ЩО БУЛО ТОДІ, КОЛИ НІЧОГО ЩЕ НЕ БУЛО?

Про те, що і як відбувалося під час Великого Вибуху, сучасні космологи розповідають так впевнено і з такими подробицями, ніби були його безпосередніми очевидцями. Тим часом усі їхні самовпевненість і всезнайство одразу випаровуються, щойно мова заходить про те, а що ж було до того. Адже навіть заумна казуїстика Ейнштейна не сприяє засвоєнню того припущення, що раніше взагалі не було «раніше», позаяк не було нічого, зокрема й часу. Більш наукоподібні теорії про походження нашого Всесвіту в результаті «квантового стрибка» з «докосмічної» ери неоформленого уявлюваного часу, звісно, додають обговорюваному питанню солідності, але зовсім не вносять ясності. Теорія про народження нашого світу в результаті сутички (ось тільки незрозуміло чого, якщо тоді ще взагалі нічого не було) із всесвітом з іншого виміру вносить у це питання ще більше плутанини.

Втім, Андре Лінді, космолог зі Стендфордського університету, всіх цих складнощів не злякався і висунув теорію, відому як теорія вічного розширення. Відповідно до цієї теорії, явище, яке ми називаємо «Великим Вибухом», було далеко не єдиним і унікальним, а лише одним з багатьох у черзі ланцюгової реакції «великих вибухів», з допомогою яких Всесвіт нескінченно відтворює і відтворює сам себе. Першопричиною всієї цієї канонади, на думку прибічників теорії розширення (ін-фляційної теорії), є прискорення розширення Всесвіту під впливом надзвичайно потужної антигравітації. На думку д-ра Лінді, моделлю нашого Всесвіту є мильна булька, яка роздувається, від якої, своєю чергою, може відбрунькуватися ще одна, а від неї — наступна. Момент утворення кожної такої бульки сприйматиметься як великий вибух, і всесвіти, які при цьому виникають, можуть дуже значно відрізнятися від початкових своїми найважливішими характеристиками, аж до відмінностей у кількості і якості вимірів. Проте ця теорія досі залишає місце для відповіді на запитання, а з чого все-таки це все виходить. На думку д-ра Лінді, найлогічніша від-повідь на це запитання — з нічого. Правда, у цьому «ніщо» час від часу з’являються субатомарні частинки, що виникають з небуття за рахунок енергії, яку вони позичають в енергетичних полів. Такі квантові флуктуації, кажуть, на-віть вдалося підгледіти всередині існуючих атомів. Саме вони й могли започаткувати наш Всесвіт.

Найцікавіше прокоментував цю теорію Майкл Тернер, космолог з Чиказького університету. Він порівняв сучасних космологів із джазовими музикантами, котрі колекціонують різноманітні теми для фінальної композиції. Саме ця тема, на думку д-ра Тернера, звучить досить злагоджено і цілком може бути використана в процесі остаточної обробки.