Секрети давньоримської розвідки, або Нове — добре забуте старе

Про історію Стародавнього Риму написано безліч трактатів та книжок, знято фільми — як художні, так і документальні. Є серед них досить вдалі, а частіше, на жаль, — навпаки. Причина цього — властива нашому часові недоосвіченість і бажання «творців» досягти успіху будь-якою ціною. Пересмикування фактів, інтерпретація джерел у той чи інший бік поступово стають ознакою часу. Набагато легше займатися конструюванням «нових хронологій», ніж копирсатися в архівах…

Римська імперія припинила своє існування понад півтори тисячі років тому, але на її широку й різноаспектну спадщину й сьогодні є попит. Це стосується елементів державного устрою і права, надбань культури, духовного життя та мистецтва.

Чималий корпус документальних свідчень про цю епоху залишається багато в чому неструктурованим; трапляються й лакуни, які чекають на своїх архіваріусів. Військове мистецтво римлян опрацьоване досить добре, чого не можна сказати про методи проведення ними таємних операцій. Нащадки Ромула і Рема крок за кроком опановували велетенські простори Європи, Азії та Африки — від Піренеїв до Палестини, від Британії до Нумідії. І саме діяльність розвідки та контррозвідки стала важливою складовою військових перемог римських легіонів. Ефективність їх доповнювалася неабияким мистецтвом дипломатів (читай — розвідників), агентів впливу та шпигунів.

Цілісний образ великої імперії, отже, був би набагато біднішим без прискіпливого аналізу дуже ефективних таємних служб Стародавнього Риму. Тож поява книжки Володимира Дмитренка «Розвідка та інші таємні служби Стародавнього Риму і його супротивників» давно очікувана. Автор, у минулому — військовий розвідник, фахівець із питань аналізу політичної та економічної інформації, виступає на сторінках цього фундаментального дослідження (750 ст.) саме як антипод творців новітньої псевдоісторіографії, людина широкої ерудиції.

Чим захоплює запропонована українському читачеві книжка, то це вдалим синтезом наукового підходу до висвітлення теми й популярним її викладом. «Спираючись на наукові дані, я іноді коментую події, висуваю власні гіпотези й припущення, але ніде, у жодному рядку, не використовую вигадку — реальна історія розвідки та інших таємних служб Стародавнього Риму є набагато цікавішою, ніж будь-який вимисел», — пише Володимир Дмитренко у перед­мові до своєї книжки.

З таким підходом важко не погодитися. Міфологізація подій минулого — річ цікава, кажуть часто, що й важлива для націєтворення. Особливо якщо цей міфологізатор і руйнівник усталених схем та концепцій є вправним письменником, сценаристом або режисером. Але чомусь дедалі більше людей з інтересом вчитуються в документальні романи; мемуарна література — хоч і є такою собі інтерпретацією подій — також викликає у них неабиякий інтерес.

Перечитуючи книжку В.Дмит­ренка, натрапляєш на родзинки, що яскраво підкреслюють давню сентенцію: нове — це добре забуте старе. Ось лише два приклади.

«Коментуючи вибори нових децемвірів і порівнюючи знов обраних децемвірів з колишніми, Тіт Лівій, називаючи ті ж, що й Діонісій Галікарнаський, імена нових децемвірів, писав, що перемога дісталася тим, хто обдурював плебс, роздаючи популістські обіцянки, і влада опинилася в руках людей «незмірно менш гідних» (T. Liv. III. 35. 9). Заволодівши всіма важелями управління країною, Аппій Клавдій і його прибічники дуже скоро показали, що дбають аж ніяк не про добробут народу і ставлять понад усе, зокрема вище за інтереси держави, свої особисті інтереси», — пише В.Дмитренко.

Відчувається в цих рядках гостра злободенність. І скільки ж разів, скільки націй та держав протягом багатьох століть знов і знов наступали на одні й ті ж самі граблі!

Сьогодні ми часто чуємо про такий лукавий (якщо його застосовують до впливових і багатих осіб або ж кримінальних авторитетів) превентивний засіб як «звільнення під заставу». Вперше зазначене поняття було запроваджене 460 року до Різдва Христового, і першовідкривачем факту став саме В.Дмитренко. «Провина Цезона була очевидною, але обурені патриції, не звиклі до того, щоб хто-небудь міг ув’язнити їх, а тим паче ув’язнити за побиття плебея, домоглися звільнення Цезона до суду під заставу в 3 тисячі мідних асів і під поруку десяти людей».

Але патрицій Цезон не став чекати суду й накивав п’яти — «найближчої ночі відбув до Етрурії» (T. Liv. III. 13. 8). Те ж саме ми можемо сказати і про наших «достойників», які ховаються в Росії, Німеччині, США, Великобританії…

Книжка охоплює практично всі напрями діяльності спецслужб — військової розвідки і контррозвідки, давньоримського «спецназу», вивідування таємниць техніки, озброєння, забезпечення секретності, способів дискредитації противників, таємних дипломатичних операцій тощо. Тобто фахівцям різних напрямів спеціальної діяльності буде цікаво ознайомитися з давньоримським досвідом і порівняти його з практикою спеціальних службах та органів сьогодення.

Слід відзначити додатковий апарат книжки, який допомагає пересічному читачеві розібратися у вирі подій, фактів, імен часів Стародавнього Риму (наведено генеалогію не тільки відомих римських родів, а й їхніх противників — царів Нумідії і держави Селевкідів). Подано стислі дані про цитованих антич­них авторів і перелік творів.

Книжка В.Дмитренка є новаторською в даній проблематиці навіть на світовому рівні, першою системною науковою працею, що висвітлює проблеми діяльності прообразів сучасних спецслужб, які формувалися у Стародавньому Римі.