«Схаменися, хто починає з поцілунків…» Легенди на монетах: курйозні історії

Історія нумізматики — це не лише супутні їй екскурсії у часі та по країнах, усілякі там технологічні тонкощі. Курйозів, або ж хохм за багато століть накопичилося чимало. Першість тут, безумовно, у західноєвропейських монет пізнього Середньовіччя та Нового часу.

Монетою № 1 у світі тоді був талер. Велика срібна монета (28—32 г), уперше викарбувана 1486 року на монетному дворі ерцгерцога Сигізмунда Тирольського в місті Халле, майже на чотири століття стала найпоширенішою в Старому Світі; та й в історії нумізматики всіх часів і народів не було в неї суперників. Ім’я своє талер дістав від містечка Іоахімсталь (Чехія). Тут від 1519 року монетні сеньйори барони Шлік карбували, завдяки дуже багатим срібним рудникам, сотні тисяч монет, що наводнили ринки Європи.

Герцог Август Брауншвайг-Вольфенбюттельський (1635—1666) протягом 20 років із завзятістю, гідною кращого застосування, випускав талер із зображенням дикуна. У будь-якої людини дикун цей, такий собі герма-
нець-варвар часів протистояння з Римською імперією, із вирваною (разом із коренем!) ялиною скоріш асоціювався з двірником. Тому й назву монета дістала відповідну — талер із двірником, тобто хаускнехтсталер (нім. Hausknechtstaler).

Непорозуміння між рідними братами стало причиною випуску 1702 року високохудожньої монети — люфтпумпенталера (нім. Luftpumpentaler — талер із повітряним насосом). На ній зображений дослід з розривання півкуль Герікке, які називали магдебурзькими півкулями, з допомогою кінської тяги. На реверсі (зворотному боці) жіноча рука відкриває вентиль на півкулях. За переказом — це рука дружини Антона-Ульріха Брауншвайгського, із котрим і розірвав усі стосунки старший брат — Рудольф-Август. Вочевидь, саме тут і приховувалися витоки сімейного конфлікту, отже, час сказати: «Шукайте жінку!»...

Часто-густо народний поголос давав монетам настільки влучні назви, що можновладні князі були змушені відмовлятися від їх випуску. Так, 1816 року талер, викарбуваний королем Саксонії Фрідріхом-Августом II (1763—1827), іронічно прозвали шлафрокталер (від Schlafrock — домашній халат). Чому? Надто широкий мундир короля, та ще й відсутність на ньому еполетів викликали певні аналогії.
Король був змушений заборонити випуск монет, які стали таким чином справжнім раритетом для колекціонерів.

Ведучи далі, так би мовити, «сімейну» тему, розповімо про фривольні золоті та срібні гральні жетони, які називали козельдукатенами, що були в обігу нарівні з монетами. Графиня Анна-Констанца Козель, одна з численних, але найзнаменитіша, коханка курфюрста Саксонії та короля Речі Посполитої Августа Сильного (про це написано романи, знято художні фільми) у такий спосіб укотре «ввійшла в історію». На жетонах зображено півня та курку або ж двох голубків у вкрай непристойних позах. Легенда на реверсі
також була «в тему» — «Схаменися, хто починає з поцілунків, той опиняється в ліжку». Двір Августа Сильного (котрий, до речі, руками ламав підкови), катастрофічного невдаху-полководця, який зазнавав однієї поразки за одною від короля Швеції Карла XII у Північній війні, безсумнівно, був справжнім Содомом і Гоморрою. Версаль і всякі там мадам Помпадур, кажучи сучасною
мовою, відпочивають...

Ще одну дуже рідкісну монету випускали в 1816—1817 роках у Пруссії. Фрідріх Вільгельм III, придивившись до талера зі своїм портретом, несподівано для всіх царедворців сказав, що він аж ніяк не «Камергер фон Пройсс». Саме так можна було прочитати частину кругової легенди в скороченому варіанті — K.V.PREUSS. Карбування злощасної монети негайно припинили, винні (звісно ж, такі знайшлися, та куди дивився сам монарх!) покарані, а незабаром талер уже випускали з круговою легендою без скорочень.

Випуск пфаффенфайндталера (нім. Pfaffenfeindtaler — талер ворога попів) тісно пов’язаний із подіями Тридцятилітньої війни (1618—1648). Один із діяльних її учасників, герцог Брауншвайгський Хрістіан, лютеранин, затятий супротивник католиків і папи, 1622 року використовував для карбування монет «конфісковане» церковне начиння Падерборнського собору, а також монастирів Вюрцбурга й Еребрейтштейна. На аверсі талера напис, що не дає приводу для різночитань — «Друг Бога — ворог попів».

Так званий кометний талер (нім. Kometentaler) медального типу був випущений магістратом Страсбурга 1681 року в зв’язку з появою над містом дуже яскравої комети. Цікаво, що патриціат Страсбурга пов’язував цю подію з завоюванням міста французькою армією. Дивовижно блискавичний, або, перефразуючи, «кометоносний» вірнопідданський напис на гурті (бічній поверхні монети) засвідчував: «Страсбург, місто прекрасне, Франції скорилося, 20 вересня 1681».

Часто в західноєвропейських країнах випускали й нагородні монети-талери, що заохочували якийсь вид діяльності. Маркграф Ансбахський Александр 1775 року випустив конюшиновий талер (нім. Kleebautaler). Його вручали підданим, які розводили конюшину.

1622 року в Магдебурзі було викарбувано пам’ятну монету, що дістала в народі назву венерин талер (нім. Venustaler). Присвячена вона засновнику міста імператору Оттону I. Дещо несподіваним було композиційне вирішення на реверсі талера. На візку, запряженому парою голубів і парою лебедів, стоїть Венера поруч із трьома граціями (до речі, усі — пишнотілі). Напис і нині вражає урочистим, утім, дещо витіюватим стилем: «Венера, ніжна язичницька богиня, тут шанована була у своїй наготі. Нині, хвала Господу, тут посіяно слово Боже». Проте пані Кліо не була настільки прихильна до багатого протестантського міста. Через дев’ять років війська Католицької ліги під командуванням генералісимуса Й.-Ц. фон Тіллі взяли Магдебург штурмом, зруйнували і розграбували його, по-звірячому вбивши майже 30 тисяч його жителів. На війні, як на війні...

Нерідко випускалися монети, які й нині викликають усмішку. 1691 року в швейцарському місті Базелі був викарбуваний пам’ятний талер. Його назвали досить незвично — глукхенненталер (нім. Gluckhennentaler — талер із квочкою). На реверсі — квочка з курчатами, а трохи нижче — латиною: «Годує та захищає». Що ж могло стати приводом
до її випуску? Виявляється, між магістратом і міським плебсом виникла палка суперечка з приводу методів управління. Члени великої ради Базеля висловили претензії до своїх візаві через падіння авторитету вищих чиновників. Асоціації з куркою-владою, яка «годує та захищає», і нетямущими, безпорадними курчатами-підданими напрошуються самі.