висновком колосальні наукові дослідження. Практична суть у тому, що істотні - позитивні чи негативні - зміни в нашому енергетичному полі викликають точно такі самі зміни в полі тих, з ким ми були близько пов’язані.

Дорослим ставати свідомо новими не пізно, особливо якщо вони хочуть ростити щасливих дітей у непростих умовах сучасного ринку, де гроші вирішують далеко не все. Дуже важливий вибір, настрій і дії, як і відповідні почуття й думки.

За наявності великого бажання джерела у вигляді книжок і статей знайти неважко. Проте важливо бути в контакті з ресурсними в цьому сенсі людьми - шукати таких серед професіоналів, своїх колег, серед тих, хто живе зі смаком і світлою душею. Одна зустріч з людиною-каталізатором, не кажучи вже про тривалий контакт, може бути енергетичним поштовхом до пізнання своїх можливостей і дієвої трансформації. Є східний вислів: «Коли учень дозрів, з’являється вчитель». Зрілий духовний запит на енергію, мотивацію, підказку завжди дістає відповідь у вигляді інформації, зустрічей, власних осяянь.

Батьки мусять свідомо розвивати емоційний інтелект своїх чад з такою ж старанністю, з якою вони кинулися формувати раціональну сторону інтелекту. Школи раннього розвитку та відповідні підручники для батьків з пелюшок учать малят читати, лічити, користуватися іноземними словами. Раціональний потенціал інтелекту став предметом особливого престижу і, на жаль, ілюзорної вигоди. Адже насправді, за свідченням британських учених, успішними і багатими стають люди з розвиненим емоційним інтелектом на тлі звичайного раціонального. Саме такі люди відчувають, що їм треба, і вміють на ці відчуття орієнтуватися. Саме такі люди вміють співпереживати, а відтак ефективно вибудовувати загальний психологічний простір успіху, в якому розвиваються всі учасники. Саме люди з розвиненим емоційним інтелектом часто відчувають радість з приводу і без нього, тому що емоція радості завжди очищає внутрішні програми, завжди дає приплив енергії для нових успішних досягнень.

А тепер задумаємося, яке сімейне партнерство є оптимальним для всіх членів сім’ї? Зустрілася мені якось в одній книжці думка, що хорошою є та сім’я, в котрій кожен може бути безперешкодно щасливим так, як йому цього хочеться, тобто мати свою власну радість з власних причин. Можна із цим погодитися. Але бентежить певна ізольованість членів такої сім’ї. Чим тоді вони відрізняються від сусідів по квартирі? Адже сім’я повинна мати ціннісне ядро, навколо якого об’єднуються близькі люди. Якщо кожному гравцеві дати по м’ячу, то не буде спільної гри. Одному грати нецікаво. Можливо, цим пояснюється те, що навіть хороші сім’ї переживають глибоку кризу, коли діти виростають і покидають дім, «гравців» на полі залишається надто мало, інтересу замало, радості замало... Треба вигадувати нову гру - з урахуванням зміни в команді. І це духовна праця - творити себе наново, створювати наново свій психологічний простір можливостей і реалій.

Упевнений, що хороша сім’я - та, в якій кожен розвивається, пов’язуючись з близькими через ядро спільних цінностей, маючи при цьому свою власну орбіту, свій особистий розширюваний космос: разом добре, але й окремо чудово. Тоді не страшні ніякі гримаси сьогодення і ніякі кризи.