Що таке саботаж?

"Ха!" - вигукне всезнайко читач й іронічно запропонує роззирнутися довкола (насправді маючи на увазі телевізор). Мовляв, саботаж, він же "зрада", у нас на кожному кроці. Є чітка кореляція в описі його причин.

Чим ближче до виборів (будь-яких), тим причини більше політичні й персоналізовані. З огляду на абсолютно симетричні взаємні обвинувачення, це виглядає досить комічно.

Чим далі від виборів, тим більше розмов про складнощі національного характеру, його візантійську розслабленість, із якою українець дивиться на Захід, але не більше. Квінтесенцією цього можна вважати незабутнього Остапа Вишню і його, як мені здається, "спробу дослідження" "Чухраїнці": "…його (чухраїнця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса - все це так і випирає оті п'ять голівних рис його симпатичної вдачі. Риси ці, як на ту старовинну термінологію, звалися так:

1. Якби ж знаття?

2. Забув.

3. Спізнивсь.

4. Якось то воно буде!

5. Я так і знав".

Тут теж усе доволі потішно. Виходить парадокс. Явище масове, огидне - і водночас викликає усмішку? Ні, швидше, це істеричний сміх - психологічна реакція на величезне, лячне й нездоланне.

Спершу цікаве філологічне спостереження. Вивчаючи синтаксис і морфологію "зради", ви легко можете виділити в ній кілька підвидів.

А саме: зрада, змова, корупція, "п'ята колона", корисні й некорисні ідіоти, президент/прем'єр/міністр(и)/Рада - "зламалися, несіть наступних".

Ну приблизно так. Можна додати позицій, а можна й згрупувати. Можна структурувати за горизонтальною шкалою: "щирість - накидання на вентилятор". Можна за горизонтальною: "раціоналісти - психи". Відтак, вийде цікава система координат, але вона буде цікавішою психіатрам, як на мене. Такий багатофакторний опитувальник, але вже для трохи відхилених від норми.

А ось слово "саботаж" траплятиметься досить рідко. Переважно як додаткова лайка. Прикметник до конкретного чиновника, бажано політика. Майже ніколи - до виробничника.

"Сабо" - це дерев'яний черевик у старій Франції. Таке взуття "на платформі" повсюди носили незаможні в Європі минулих століть. Із двох причин - міський бруд та нечистоти плюс простота виготовлення. Та й у нас еволюція моди від "стукалок" до "лабутенів" ніби теж наштовхує на думки. Відомим цей тип взуття став тим, що, коли почалася промислова революція і фабричне виробництво почало витісняти ручну цехову працю, робітники фабрик, переважно ткацьких, пхали дерев'янку у верстат, і той, відповідно, ламався.

Користуючись IT-метафорою, можна сказати, що дерев'яний черевик - це перший технологічний вірус. Природа вірусу - прикидатися "своїм" та обходити імунний захист. Ось і саботажник не приносив із собою спеціального інструмента для знищення верстата. Тоді він був би вже бунтівником або, по-нашому кажучи, - диверсантом. (Диверсантами в ті часи можна було вважати англійських "луддитів", руйнівників ткацьких панчішних верстатів, що називали так себе за ім'ям напівміфічного персонажа Неда Лудда, який нібито зруйнував перших два верстати).

У саботажника все необхідне було при ньому. А те, що частина його особистого взуття потрапила в машину, - ніби випадковість, ну сталося так ненароком. Які претензії до черевика у XIX столітті? Це не молоток і не ніж, зрештою.

Історики й економісти краще пояснять, чому промислова революція обернулася не тільки прогресом, а й трагедією для багатовікового життєвого укладу цілого ланцюжка - від фермерів і вівчарів до купецьких гільдій. Нам важливо зазначити, що марксистське тлумачення саботажу як форми вияву класової боротьби абсолютно не враховувало особистих мотивів саботажника. Адже там, де протест набирав організованих форм, ніякого тихого саботажу не було, починався збройний бунт, як в Англії 1811-го або у Франції 1834-го.

Ось про це, особисте, і спробуємо поговорити в українському контексті.

Доведеність факту саботажу як злочину, через украй високу розмитість терміна та "букет" із суб'єктивних мотивів, - справа дуже складна й малоперспективна, якщо говорити про правову державу. У 20-х роках минулого століття в СРСР ввели таку статтю в Кримінальний кодекс, але тоді було цілком достатньо мати благородне походження або офіцерський чин, щоб тебе розстріляли як саботажника вже на радянській державній службі. Станова приналежність до попереднього режиму була достатнім приводом.

У Кримінальному кодексі України можна знайти близько десятка статей, які віддалено відповідають термінові "саботаж". Але статті "Саботаж" у розділі "Злочини проти основ національної безпеки України" немає. Є стаття 113 "Диверсія", і все. За нею вже йде "Шпигунство".

Виходить як в одному давньому анекдоті - частина тіла є, а слова такого немає? Що бачить наш уявний читач, про якого йшлося на початку статті? Масове невиконання чиновниками своїх посадових та інших функціональних обов'язків, які завдають збитків державі. Ключове тут - на його погляд. Мало хто з нас читав посадові інструкції цих-таки чиновників. Про те, що там написано, громадяни мають загальне уявлення, - їм належить працювати якнайкраще, допомагати людям і таке інше.

На жаль, по-перше, інструкції взагалі так не пишуться. А як?

Ну уявіть собі, наприклад, Збройні сили. Нагорі видається певний наказ. Він може бути (вибачите, якщо когось розчарував) цілком осмисленим, своєчасним і відповідати обстановці. Але! Зі "спусканням" цього наказу вниз, доведенням і розписуванням по департаментах, управліннях, частинах та підрозділах, аж до БР (бойового розпорядження), на кожному етапі він переписується так, щоб особиста відповідальність чергового підписанта виключалася. І це все суворо законно, навіть не сумнівайтеся. Будь-яка перевірка підтвердить.

Відповідно, в цивільному житті з цим усе значно гірше. Саботаж? По суті, так. А хто персонально саботажник? А немає тут таких, ось довідка.

Тепер уявіть собі другорядного цивільного чиновника у віддаленому райцентрі, куди й обласне начальство лінується їздити, бо машину шкода по такій дорозі вбивати. Він у цьому районі - чиновник у другому поколінні, як і вся його рідня, бо решта виїхали, залишилися тільки п'яниці під магазином. Схеми, за якими він та його рідня живуть, порівняно з якимось портовим містом, цілком безневинні. Він підписує розпил бюджету по вимерлих селах, звідти ж записує голоси начальству на вибори, бере участь у крадіжці лісу, відвертається від нелегальних кар'єрів, які викопують надра майже до центру Землі, і т.п. Слова "реформування" та "місцеве самоврядування", а також "територіальна громада" для нього те саме що клич "зомбі повертаються!" Чи саботажник він? Так, але він і слова такого ніколи не чув. Ходить до церкви, співає гімн, любить Україну - як уміє. Але любов - вона взагалі така складна штука.

Тобто в нас ситуація, коли ми розуміємо, що переважна більшість державних службовців, у погонах чи без, завдають своєю бездіяльністю Україні непоправних збитків. Це той айсберг, об який ущент розбився волонтерський "Титанік", і не тільки. Я бачив (та й ви теж) висококваліфікованих людей, навіть щиро відданих президентові і посланих реформувати держструктури з нібито великими повноваженнями, які за рік марних зусиль перетворилися на цинічну тінь самих себе. Бюрократія їх зжерла.

Отже, інституційно ми не можемо повернути статтю в Кримінальний кодекс, закрутити гайки та все інше, ну хоча б тому, що головні саботажники й виявляться тими, хто їх закручує.

До речі, про ворожий вплив, а то зовсім уже якось випустив з уваги. Під час Другої світової, коли ще не було ЦРУ, але вже виникло УСС (Управління стратегічних служб) із генералом Донованом на чолі, було видано посібник для роботи в тилу противника із саботажу як форми диверсійної діяльності. Невеликий, 32 сторінки, як псувати робочі інструменти, як створювати дискомфорт для користування транспортом, - одне слово, підказувати не буду. Там є розділ "Персональна мотивація саботажника". Цікава для нас частина розповідає, що є люди, котрі бояться робити щось більше, але, в принципі, не проти.

Це, власне, те, що стосується наших т.зв. ватників на держслужбі. Їх досить багато, й аж ніяк не тільки на Півдні чи Сході країни. Гіпотетично, це компетенція СБУ, але в такому разі СБУ має за чисельністю зрівнятися з цим контингентом, і можна уявити, який лемент із цього приводу зчиниться, почасти навіть і справедливий.

У нас попереду реформа сектора національної безпеки, у тому сенсі що терпіння спонсорів країни вже лопнуло, і це буде швидко. Але! Будь-які структури, старі чи нові (у нашому випадку - які карають саботажників) мають бути записані в Конституції. Без цього ми впираємося або в революційне свавілля (теж варіант, тільки грошей країна більше не отримає), або в сьогоднішні комедії із затриманнями та неосудженнями.

Стихійно громадянське суспільство якось протистоїть цьому. По-перше, середній клас, тобто люди, які працюють на себе, у принципі до саботажу не здатні, вони гарують 24/7. По-друге, рештки волонтерів і просто порядні люди щось там продовжують викривати й розкривати, і це зовсім не марно, хоча ніхто з них не може тріумфально проспівати революційну французьку пісню "На ліхтар!" ("Ça ira!") під цим самим ліхтарем. Але, кому треба, всі читають і шанують.

Практичний висновок, що з цього випливає. Термін "саботаж" має стати таким самим мемом, як і "корупція", хоча гранти на нього ніхто не отримає, зразу розчарую. Можливо, виробники мотузків та мила, але треба вести переговори.

У факту саботажу має бути доведена шкода національній безпеці країни, бо ні злодієві, ні ідіоту (корисному в тому числі) це пред'являти не можна, для них є КК і клініка.

І країна - це не Печерськ, це саме всі ті нещасні райцентри, а також напівмертві та мертві села з живими зіц-головами. Їх тисячі насправді, тих, хто краде у небіжчиків землі й живе за рахунок їхньої соціалки.

Це все скінчиться для них дуже сумно, без телевізора й Фейсбуку, і не факт, що справедливо, але так зазвичай буває.

Я б видав такий заклик: "Громадяни саботажники! Ви оточені! Здавайтеся! Усім, хто складе касові ордери та кредитки, гарантується справедливий публічний суд, розумово відсталим і примушеним до посади - амністія!"

Але чомусь мені здається, що ніякого попередження не буде.