Шевченколенд — заповідник без туристів?

Батьківщина генія — не просто точка на карті, де він з’явився на світ. Це особливе місце, оповите неповторною аурою. І щоб зрозуміти творчість прозаїка чи поета, необхідно вдихнути «його» повітря і пройти «його» землею.

Немов острівці, розкидані по всій планеті малі батьківщини великих людей. У крихітному селі Аллоуей у Шотландії зберігся будиночок, у якому народився Роберт Бернс. Корній Чуковський, який приїхав туди досліджувати його творчість, відзначав, що й через 200 років після народження поета його мала батьківщина залишається місцем паломництва шотландців.

На схилах Кохімара міститься павільйон, у якому встановлено скульптурний портрет Ернеста Хемінгуея, задивленого на Карибське море. Поклонитися йому можуть тисячі туристів, що приїжджають на Кубу в будинок-музей письменника.

Особливо шановані історичні місця, пов’язані з ім’ям Вільяма Шекспіра. Великого драматурга і поета поховано в рідному місті Страдфорді-на-Ейвоні, де в спеціальній ніші церковної стіни встановлено його погруддя. Меморіальний будинок-музей, у якому грають лише п’єси Шекспіра, залишається туристичною Меккою впродовж багатьох років.

У невеличкому містечку Веймарі в Німеччині поховано іншого великого поета — Йоганна Вольфганга Гете, музей якого з 1882 року є одним із найбільш відвідуваних у світі...

Зовсім недавно і в шевченківських місцях висаджувалися цілі десанти гамірливих хлоп’ят і дівчаток, прибували потяги дружби, відбувалися пафосні щорічні торжества загальносоюзного значення «В сім’ї вольній, новій». Потрапивши у вир постперебудовних політичних і економічних катаклізмів, шевченківські місця дуже змінилися. Розруха, зубожіння, знищення ідеалів минулого — все це не могло їх не торкнутися. Так, щороку 22 травня до Канева, як і раніше, приїжджають високі делегації з Києва. «Засвітяться», виступлять із промовою біля могили Кобзаря і... забудуть про «глибинку» на весь рік. «Розвинений соціалізм» не залишив тут міцної матеріально-технічної бази, яка допомогла б вижити в переломний період. Усі ура-патріотичні заходи були метеликами-одноденками, а vip-персони, як і раніше, приїжджають на один день — позначається відсутність готелів належного рівня.

Проте торік у шевченківських місцях «заштормило». Навесні Черкаська облдержадміністрація розробила й затвердила «Заходи з подальшого розвитку історичних місць, пов’язаних з ім’ям Т.Г.Шевченка». План заходів вражає обсягом робіт і кількістю коштів, необхідних для їх реалізації.

У вересні 2004-го уряд розпорядився передати комплекс державного історико-культурного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» із власності територіальних громад Черкаської області в державну власність і включити його до складу Шевченківського національного заповідника в Каневі. Наміри начебто хороші — підвищується статус заповідника. Та його колектив потенційним злиттям просто шокований: незрозуміло, що це буде, — філія чи щось інше. Чи не доведеться ламати напрацьоване за багато років те, що пройшло перевірку часом?..

Після цього розпорядження Кабміну вийшло ще одне, від 15 жовтня, — про затвердження плану заходів із облаштування місць, пов’язаних із перебуванням Т.Шевченка, а також об’єктів, вулиць та площ, яким присвоєне його ім’я. За задумом творців плану, практично всю Черкаську область необхідно об’єднати в таку собі заповідну зону, створивши величезний історико-культурний комплекс. Для цього зливаються в єдине ціле Канів (де нині завершується реставрація музею Т.Шевченка, оновлюється Успенський собор і Палац культури), заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка», до складу якого входять села Моринці, Шевченкове й Будище, а також Городищенський район, де в селах Вільшана і Мрієво планується створення музею та пам’ятника поету. До комплексу мають ввійти Лисянський район («Тарасова криниця»), село Мошна Звенигородського району («Тарасова хата»), Канівський музей декоративно-прикладного мистецтва й багато іншого. Активно проходить газифікація цих населених пунктів, проводяться вода, теплотраса тощо.

Проте давайте задумаємося: чи будуть узагалі затребувані майбутніми поколіннями українців такі заповідники? Автор цих рядків вирішила зустрітися з директором заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка», заслуженим працівником культури України Людмилою Шевченко (до речі, кожен третій у цих краях — однофамілець великого поета). Цифри, які вона назвала, приголомшують: виявляється, «Батьківщину...» щорічно відвідують лише 20 тисяч чоловік. Із них 60% — школярі й молодь. Зробивши нехитрі підрахунки, з’ясувала, що кожного дня у заповіднику бувають близько 35 дітей. Тобто приблизно один клас. Навіть для краєзнавчого музею в районному центрі це — катастрофа...

Психіка людини підсвідомо відкидає все їй нав’язуване. Чиновники, які канонізували Шевченка, завдали йому та всім нам непоправної шкоди. Зубріння в школі, офіційно-парадні заходи «для галочки» — ці кондові методи практично витравили все живе, відштовхнули від надзвичайно талановитого поета не одне покоління дітей. Тому в такій ситуації одним із дійових інструментів, здатних пробудити в підростаючого покоління щирий інтерес до творчості Тараса Григоровича, могли б стати саме подорожі на його батьківщину. Поділюся власним досвідом: у підлітковому віці я принципово не читала Пушкіна, яким нас «мучили» у школі. І тільки потрапивши до знаменитого Михайлівського, відчувши особливу магію Пушкіногір’я, відкрила для себе зовсім іншого класика російської літератури. А пізніше полюбила його творчість назавжди.

До речі, свого часу підприємство «Черкаситурист» звернулося в управління освіти і культури облдержадміністрації з пропозицією розробити спільний план патріотичного виховання учнівської молоді. Підприємці почали безплатно проводити екскурсії шевченківськими місцями для вчителів і керівників шкіл. На жаль, поступово хороша ініціатива стала обростати десятками наказів, розпоряджень та рішень усіляких відомств і під їхнім валом тихо звелася нанівець...

Лише в Черкасах нині існує понад 50 приватних туристичних фірм. Але більшість із них в’їзним і внутрішнім туризмом фактично не займаються: значно прибутковіше займатися закордонними турами. Втім, дивуватися нічого. Адже іноземців черкащанам навіть ніде розмістити — досі представники української діаспори, котрі прибувають до Канева поклонитися могилі поета, ночують на пароплаві, яким припливають Дніпром із Києва. Готелів належного рівня, як я вже згадувала, у шевченківських місцях немає, застарілі автобуси місцевої турфірми навіть пропонувати іноземцям соромно...

Хотілося б, щоб на батьківщину Шевченка звернули свої погляди й організатори різноманітних фестивалів. Нині в Каневі, крім старого традиційного свята, проводять лише «Кобзарське свято» і Всеукраїнський конкурс школярів. Шевченківські місця чекають, коли їм подарують нове сучасне свято — по-справжньому тепле, всенародне.

Працівники заповідників, розміщених на батьківщині Шевченка, отримують крихітну зарплатню, що не дозволяє їм достойно виглядати в очах іноземних туристів, які здивовано поглядають на людей у поношеному одязі. Досі не розроблено загальнодержавної програми «Школа-музей», яка передбачає фінансування духовного і патріотичного виховання підростаючого покоління. Та й у цілому дитячий і юнацький туризм потребують реальної державної підтримки, а не декларованої за кожної зручної нагоди. І, звісно, розуміння важливості цієї роботи. Причому не лише для майбутніх поколінь.