Розібратися в собі, щоб зрозуміти дитину

Виношуючи дитину, ми найчастіше не усвідомлюємо повною мірою тієї відповідальності, що лягає на нас. Коли маля народжується, ми переживаємо цілу гаму відчуттів, але тільки згодом розуміємо, що виховання — це величезна праця. З появою нового члена сім’ї змінюється звичний уклад життя, чимось доводиться жертвувати, щось змінювати. Як визначити свою готовність стати батьками? Адже харчування, одяг, іграшки — це далеко не все, що потрібно маляті, аби відчути себе щасливим. Головне — ваша увага, терпіння, любов і ніжність. Можна прочитати масу літератури з педагогіки та психології, проконсультуватися з фахівцями, але так і не стати хорошим батьком або матір’ю. Дорослі завжди знайдуть безліч проблем, відмовок і виправдань. Пріоритетом номер один стає робота, потім переживання, пов’язані з міжособистісними стосунками. Інколи ми зациклюємося на цьому, зводячи спілкування з дитиною до чергових фраз: «Поїв?», «Уроки зробив?», «Почитай сам, мені ніколи», «Ось тобі нова іграшка, пограйся»...

Дитина здорова, сита, взута. Видимих причин для занепокоєння немає. Але несподівано ми зіштовхуємося з постійними скаргами вихователів чи вчителів. Причина — неадекватна поведінка дитини. Ми з жахом виявляємо, що вона бреше, дивним чином намагається завоювати лідерство. І для досягнення своїх цілей, не завжди зрозумілих дорослим, переступає поріг дозволеного. Наслухавшись негативу про любиме чадо, у пошуках причинних зв’язків ми насамперед починаємо відчувати власну провину. Постає запитання: «Чи хороша я мати?», «Чи хороший я батько?»

Дитячий лікар Олександр Захаров виділяє кілька типів мам, спілкування з якими зазвичай негативно позначається на дітях. Ось найяскравіші з них.

«Царівна Несміяна». Боючись розбалувати дитину, вона вже з пелюшок виховує її виключно нотаціями. Все життя маляти складається з самих «не треба», «не можна», «перестань». Така мати помічає в дитині лише недоліки, завжди принципова і правильна. Вона рідко всміхається й завжди сувора.

«Снігова королева». По-королівському непохитна й недоступна. Усіх тримає на відстані. Навіть спілкуючись із дитиною, дотримується певної дистанції. Вона не знає, що таке ніжність і тепло. Її метод виховання — повелівати й правити. Здається, що замість серця в неї скалка льоду, — так холодно вона ставиться до дитини. І та зазвичай «замерзає» поруч із нею.

«Спляча красуня». Все життя вона продовжує чекати принца, якого так і не зустріла. Батько її дитини — зовсім не він. Така мати живе в полоні своїх фантазій, надій, мрій наяву, не помічаючи дитини, її потреб і бажань. Вона для неї — жива лялька, потішна й мила іграшка, яка може набриднути.

«Унтер Пришибєєв». Генерал у спідниці. Дитина для неї — солдатик, що живе за наказами. Непокора — ремінь. У сім’ї панує дух казарменості, жорстокості та бездушшя.

«Квочка». Дитина в неї на прив’язі, на короткому товстому повідку. Завжди огорнута надмірним опікуванням. Їй не дозволяють самостійно зробити жодного кроку. Мати цей крок сама передбачає, щоб пройти поруч зі дитиною в ногу, прибравши все «каміння» на шляху.

Задля справедливості згадаємо й про тата. Дитячий психолог Алла Барканова, базуючись на професіональних спостереженнях, виділила такі типи батьків, стиль поведінки яких може зашкодити дитині.

«Тато-мама». По-материнському турботливий тато. Всі функції матері бере на себе. Намагається бути татом і мамою, а це йому не завжди вдається. У такі моменти буває нестриманим, запальним, злим. Коли ж усе гаразд, він добрий, чуйний, дуже турботливий. Дитина, спілкуючись із таким татом, повсякчас залежить від його настрою. А він — як контрастний душ: то холодно, то гаряче. І майже немає золотої середини.

«Мама-тато». Головна турбота в такого батька — догодити дитині, тому та часто сидить у нього не лише на шиї, а й на голові. Він турботливий і ніжний із малюком, усе йому дозволяє, все прощає. Проте ця м’якість іноді обертається негативним боком у процесі виховання дітей.

«Карабас-Барабас». Батько-пугало, злий і жорстокий, який визнає завжди і в усьому лише залізний кулак. Він карає за будь-які провини. Його бояться. Цей страх заганяє душу дитини в безвихідь. Він накопичується і рано чи пізно проривається назовні у вигляді ненависті.

«Міцний горішок». Ніколи не йде на компроміси, навіть якщо не має рації; принциповий в усьому. Визнає лише правила без винятків. Він — неприступна фортеця.

«Стрибуха-вертуха». Це тато, який живе в сім’ї, але не почувається батьком. Його життя має плинути без турбот, як це було до народження дитини. Він не може втратити відчуття свободи. Для нього еталон — холостяцьке життя без дітей, адже дитина — тяжка ноша. Цю ношу нехай несе мама. А йому неприємні вередування й сюсюкання. За першої ж нагоди перетворюється на тата, який приходить лише зрідка.

«Хлопець-друзяка». На перший погляд здається, що маляті повезло з татом — він як брат, як друг. З ним завжди цікаво, легко й весело. У будь-якій компанії він свій, із кожним знайде спільну мову. Та спілкування поза сім’єю інколи його так захоплює, що він забуває на час про власний обов’язок батька, що, звичайно, не подобається мамі. Вона починає скандалити й дитина ж живе в атмосфері конфліктів, десь потайки співчуваючи татові, але не в змозі що-небудь змінити.

«Ні риба ні м’ясо». Тато, який не має власного голосу в сім’ї і здатний лише підспівувати в хорі, де солісткою є мама. Навіть у найтяжчі моменти він не перейде на бік дитини, щоб їй допомогти, боючись зіпсувати стосунки з дружиною. І маля ніяк не зрозуміє, є в нього тато чи ні.

Звісно, слід проаналізувати свою поведінку, зіставити себе з цими «портретами». Переконана, в кожному з нас поєднуються, здавалося б, несумісні риси. Просто слід постаратися знайти в собі сили поділитися з дитиною тим хорошим, що є в нас, залишаючи поза сферою спілкування з нею негатив.