Садок вишневий коло хати? Архаїка і майбутнє

Коли людина зрозуміє, що її втіха - це не накладні вії для кота, а сам кіт, то світ зміниться тієї ж миті.

Так казав вуйко Дезьо

Розглянемо еволюцію України як еволюцію її домогосподарства. Метафоричний образ такого домогосподарства визначимо за класиком - "садок вишневий коло хати". Щоб уявити собі образ майбутньої України, потрібно сформувати образ майбутньої цивілізації. Домогосподарство розглядатимемо через призму таких факторів його існування: продукти, товари, запаси, послуги, гроші, час.

Характерним для первісного домогосподарства було самозабезпечення - стан 1.0. Усі товари і запаси створювалися в ньому безпосередньо. Це гарантувало його стійкість. Власне тому домогосподарство як спонтанний порядок зберігалося в часі.

Для забезпечення свого сталого існування й розвитку таке домогосподарство вступало в операції обміну з іншими, коли потрібно було придбати специфічні товари й послуги. З цією метою використовувалися гроші. Вони й виникли як універсальна міра обміну, коли звичайний бартер став стримуючою обставиною розвитку домогосподарств. Як зазначав Адам Сміт, гроші не означають нічого, але вони важливі. Це зауваження стосується будь-якої міри. Скажімо, час - це теж міра, яка не є сутністю, але його значення для координації солідарних дій суспільства важко переоцінити.

Політика в часи первісного домогосподарства була зосереджена навколо встановлення системи прав щодо товарів, запасів, транзакцій обміну і навколо змісту діалогу, що відбувався в суспільстві. Діалог - це засадничий фактор існування суспільства. Хоча б тому, що та ж таки грошова система тримається на її легітимації, визнанні, а вони є суть діалогу. Якщо діалог ведеться навколо позитивних мотивацій, то довіра в суспільстві зростає, а гроші - це своєрідний акумулятор довіри. Поки вони є носієм довіри, згоди щодо їх використання, доти умови транзакції виконуються всіма сторонами без додаткових витрат. Як тільки в суспільстві замість діалогу запановує колотнеча, вся система обміну згортається лише до особистих взаємин, де довіра ще зберігається.

Можемо стверджувати, що первісне домогосподарство перебувало в такій конфігурації: товари і запаси зберігалися в ньому, в ньому ж накопичувалися гроші, за які здійснювався зовнішній обмін.

Виокремимо ще одну обставину - робота за гроші. Вона існує, але поза межами домогосподарства. Домогосподарство її може використовувати як найману сезонну працю, але само не практикує. В самому домогосподарстві робота є не чим іншим, як самоексплуатацією з метою забезпечення критичними продуктами, товарами й запасами.

Домогосподарство 1.0 свій суверенітет здійснює самостійно, з урахуванням суспільних стереотипів. Його залежність від грошової системи не є визначальною. Домогосподарство використовує гроші як технологічну зручність і звертається до грошової системи ситуативно. Суспільний договір відображає цю обставину.

Час домогосподарства 1.0 синхронізується, формується і наповнюється змістом відповідно до релігійних настанов, пов'язаних з періодами обертання Сонця і Місяця.

"Садок вишневий коло хати" в такій конструкції існує.

Історична еволюція суспільних відносин привела домогосподарство в наступний стан - 2.0.

У нашому формалізмі цей стан характеризується тим, що тепер продукти, товари й запаси, за винятком критичних, нагальних, зберігаються поза межами домогосподарства, умовно - в магазинах і на складах. У домогосподарства в розпорядженні залишаються тільки гроші, за які ці товари, продукти і послуги можна придбати. Відтак виникає критична залежність домогосподарства від грошей, які продовжують залишатися лише мірою без сутності, тобто вигадкою.

Це супроводжується принциповими трансформаціями.

Робота для самозабезпечення заміщується роботою за гроші. Робота за гроші, оскільки гроші - це вигадка, починає поступово перебирати на себе теж вигаданий зміст. Така вигадана робота вже не координується безпосередньо ні з товарами, ні з продуктами, ні із запасами. Лише опосередковано через систему грошей людина може встановити соціальну значимість своїх зусиль. Замість "робити стіл" упроваджується "забивати цвях", замість "вирощувати хліб" - "носити ключ на 13".

Продовжуючи перебувати в суспільстві, людина соціалізується вже через сурогатні механізми грошової системи і похідних від неї інструментів.

Суверенітет домогосподарства 2.0 стає залежним від грошової системи. Але воно зберігає вплив на неї через інструменти солідарних дій суспільства, що визначають легітимність емітента і самої грошової системи. Працює система суспільного діалогу, положення якого відображаються в суспільному договорі.

Час домогосподарства 2.0 адмініструється відповідно до вимог грошової системи і стає умовно пов'язаним з природними циклами життя людини.

"Садок вишневий коло хати" в зазначеній конструкції існує, але навряд чи хтось когось у ньому "научає".

Усе це визначає зміст політики. Система взаємних прав змінюється докорінно. Природне право поступається місцем вигаданому позитивному праву. Втрата людиною своєї природної соціалізації викликає появу механізмів нав'язаної соціалізації. Таким стає і суспільний діалог - вигаданим. Отут і виникає принциповий конфлікт: легітимація не може бути вигаданою, на ній базується уся грошова система, що стала домінуючою. Так, можливі тимчасові стани індукованої легітимності. Але, як і будь-які нав'язані стани, вони швидко розпадаються. Це стає причиною періодичних криз, що набувають ознак перманентних.

Політика стає технологією нав'язаних станів - маніпуляцією.

Домогосподарство перестає існувати як спонтанний порядок і набуває ознак нав'язаного порядку.

Наше нинішнє домогосподарство - це перехідний етап до домогосподарства стану 3.0.

У цьому стані 3.0 у домогосподарства вже немає нічого. Та й про домогосподарство у звичному для нас значенні маємо говорити досить умовно, бо з сукупності людей воно перетворюється на сукупність ознак. Можна стверджувати, що воно перестає бути суверенним порядком, байдуже, спонтанним чи нав'язаним.

Продукти, товари і послуги лежать на складах і в магазинах, гроші - у банках (платіжних системах), і суверенітет над ними в людини досить умовний, тому що всі вони обумовлені цільовим призначенням.

Вигадана робота за гроші стає апофеозом абсурду і перетворюється на "роботу за опцію".

У такому стані 3.0 людина перебуває вже не в соціумі, а в регламенті. Вся політика зводиться до обслуговування функціонування такого регламенту. Вона стає політикою технічних умов та інструкцій.

У цьому регламенті чітко встановлено опції, що визначають витрати людини в уявленні Адміністратора регламенту. Робота людини - це забезпечення придбання цих опцій.

Образно це можна уявити так. Пропрацювавши стільки-то годин на місяць людина отримає забезпечення опції "квартплата". Ще певний час її роботи забезпечить певний перелік продуктів. Що більше часу людина перебуває на роботі, то більше різноманітних опцій вона зможе "закрити". А їх асортиментний ряд визначатиметься ступенем розвитку території, на якій проживає людина: така собі "карткова система", лише реалізована новітніми електронними технологіями.

Нині навіть не потрібно уявляти собі, а яку ж роботу виконуватиме людина? Це однаково буде вигадка. Важливо просто усвідомити місце й позицію, в яку потрапить людина у прийдешній фантасмагорії.

А вони очевидні: людина стає біологічним об'єктом, який обслуговує економічну формулу, що ґрунтується на балансі опцій попиту і пропозиції. Якщо такого балансу вдасться досягти, то регламент вирішить означений конфлікт грошей і легітимності, і наше подальше життя минатиме без криз. Правда, і без людей.

Це буде так, бо людина перетвориться на біологічний об'єкт, "обвішаний" ярликами й опціями: потреб, споживання і забезпечення цього споживання. Навіть якби людина захотіла вийти з цього "нав'язаного асортименту" соціалізації, вона просто не змогла б цього зробити, бо її час буде повністю узурпований "нав'язаним меню". Фактично відбудеться десоціалізація особи, а натомість впровадиться її "регламентація".

Для "об'єктивності" такий об'єкт тестуватиметься й отримуватиме відповідні рейтинги. Кожному рейтингу відповідатиме чітко встановлений набір опцій. Так свобода вибору людини перетвориться на свободу вибору опції. А політики навколо їх переліку і вмісту вестимуть безконечні баталії на ток-шоу. Будуть свої "праві" й "ліві", лише не буде людини у звичному для нас сенсі. А ще політики вирішуватимуть, як успадковувати не використані, але забезпечені опції. Що робити, якщо ці опції "чоловічі", а спадкоємець жінка? Чи не варто взагалі скасувати гендерну ознаку опції, бо вона лише вносить плутанину в адміністрування? Це буде "цікаве" життя, та стосуватиметься воно не людини, а контрольних сум економічної формули і забезпечення їх збіжності.

Про суверенітет домогосподарства 3.0 можна буде говорити лише умовно, бо воно не існуватиме в зрозумілих для нас значеннях. Життя цього гібрида повністю визначатиметься регламентом та його Адміністратором. Соціалізація особи буде заміщена її регламентацією. Тому суспільство у звичному для нас розумінні не існуватиме, відтак будуть відсутні й інструменти солідарних дій, через які раніше домогосподарство здійснювало вплив на довколишні фактори. Можливо, інструменти зворотного зв'язку будуть прописані в регламенті. Але це важко назвати суверенітетом домогосподарства у звичному для нас значенні: спробуйте уявити собі опцію на "демонстрацію", "спротив", "страйк". Суспільний договір, як ми його розуміємо нині, буде відсутній. Його роль виконуватиме регламент.

Час домогосподарства 3.0 теж узурпується регламентом і наповнюється змістом відповідно до вимог економічної формули.

"Садок вишневий" у такій конструкції, може, й існує, але навряд чи коло хати.

Діалог у такій спільноті замінить виписка з рахунка, якщо у вас буде достатньо коштів для проведення операції.

Таким уявляється образ майбутнього нинішньої цивілізації. Таким буде й місце України в ньому.

Якщо комусь ця картина видається надуманою, то нехай згадає субсидії. Це, власне, гроші, які належать домогосподарству, але вони обумовлені цільовим призначенням - комунальні платежі. Метафорично це має такий вигляд: "Нехай ваші гроші будуть у нас, так надійніше, а ви лише вказуйте, куди їх спрямувати (яку опцію "закрити")". Дуже просто цю конструкцію можна поширити на опції здобуття освіти, лікування, придбання товарів тривалого вжитку тощо. Автор легко собі уявляє опції на подорож до Умані в "Софіївку", до Кам'янця, до Барселони чи Єрусалима. Мені важко уявити, якими обставинами буде обумовлена реалізація цих опцій, але це й не потрібно, бо саме навколо цього точитимуться найзапекліші політичні баталії майбутнього: "Скільки вживаного пластику муситиме здати домогосподарство, щоб акцептувати опцію "Похід на Говерлу"?"

Чоловік, який збирається рибалити, вже шукатиме не гачки й черв'ячки, а партію, яка на виборах пообіцяє включити до регламенту "захищену" опцію на відвідини ставка. А радикали запропонують цю опцію зробити не разовою, а абонементом.

І це - оптимістична версія.

Є там місце для "садочка вишневого коло хати"? - запитання риторичне.

Так у такому регламенті зникає, наприклад, сенс поняття "крадені гроші". Вони втрачають сенс, бо на них не можна буде нічого придбати. Але чи буде в такому регламенті опція "безумство кохання", як відображатиметься в ньому захват від весняної зливи?

Іноді, коли починаєш уявляти собі такий майбутній регламент людства, доповнений незбагненними можливостями інформаційних систем, то виникає думка, що атоми й молекули, формуючи хімічні сполуки, теж виконують певний регламент, а ми пояснюємо собі це валентністю, періодами тощо. Можливо, два атоми водню, щоб утілити опцію "феєрія життя", можуть акцептувати її лише в присутності атома кисню, а ми банально називаємо це водою?

Але людина - це не атом. Проте…

Можна стверджувати, що достатньо одного покоління людей, які проіснують в умовах регламенту, щоб їхні нащадки вже не мали жодного уявлення про те, що можна мати власні гроші й використовувати їх як заманеться без умов та інструкцій. Вони просто не розумітимуть, що з ними робити: для них навколишній світ - це сукупність опцій з електронними ключами. Доступ до цих ключів, а не гроші, стане сенсом роботи.

Хочеться вірити, що світова еліта зупинить виразні тренди прямування цивілізації у змальований вище стан, тому що людина - це забаганки, імпровізації, вибрики й емоції, які не мають кількісної бухгалтерської оцінки. Людина - це власний вибір, а не нав'язана воля, що ховається у шати "гібридного вибору" опцій регламенту.

Для цього потрібно зупинити деструктивну дію економічної формули. З цією метою потрібно звузити сектори її застосування, а в методики рейтингових агентств і регуляторів внести правки, що базуються не на оптимальності контрольних сум, а на пріоритеті позитивних мотивацій.

Сукупністю позитивних мотивацій, їх синтезом є Віра.

Така пропозиція може виявитися метафізичною наївністю. Але це не так, якщо згадати, в чому коріниться зазначений вище цивілізаційний конфлікт - у втраті легітимності грошової системи. Для збереження свого панівного становища система деформує соціум і починає його модифікувати - регламентувати.

Коли ми в економічну формулу впровадимо елементи Віри, вона перестане бути науковою з погляду "доказової арифметики". Але це не фундаменталізм і не архаїка. Ми таким чином долаємо конфлікти нелегітимності, втрати довіри, які лежать в основі всіх криз, що постійно виникають попри арифметичну бездоганність формули. До того ж таке "втручання" в економічну формулу не буде унікальним. Бо ми щороку вольовим способом вирівнюємо надходження й видатки і запроваджуємо коефіцієнт інфляції, що забезпечує таку рівність.

І здійснити таке впровадження Віри не так складно, як видається. Досить лише змінити усвідомлення успіху: "Я працюю не за гроші, а для того, щоб хтось скуштував смачний кусень хліба, щоб хтось зручно почувався у цьому кріслі, щоб хтось вчасно дістався потрібного місця, щоб хтось прочитав ці слова втіхи…" Таке нове усвідомлення означатиме перехід від аналізу до синтезу - нової технології мислення, в основі формування якого будуть позитивні мотивації.

Коли в нашій родині запановувала якась "суєта", ми всі починали активно діяти. У момент, коли мама переставала розуміти логіку нагромадження заходів, вона тихо зітхала: "Я хочу, щоб усім було добре", - і йшла робити свою роботу. Вона готувала їжу, прала, прасувала, а ми займалися ремонтом, захищали дисертації тощо. Мама збирала нас у дорогу, чекала й зустрічала. Тепер я розумію: хоч би якими виваженими і точними були наші дії, в основі всіх здобутків і досягнень було мамине тихе зітхання. Без нього не було б нічого. Наш вишуканий аналіз обставин був продуктивним лише завдяки маминому синтезу всієї ситуації в цілому. Мама завжди знала найголовніше.

Окрім родини, можемо навести приклади, коли позитивні мотивації постають попереду доцільності економічної формули і в світовій практиці: організатори чилійського етапу автоперегонів "Дакар" вирішили не проводити змагання, а гроші, що мали на нього витратити, спрямувати на допомогу провінціям Чилі, які постраждали від нищівної повені.

Коли ми говоримо про пріоритет Віри в економічній формулі, то такі прояви майбутніх змін можна закріпити формально, хоч як це здається алогічним (а що робити, коли логіка - "крива"). Скажімо, в методиках ведення бухгалтерських книг можна частину продукції (нехай 10%) вивести з-під оподаткування й адміністрування, якщо вона спрямовується на "добрі справи". Їх не потрібно жодним чином обумовлювати. ЗМІ найкращі приклади такого використання опишуть як високий креатив власників. Це буде безплатною рекламою і відповідним внеском ЗМІ у практику "добрих справ".

Грандіозний вплив на переформатування світової економіки може справити зміна ідеології авторського права. В нинішньому стані, коли в ньому не розщеплені авторська інтуїція і суспільне благо, що його використав винахідник, авторське право виглядає деколи як приватизація Божого дару. Це спричиняє справедливі нарікання користувачів, і проявом цього є різноманітні, вже глобальні, піратські рухи. Автор, безперечно, повинен отримувати гідну винагороду. Але вона має стосуватися тільки його ексклюзивного внеску, а те, що він використав як досвід минулих поколінь - Дар, - він і повинен повернути як Дар. Для прикладу можна навести поведінку щодо патентів виробника електромобілів "Тесла": він "відкрив" усі свої патенти. Задля справедливості зазначимо, що такою була й ідеологія життя самого Ніколо Тесли. Він вважав, що всі його винаходи належать людству. Можна обґрунтовано стверджувати, що, якби не "патентний тролінг" Едісона і змова монополістів, які заробляли на виробництві електричних дротів, людство нині мало б інше "електромеханічне" обличчя. І пов'язувалося б воно з іменем Ніколо Тесли. Але так воно і буде.

Якщо припустити таку оптимістичну версію розвитку цивілізації, то зможемо зрозуміти, як і який будувати образ нової України.

Це можуть бути різні образи, але принципи, на яких вони мають будуватися, повинні бути спільними: Україна - це країна діалогу, заснованого на пріоритетах позитивних мотивацій: альтруїзму, піклування, взаємодопомоги і солідарних дій.

Якщо знаєш принципи (синтез), то факти (аналіз) мають другорядне значення. Якщо маєш Віру, то факти значення не мають.

Підставами для формування такого інтегрального образу майбутньої України є її новітні прецеденти: Майдан, добровольчі батальйони, волонтери. Вони відображені в новостворених когнітивних мемах - генах інформації: "Небесна сотня", "укроп", "жидобандерівець" тощо. Ці прецеденти є стійкими спонтанними порядками, що виникли з нової логіки розвитку системи. Вони не мають нічого спільного з гібридами філософської інтоксикації, що були нав'язані зовнішніми маніпуляціями: "антимайдан", "новоросія" тощо.

Слово, мова, поезія, текст - це спонтанні порядки, що стійкі в часі.

Інститути суспільства (домогосподарство, віче, держава, школи, цехи, лікарні, грошова система тощо) - також суть спонтанні порядки, так само як і секти, церкви тощо.

Дуже важливо розділяти порядки справді спонтанні, які розвиваються стійко, спираючись на енергію солідарних дій суспільства, і порядки нав'язані (гібридні), які постійно підживлюються або адміністративним ресурсом, або насильством. Очевидно, що десоціалізація (регламентація) суспільства веде до заміщення спонтанних порядків порядками нав'язаними.

Пасіонарний сплеск - це формування нового спонтанного порядку або їх сукупності, що відображають нову логіку системи.

Пасіонарії - це ті, хто цю нову логіку системи розпізнав.

Нова Україна - це розпізнана й закріплена у нових інститутах суспільства нова логіка системи, соціуму. Це логіка, в основі якої лежить пріоритет позитивних мотивацій. У такій логіці з'являється й образ "садка вишневого коло хати", а запитання про нього перестає бути риторичним. У цьому "вишневому садку" українці зберуть нові слова, складуть нові вірші, напишуть нові пісні, які стануть спонтанними порядками України нового часу. В такому доповненні найкраще проявиться синтез глобального і локального. І Україна, щоб стати суб'єктом майбутнього, повинна його запропонувати світу. Українцям не потрібно боротися за своє минуле. Їм, як показала практика неформальних солідарних дій останнього року, вже є що запропонувати майбутньому.