«Щастя» вам не належить, або Трохи про рекламу

Чи не забагато реклами довкола нас останнім часом? Іноді здається, що ми живемо у світі, де продається абсолютно все. Питання лише в ціні.

Реклама розпочала Третю світову війну, війну за право власної думки, голосу, вибору. Усі нинішні торгові марки абсолютно невразливі. Вони мають право говорити з вами, але ви не маєте права відповідати. Саме вони вирішують сьогодні, що ми хотітимемо завтра. Люди, які створюють рекламу, підсаджують нас на наркотик із назвою «новинка», а сенс новинок у тому, що вони ніколи не залишаються такими надовго. Ще Марті Ларні стверджував: «Реклама - це засіб змусити людей потребувати те, про що вони досі й не чули».

Реклама переслідує нас повсюди. Усі ваші улюблені фільми створені лише задля неї. Всемогутні магнати фінансують повнометражні стрічки із прихованою рекламою (наприклад, мотоциклів BMW зі всякими джеймсами бондами за кермом або «пежо» у «Таксі-1» та «Таксі-2»). Кіноіндустрія на цьому не зупиняється. Кожен знає фільми 60-70-х років, де дами звабливо закурюють тонкі сигарети, а чоловіки аристократично затягуються сигарами, попиваючи портвейн. Гадаєте, це тодішня мода? Якби ж то. Виключно реклама.

«Форрест Гамп буде смалити у перерві між шоколадними цукерками, Х’ю Грант повертатиме собі кохання Джулії Робертс, купуючи їй улюблені цигарки - «Вірджинія Слімс» - радять, як повернути моду на паління, у фільмі «Тут курять». Жодна відверта реклама тютюнових виробів не зрівняється за ефектом із прихованою. І жодна антитютюнова кампанія не матиме сенсу, доки Одрі Хепберн не відмовиться від сигарети на очах у всіх глядачів.

У 1910 році засуджений до страти злочинець, в обмін на солідну суму, яку компанія зобов’язалася виплатити його нащадкам, вигукнув у натовп: «Пийте какао Ван Гуттена!». Ця фраза потрапила до всіх газет, і продаж какао стрімко пішов угору. Майкл Джордан на церемонії нагородження американської баскетбольної збірної золотими медалями Олімпіади 1992 року у Барселоні стояв на п’єдесталі, загорнувшись в американський прапор. Це було не стільки виявом патріотичних почуттів спортсмена, скільки хитромудрим способом дотриматися умов контракту з компанією Nike, оскільки на формі збірної стояв логотип її конкурента - фірми Reebok. До речі, про марки одягу. «Це не Франція обіграла Бразилію на чемпіонаті світу, це Adidas переміг Nike» - фраза письменника Фредеріка Бегбедера з роману «99 франків» миттєво стала крилатою.

Світ реклами, як і світ юриспруденції, має свої правила. Часом такі ж абсурдні. Торгова марка Pepsi вирішила «застовпити» синій колір, тобто викупити його в ексклюзивну власність, щоб споживачі завжди знали: «коли вони дивляться в небо кольору пепсі, у них сяють очі кольору пепсі, і коли вони падають з велосипеда, їхні коліна прикрашаю синці кольору пепсі». До речі, обережно зі словом «щастя», коли обиратимете назву для власної фірми чи продукту, адже згідно з рекламним слоганом - «Щастя належить «Nestle»!

«Якщо ми дозволимо вказувати собі, чого не можна говорити, цим ми дозволимо вказувати, що нам слід говорити», - слушно зауважує Кристофер Т.Баклі. Такого панування й домагається реклама. Вона змушує нас бажати недосяжних речей, перетворює людину на дріб’язкову та жадібну істоту. Барвисті написи, п’ятизначні ціни, мода - її вірні поплічники, але й без них це втілення спокуси дасть собі раду. Чи знаєте ви, що навіть релігія не залишилася осторонь? Перша реклама була надрукована в Англії у 1477 році, і це була реклама молитовної книги. Отакий от всеосяжний мерчандайзинг.

Чи ж можна виборсатися з усього цього сміття? Майкл Слейд був переконаний: «Справжнє сміття не в баках, а в людях, які його виносять…».