Сіде: хай спиниться чарівна мить!..

З балкона готелю здавалося, що вогні невеликого приморського містечка в курортній зоні Ан­талії, зовсім близько. Ми вийшли на світанку. Але вже на другій годині нашого марш-кидка запротестував оператор дружнього телеканалу — камеру довелося нести по черзі. Ледве видершись на вказаний першим зустрічним високий пагорб, скам’яніли від несподіванки. Виявилося, мудрий усмішливий турок відправив нас у старе місто! Певно, саме його, а не торгові ятки та крамнички вважаючи центром Сіде. І щось магічне було в такому дивному рішенні аборигена, котрий раптом відкрив нам несподіваний, а головне живий, світ історії цієї землі. З її древніми руїнами, мармуровими колонами, акрополями й амфітеатрами, що дісталися Туреччині в спадщину від греків і римлян...

У Сіде стояла тиша. Її порушували лише вітер і свист піску. Ми йшли ніби кимось натхнені, інтуїтивно. За екскурсовода було передчуття та поодинокі таблички з чужою мовою. Рятували лише дати і колись накопичені знання з підручників. VII століття до н.е. Місто заснували грецькі мореплавці. Потім тут побували дав­ні лікійці та перси. Цей торго­вий порт по черзі завойовували Алек­сандр Македонський, Птолемеї і Селевкіди. Згодом Сіде стало час­тиною Пергамсь­кого цар­ства...

Камінь під ногами захитався, нагадавши про обережність. Але камера не припиняла ковтати сюжети, а фотоапарат ловити миті. З минулого. Ось тут був чийсь будинок. А це — центральна торгова площа. Ринок рабів. Ми затрималися. І знову немов із-під землі виріс «перший зустрічний». Узяв камеру на плече і покликав за собою. Дива, та й годі! Звідки він? І куди тепер ідемо?..

Ще кілька зигзагів стежинами історії, і за рогом розваленого будинку вперлися прямо у вітрину невеличкої крамнички, де підліток продавав прикраси. Але нам не сюди. Вузька вуличка вже сучасного Сіде обігнула споруду давнього амфітеатру, і ми опинилися біля величезних воріт, що відкривають вхід усередину. Був вихідний, і нас пустили усього на кілька хвилин. Пробігли поглядом по напівзруйнованих рядах древнього театру, зазирнули в холодний зал музею, де дістали друге життя десятки античних статуй та інших цінних експонатів, колись знайдених у Сіде, й... обережно зачинили за собою двері. Двері в історію, котра так схожа на красиву казку.

За організацію прес-туру до Туреччини автор дякує туроператорові ANEX Tour.