Шлюбний розрив Америки

Розмови про кризу інституту шлюбу в Америці точаться вже не перше десятиліття. Зростання відсотка розлучень і кількості позашлюбних дітей, здавалося б, цілком підтверджує цей діагноз. Проте стаття у журналі The Economist переконливо доводить, що в Сполучених Штатах існують одночасно дві протилежні тенденції: деградації інституту сім’ї в середовищі малоосвічених, малозабезпечених і особливо чорношкірих американців і його дедалі більше зміцнення на протилежному кінці соціально-економічних щаблів.

Поширене уявлення про те, що саме освічені, успішні, забезпечені американки не поспішають одружуватися і воліють самостійно народжувати та виховувати своїх дітей, як виявилося, цілком не відповідає дійсності. Тільки чотири відсотки дітей матерів, які закінчили коледж, народжені поза шлюбом. Ще 15 відсотків припадає на тих, хто має повну середню освіту. Критична маса матерів-одиночок — це ті, хто не дотяг до кінця школи. При цьому на афроамериканок припадає 67 відсотків.

Здавалося б, роки, проведені в студентському кампусі, найменше сприяють зміцненню сімейних цінностей. Практично всі студенти ведуть активне сексуальне життя і не вбачають у цьому нічого поганого. Більша половина з них (64 відсотки юнаків і 57 відсотків дівчат) вважають корисним пожити якийсь час у цивільному шлюбі. От лише дітей вони намагаються заводити після завершення освіти, початку кар’єри і неодмінно після одруження. Більша частина з тих чотирьох відсотків, які вівтар усе-таки ігнорують, народжують дітей у віці значно під 40 або не бажаючи офіційно утверджувати відносини з батьком своєї дитини, або втративши надію на зустріч із лицарем на білому коні і скориставшись послугами банку сперми.

А от дівчата, які школу так і не закінчили, стають матерями в значно молодшому віці. Найчастіше просто тому, що «так вийшло». І що робити далі, вони собі уявляють досить слабко.

Більш того, сім’ї, створені жінками з вищою освітою, з кожним роком стають дедалі міцнішими. Наприклад, якщо частка шлюбів, які уперше були укладені з 1975-го по 1979 рік і розпалися упродовж десяти років, оцінюється у 29 відсотків, то для періоду 1990—1994 рр. вона становить лише 16,5 відсотка. Проте там, де наречена не могла похвалитися навіть шкільним атестатом, ця частка зросла з 38 до 46 відсотків. А серед тих, хто закінчив тільки середню школу — із 35 до 38.

Однак це ще не все. Діти з повних сімей мають набагато більше шансів здобути хорошу освіту. А отже, імовірніше, вони не тільки улаштуються на більш престижну і високооплачувану роботу, а й успішно створять свою власну сім’ю. У результаті, як ствер­джує Кей Гімовіц, автор книжки «Шлюб і каста в Америці», саме «шлюбний розрив» є зараз основною причиною загострення проблеми нерівності в Америці.

Серед дітей, які живуть у сім’ях із прибутком вищим 75 тис. дол. на рік, у повних сім’ях живуть 92 відсотки. Серед тих, сімейний сукупний прибуток котрих нижчий 15 тис. дол., — лише 20. Шанси дитини з неповної сім’ї закінчити своє життя в злиднях у п’ять разів вищі, ніж із повної (26 відсотків проти п’яти). Здавалося б, така прірва пояснюється насамперед тим, що двоє годувальників спроможні принести в дім набагато більше, ніж один. Насправді ж усе набагато складніше. Барбара Дефо Вайтхед і Девід Поупно з університету Ратджерса стверджують, що шлюб треба розглядати як інструмент виробництва багатства. Той, хто був одруженим доти, «поки смерть не розлучила», вмирав у середньому в чотири рази заможнішим, ніж той, хто до шлюбу так і не вступив. Здавалося б, це чистої води економіка: життя двох коштує дешевше, ніж одного, неминучий внутрішньосімейний поділ праці, у повній відповідності з вченням Адама Сміта, веде до підвищення її продуктивності, і саме наявність чоловіка чи дружини є найнадійнішим страхуванням на випадок втрати працездатності або безробіття.

З іншого боку, сам факт створення сім’ї теж впливає на економічні мікропоказники. Авнер Агітов із університету Хайфи переконливо показав, що американець, одружившись, швидко і стійко підвищує тривалість свого робочого часу, менше п’є, рідше вживає наркотики. І в результаті заробляє на 10—40 відсотків більше, ніж його співвітчизник, який має таку ж освіту, життєвий шлях і кар’єрні досягнення. А ще сімейні люди більше відкладають і інвестують, що в результаті також істотно підвищує рівень їхнього матеріального добробуту.

Що ж первинне — сам факт укладення шлюбу чи схильність людей до цього рішення? Іншими словами, чи не пояснюється така «шлюбна нерівність» тим, що одружуються насамперед люди, які вміють краще планувати своє життя, можуть краще вибудовувати свої стосунки з оточуючими, більш організовані? Або ж принциповим є сам факт створення сім’ї? Шукати відповідь на це запитання почав Роберт Лерман із Вашингтонського інституту проблем урбанізації.

З цією метою він зібрав усю наявну інформацію про жінок, які народили дітей поза шлюбом. Проаналізувавши безліч чинників (расова приналежність, освіта, рівень заробітку, сімейна історія та багато іншого) він вирахував можливість подальшого їхнього заміжжя. А потім перевірив свої моделі на відповідність їх дійсності. І виявилося, що в жінок, які увійшли у чверть найменш «схильних» до шлюбу, але заміж усе ж таки вийшли, шанси виховувати своїх дітей у злиднях скоротилися удвічі порівняно з тими, хто цього не зробив — 33 відсотки проти 60.

Втім, не менш важливо не лише створити сім’ю, але й зберегти її. Як стверджує Дайан Солле, автор спеціалізованого сайта на підтримку «розумного шлюбу», усі подружні пари сваряться, але не всі миряться. Адже цьому теж треба вчитися. Насамперед — на прикладі своїх батьків. Тут очевидно, що найбільше проблем зі створенням сім’ї матимуть ті діти, які свого батька в очі не бачили. І найменше — у тих, чиї батьки на їхніх очах вибудовували міцні, надійні стосунки.

Що ж робити? Вчитися, вчитися і вчитися. Лише торік адміністрація Джорджа Буша виділила на «сімейну освіту» 100 млн. дол. З одного боку, чимало. З іншого боку — американське міністерство оборони витрачає таку суму кожні дві години. При цьому на перебування і навчання кожного новобранця витрачається в середньому 50 тис. дол. І ці гроші виявляються викинутими на вітер, якщо ця молода людина змушена залишити службу через сімейні проблеми. Саме тому цього року 35 тисяч солдат американської армії прослухають 12-годинний курс мистецтва сімейного життя, під час якого вони вчитимуться будувати стосунки зі своїм партнером і залагоджувати конфліктні ситуації. А ще — вивчатимуть сімейну статистику. Наприклад, таку: дві третини дітей, зачатих у цивільному шлюбі, чиї батьки потім все ж таки розписалися, пережили їхнє розлучення до досягнення 10-річного віку. Серед дітей, батьки яких розписалися ще до їхнього народження, аналогічний показник не перевищує половини. З іншого боку, як стверджує Поль Амато з Пенсільванського державного університету, 40 відсотків дітей від розлучення своїх батьків лише виграли.