ШАХОВА НАДІЯ УКРАЇНИ НАЙМОЛОДШОМУ У СВІТІ ГРОСМЕЙСТЕРУ — 13-РІЧНОМУ СЕРГІЮ КАРЯКІНУ — ФАХІВЦІ ПРОРОКУЮТЬ ВЕЛИКЕ ШАХОВЕ МАЙБУТНЄ

Сьогодні знавці шахів говорять про Україну як про одну з провідних у найближче десятиріччя шахових держав світу. Безсумнівно, серед тих, хто піднімає престиж країни в шаховому світі і радує шанувальників цієї давньої гри, є і С.Карякін. Його спортивним досягненням можуть позаздрити чимало дорослих спортсменів. Сергій уже тричі був чемпіоном України (у вікових групах — до 10 років, до 12 і до 14), чемпіоном Європи (до 10 років), чемпіоном світу (до 12 років). У 10 років він посів друге місце на чемпіонаті Криму серед чоловіків, у 12 — третє місце на чемпіонаті Європи із швидких шахів серед чоловіків, друге місце в складі команди на Всесвітній юнацькій олімпіаді, перше місце на юнацьких іграх країн СНД, Балтії і регіонів Росії. Щоб не стомлювати читача перелічуванням інших перемог юного таланта, скажемо, що в активі Сергія понад п’ять десятків різноманітних нагород. Один дорослий шахіст розказував, що коли грав із 9-річним Карякіним, увесь час внутрішньо обурювався: як він грає — то розмовляє з однолітками, то крутиться! Втім, ту партію виграв Сергій. А потім і другу... «Не можу второпати, як це сталося, що хлопчик, який народився, коли я став майстром спорту, так зі мною розправився», — зізнавався чоловік. Років у 12 С.Карякін оголосив, що планує протягом двох років стати міжнародним гросмейстером. Мабуть, надихав приклад іншого відомого українця — Руслана Пономарьова, який домігся цього звання в 14 років. Карякін став гросмейстером уже... в 12 років і 7 місяців!

Він не міг жити без шахів з п’яти років

Взяти інтерв’ю в гросмейстера виявилося непросто. Вдома його застати украй важко. Сергій проводить багато часу на чемпіонатах, турнірах, матчах, тренуваннях у різних частинах планети. Після кількох тижнів очікування ми все ж зустрілися із шахістом на залізничному вокзалі його рідного Сімферополя, коли він виїжджав після тренувального збору в Ялті з чемпіоном світу Русланом Пономарьовим на матчі в Бельгію і Швейцарію.

— Чого ти хочеш досягти в шахах і коли?

— Як будь-який шахіст, я хочу стати чемпіоном світу, а коли це станеться — не так важливо.

— Якби існувала машина часу і ти б міг зустрітися з кимось із провідних шахістів минулого, з ким би ти хотів зіграти?

— З усіма чемпіонами світу. А із сучасників хотів би зустрітися з Карповим.

— А є бажання зустрітися ще з кимось із сучасних спортсменів?

— Я вже грав із багатьма відомими шахістами. Ще хотілося б зіграти з Каспаровим, Крамніком. З іншими я вже грав.

— Що потрібно молодим гравцям, щоб домогтися успіху в шахах?

— По-перше, має бути талант. Вони повинні багато працювати. Я зазвичай займаюся годин по шість без вихідних.

— Що ви робитимете в Бельгії і хто вас запросив туди?

— На запрошення Королівського шахового клубу Бельгії даватиму сеанс одночасної гри. Це цікаво, коли граєш один проти 30 чоловік. Нещодавно я грав у Лондоні навіть проти 68 чоловік. А ще це гарна реклама. Якщо я добре зіграю, мене більше запрошуватимуть.

— Чи є в тебе хобі?

— Так, я люблю ходити на настільний теніс. Раніше ходив на акробатику.

— А що ти любиш їсти?

— Люблю, коли мама готує картоплю з куркою.

— А які в тебе улюблені місця в Україні, світі?

— Найбільше люблю жити в п’ятизіркових готелях.

— А коли приїжджаєш до Криму, де любиш відпочивати?

— Найкраще відпочивати на морі. Але на це немає часу — їжджу з турніру на турнір.

— Коли ти познайомився з Русланом Пономарьовим?

— Знаю його досить давно — ми познайомилися три роки тому на турнірі в Алушті.

— Коли в тебе з’явився потяг до шахів?

— З п’яти років, коли тато навчив мене грати. Після цього, коли ми з мамою проходили біля шахового гуртка, я їй сказав, що без шахів жити не можу.

— А чому ти сказав такі слова?

— Я і тепер не розумію, чому так сказав. Мабуть, інтуїтивно. Нині я навряд чи таке б сказав, якби був незнайомий із шахами.

— Як ти тренуєшся? З комп’ютером?

— Іноді з комп’ютером, іноді з тренером.

— Чи зустрічаєшся ти зі шкільними друзями?

— Я навіть не знаю, де вони зараз перебувають. Раніше я з ними дружив.

— Ти зіштовхуєшся з великими психологічними, інтелектуальними навантаженнями, мабуть, важливо підтримувати фізичну форму. Скільки часу приділяєш фізпідготовці?

— Коли я був у Краматорську, то ходив на настільний теніс. У Сімферополі ще нікуди не встиг записатися. Зроблю це, коли в мене буде велика перерва між турнірами.

— Чи робиш ти зранку фіззарядку?

— Іноді бігаю, але зарядку не роблю.

— Яку музику ти любиш?

— Іноземні пісні. Російські пісні мені не дуже подобаються. Слухаю сучасну музику, практично будь-яку.

— Чи є в тебе професійні секрети?

— У шахах у кожного є секрети.

— А чи можеш ти відкрити читачам якийсь із них?

— Нехай вони поки що залишаться секретами.

— А про що ти мрієш крім чемпіонства в шахах?

— Коли стану чемпіоном світу, тоді, можливо, мріятиму про щось крім шахів.

Як стають гросмейстерами

Місяців три тому кримська преса шуміла про те, що сімферопольська влада виділяє квартиру шахісту. Тоді подумалося: нарешті навчилися цінувати тих людей, що створюють славу регіону. Та зустрілися ми з батьками Сергія не в новенькій квартирі, а на подвір’ї приватного одноповерхового будинку, побудованого ще за радянських часів, де живе (або буває?) Сергій, його батьки, дідусь і бабуся. І все ж Олександр і Тетяна Карякіни сподіваються, що влада кримської столиці виконає обіцянку і виділить сину квартиру.

«З шахами вийшло взагалі випадково, — почав розповідь про сина Олександр. — До школи ми водили Сергія для загального розвитку на заняття з плавання, акробатики, тенісу, а також на англійську, комп’ютери, ліплення. Прийшли з п’ятирічним сином і в шаховий гурток при Палаці піонерів. Тренер сказав, що набере групу маленьких і тоді зателефонує. Так і не зателефонував. Прийшли ми самі через місяць. Тренер каже: «Я не набрав групу маленьких. Сергій хоча б переставляти фігури вміє?» Син сів за шахівницю і програв старшим хлопцям із рахунком 2:3. Тоді тренер сказав: «От розклад занять, ми чекаємо вас».

«Сергій потім ще довго ображався, — згадує його мама. — Мовляв, чого противники так раділи перемозі, адже вони були старші, радилися і підказували один одному».

Шахи — задоволення не з дешевих: потрібні комп’ютери, спеціальні програми для них, книги, журнали, робота з тренерами і поїздки. Все це влітало батькам у добру копійку. Після перемог Сергія в Україні виникла необхідність виїжджати на міжнародні чемпіонати. Його запрошували до Іспанії, Греції. Завдяки зусиллям Олександра Карякіна, який займається дрібним бізнесом, спочатку і ці відрядження вдавалося фінансувати із сімейного бюджету. «У нас усе йшло тільки на поїздки», — згадує Т.Карякіна. Та після нових перемог запрошень з-за кордону ставало дедалі більше. Знадобилася спонсорська підтримка. У Криму її так і не вдалося знайти.

«В інших регіонах України, у Росії комерційні структури хочуть бути спонсорами, хочуть, щоб про них говорили, — розказує Т.Карякіна. — Перед поїздкою Сергія на чемпіонат Європи я прийшла до представництва однієї компанії мобільного зв’язку в Сімферополі і розповіла їм про сина. Вони зацікавилися. Та коли я прийшла туди згодом, вони повідомили, що їхній керівник цікавиться футболом і шахісту вони нічим допомогти не можуть. Син став чемпіоном Європи і треба було їхати до Іспанії на чемпіонат світу. Я приходила до них знову, але результат був той самий».

Усе ж удача посміхнулася Сергієві. Після міжнародних перемог його запросив до себе в шахову школу в Краматорськ Михайло Пономарьов. Батьки згадують, що керівнику школи вдалося знайти спонсорів і в результаті були створені всі умови для розвитку талантів. У Краматорську тоді навчалося багато здібних шахістів, у тому числі майбутній чемпіон світу Р.Пономарьов. Сергій із батьками провів на Донбасі майже два з половиною роки. Проте після смерті М.Пономарьова з новими керівниками клубу знайти спільну мову Карякіним, як і багатьом іншим його підопічним, не вдалося. Вони повернулися до Криму.

Після краматорського періоду оргроботу з просування шахіста взяли на себе батьки. Вони знайшли молодого, але перспективного тренера — 30-річного міжнародного гросмейстера Владислава Боровикова з Дніпропетровська. «Крім того, — каже Т.Карякіна, — що він гарний шахіст-тренер, він дуже багато дає Сергієві як особистість, як людина». Оплачує сім’я Карякіних роботу В.Боровикова з власної кишені. Добре що Сергій як професійний шахіст уже заробляє.

Юний шахіст багато їздить по світові, у нього немає можливості регулярно відвідувати школу. Тому після третього класу він навчається за індивідуальним графіком.

«Дуже багато працюємо над шкільними предметами вдома, — розповідає мама гросмейстера. — А складати ходимо до школи. Вважаю, що попри всю його завантаженість, він знає набагато більше, ніж звичайний учень. Приміром, я впевнена, що англійською він володіє значно краще, ніж діти, які регулярно відвідують школу. Перші три класи Сергій проходив до гімназії. Був досить підготовленим — умів писати, читати, тому навчався без напруження. Він просто ще раз проходив те, що вже знав. Пам’ятаю, підручник математики за 2-й клас вивчив років у шість. Він разом із нами цілком без проблем перерішав усі задачі».

У шахіста чудова пам’ять. Його батько пригадав, що ще до школи, коли Сергій не вмів писати, він приходив після шахових матчів і диктував йому всі ходи партії. Гросмейстер здатний грати наосліп відразу за трьома дошками. Багато партій знає напам’ять. Так, нещодавно в Лондоні після сеансу одночасної гри з 68 суперниками до нього підійшов один із гравців, і вони довго обговорювали можливі варіанти перебігу партії. До речі, тоді сімферополець виграв 62 партії, а програв лише 2.

Життя Сергія підпорядковане шахам. Коли щось умієш робити краще за всіх, то треба займатися саме цим, вважають батьки. Водночас вони хочуть, щоб син виріс різнобічною людиною. У поїздки Сергій завжди бере купу книг, але іноді їх усе одно не вистачає.

Усі друзі Сергія — зі світу шахів. Із огляду на його спосіб життя по-іншому, мабуть, і бути не могло. Особливі стосунки склалися з Русланом Пономарьовим.

Поцікавився я і тим, чого ж усе-таки не вистачає гросмейстеру в житті порівняно з його звичайними однолітками? «Мабуть, — сказала мама, — вільного часу. Але з іншого боку, вільний час — благо, якщо він витрачається з розумом. А Сергій без справи ніколи не сидить — читає, працює, любить спілкуватися в чат-клубі з шахістами».

Потенціал Карякіна вищий, ніж у Крамніка і Пономарьова

Директор Сімферопольського шахово-шашкового клубу, міжнародний арбітр, майстер спорту Віталій Жук вважає, що потенціал С.Карякіна вищий, ніж у Р.Пономарьова. «Він іде слідами Руслана, тільки домагається таких самих результатів на два роки раніше», — зазначає директор клубу. «Ми можемо сподіватися, що якщо Пономарьов став чемпіоном у 18 років, то Карякін стане в 16?» — цікавлюся я. «Це можливо, — погоджується директор. — Головне, щоб у нього нічого не поламалося».

В юного гросмейстера ще немає власного стилю гри, та й не може поки що бути, але він різноплановий гравець. Особливо в нього виходять тактичні комбінації. У Сергія є все, що потрібно для досягнення результату в шахах, — працездатність, цілеспрямованість, талант і здоров’я», — вважає Віталій Макарович. Це, на його думку, підтверджує і те, що Р.Пономарьов узяв сімферопольця спаринг-партнером на тренувальний збір — отже, чемпіон світу бачить у ньому серйозного помічника. Якщо враховувати не лише сьогоднішній рейтинг, який шахісти заробляють роками, а потенціал і досягнення гросмейстера, то С.Карякін входить «до десятки видатних шахістів світу, починаючи з минулого століття», — переконаний В.Жук.

Президент Кримського республіканського дитячо-юнацького шахового клубу Володимир Ретинський, який не одне десятиріччя віддав вихованню молодих шахістів, стверджує, що в нього таких учнів, як С.Карякін, ще не було. «У нього фантастична працездатність, він може по 9—12 годин працювати із шахами. Потенціал чудовий і найбільші перспективи».

Хочеться вірити, що це так, що талант Сергія розквітне і виправдає найсміливіші надії.