РОЗСЛАБСЯ Й НАСОЛОДЖУЙСЯ!

У вас проблеми? А в кого, скажіть, їх немає? Ось дівчина, здавалося б, приємної зовнішності, висока, довгонога, але що в неї з обличчям? Брови погрозливо зсунуті, обличчя насуплене, плечі зведені — і це зовсім не тому, що вона збирається з вами битися, просто вона «по життю» така. Всі її проблеми, труднощі, негаразди відбиті на обличчі. І настільки звикла вона до цієї маски невдоволення, що навіть за доброго настрою обличчя зберігає звичний вираз вовкуватості. Чи ось молодик, здавалося б, привабливий, добряче накачаний, але щось у ньому не так. Плечі ледь підняті, шия втягнута, наче його мішком по голові огріли. Та й сам він увесь якийсь закам’янілий, скутий. Чому? Можливо, почувається не досить упевнено, але намагається це приховати від навколишніх, а можливо, за ним із дитинства водиться комплекс меншовартості.

Звісно, кожен переживає свою біду по-своєму: хтось неспокійно колупається в носі, хтось нервово гризе нігті, хтось напружено супить брови. Дехто на нервовому грунті починає чухатися, здригатися, заїкатися. Є, правда, люди, котрі визнають за краще приховувати всі свої почуття під маскою доброзичливості й безтурботності, вони поводяться демонстративно розкуто, незворушно, а пальчики либонь однаково вибивають нервовий дріб, або ніжка починає посмикуватися. Тож як не крути, а проблема так чи інакше десь та вилізе.

«Усі психологічні проблеми, всі труднощі й конфлікти, усі комплекси й душевні дискомфорти людини неодмінно знаходять своє тілесне вираження, — стверджує відомий психотерапевт Володимир Леві, — в результаті проекцій психічного напруження у тілі можуть створюватися засувки, стяжки, зашморги. Багато хто носить у своєму тілі великі «зони затиснення». Зони ці живуть ніби окремим життям і сповідують власну фізіологічну філософію, свою зонну ідеологію, яку схильні нав’язувати всьому організму, людині в цілому».

Нічого не скажеш, життєвий вантаж проблем у буквальному розумінні тисне на наші плечі, а втома, невдоволення, напруження залишають свій відбиток на обличчі. Отак і виходить не вельми привабливий, зате цілком реалістичний портрет середньостатистичного городянина. Недовіра до життя викликає несвободу дій, скутість рухів, глухий захист і сліпу агресію.

Та що цікаво — тілесне вираження нашого духовного дисбалансу підтримує цей стан. Тобто чим більше ми згинаємося під вагою своїх проблем, тим більше вони на нас налягають. Якщо ви з ранку вийшли з домівки, ввібравши шию в плечі й підмітаючи носом асфальт, злобливо буркочучи собі під ніс лайки, то навряд чи вам усміхнеться талан. Більше того, негативні думки притягують до себе негативні ситуації, а позитивні думки навряд чи виникнуть у цьому скорченому, скоцюрбленому, як старий драний черевик, тілі. Затискаючись фізично, людина замикається духовно — цю фразу можна повторити з точністю до навпаки! Але як вирватися з цього зачарованого кола? «Змініть свій спосіб думання!» — раз у раз чуємо ми по радіо, по телебаченню, читаємо в спеціальній літературі. А що означає змінити спосіб думання? Скільки не запевнятиме себе невдаха, що тепер він улюбленець фортуни, у його житті навряд чи щось зміниться доти, доки він принаймні не почне чистити черевики й тримати спину прямо.

Адже наскільки простіше почати процес перевтілення саме з фізичного тіла, а не з думок. Як говорить доктор психології Леві: «Тіло — це театр душі. Але навіщо йому бути лише театром воєнних дій, який перетворюється на руїни? Є сенс розкутися, щоб жити!»

Тож розслабтеся, добродії присяжні, і не напружуйтеся даремно! Втім, як стверджують психологи, проблема саме й полягає в тому, що ми з вами не вміємо розслаблятися. Дослідження довели, що більшість із нас навіть лежати правильно не вміє. Сідаючи або лягаючи, ми відразу сковуємо себе позою звички чи пристойності, а часом так і засинаємо, насупивши брови та зціпивши зуби (аби поскрипіти ними уві сні). А скільки людей страждають від безсоння лише тому, що не можуть вибрати для себе зручного положення. Вони намагаються приспати своє тіло в незручній для нього позі й почуваються при цьому не у своїй тарілці. Саме в ці хвилини виходить назовні підсвідоме внутрішнє напруження. Ми відчуваємо його то як настирливі, невідомо якого походження думки, то як невиразну тривогу, то як тілесну незручність. Як наслідок — важке пробудження, обличчя темніше хмари, тіло викручує, голова розколюється, а думки... Що тут скажеш...

Інша річ — правильно лягти, розслабитися, виспатися, вранці бадьоренько підхопитися з ліжка, всміхнутися (коли не хочеться, то зробити це через силу), розгорнути плечі, груди випнути, хода легка й невимушена.

Прямо зараз спробуйте розслабити м’язи обличчя, аби стерти з нього ваш звичний вираз. Тепер усміхніться і спробуйте посидіти так хвилин десять-п’ятнадцять. Швидше за все, ви не протримаєтеся навіть хвилину, бо м’язи вашого обличчя не звикли до такого, а дарма. Доктор психології М.Норбеков, провівши низку досліджень, довів, що навіть коли змушувати себе всміхатися, то згодом ваші думки почнуть відповідати виразові вашого обличчя. А либонь змінити вираз обличчя значно простіше, ніж змінити спосіб думання.

Тож не поспішайте чіпляти на себе маску відчуженості чи діловитості й занурюватись у власні проблеми. Краще приміряйте на себе маску щасливої людини, і, можливо, невдовзі вона стане вашим справжнім обличчям.

«Весь світ — театр, і всі ми в нім актори», — говорив Шекспір. А вже яку роль ви гратимете в цьому спектаклі — залежить тільки від вас!