Роздача щастя за гендерною ознакою

Дослідження використання часу (регулярні опитування громадян про те, як вони проводять певні відтинки часу) соціологи проводять із 1960-х років. Та лише з минулого року їм спало на думку заодно цікавитися, як почуваються люди, котрі в той чи інший спосіб витрачають свій час. Отримують задоволення чи відбувають остогидлу повинність, переживають стрес чи повністю занурюються в улюблену справу? Ще важливішим бачиться завдання інтерпретації отриманих результатів з урахуванням різниці у віці, освіті, сімейному стані і, звісно ж, статевої приналежності.

Мало кому видасться дивним, що все-таки є такі способи проведення часу, які викликають однакові емоції як у жінок, так і в чоловіків. Як заняття, котре приносить представникам обох статей задоволення, Девід Леонгардт із The International Herald Tribune називає спілкування з друзями та подругами, а альтернативою йому служить оплата рахунків. Утім, набагато сильніше дослідників зацікавили ті види діяльності, які викликають у жінок і чоловіків протилежні емоції. Тим паче що саме на цьому напрямі вдалося «накопати» докази чергової гендерної дискримінації.

Відразу дві незалежні групи дослідників, які використовували різні методики, дійшли висновку, що за останніх 40 років баланс розподілу щастя між статями змінився кардинально. Ще в 1970-х роках жінкам удавалося прожити щасливіше життя, ніж чоловікам. Правда, з’ясовувалося це в процесі відповіді на запитання: «Наскільки ви задоволені своїм життям?» Доскіпливіші дослідження дозволили встановити, що жінки впродовж тижня витрачали в середньому 22 години на ті види діяльності, які не давали їм задоволення. Що, як з’ясувалося, на 40 хвилин перевищувало аналогічний показник для чоловіків.

Прикметно, що тоді більшість жінок не працювали. Тепер — навпаки. Однак часовий розрив у щасті збільшився за останніх майже півстоліття лише на 50 хвилин на тиждень. І то не через масове працевлаштування жінок, а через те, що одне й те саме заняття для представників протилежних статей наповнюється зовсім різним смислом.

Так, наприклад, жінка, прийшовши провідати своїх літніх батьків, якщо й не хапає прямо з порога в руки пилосос, то принайм­ні бере найактивнішу участь у вирішенні різних сімейних проблем, хай навіть організації сімейного застілля. А чоловік плюхається з пляшкою пива на канапу перед телевізором і бере найактивнішу участь... в обговоренні шансів улюбленої команди свого батька на проходження у півфінал.

При цьому жінки тепер набагато більше часу присвячують своїм професійним обов’язкам, за які, правда, зазвичай отримують цілком «приємну» зарплату, і менше — виконанню домаш­ньої роботи. Проте список їхніх різних «повинностей» розбухає набагато швидше, ніж перелік чоловічих. Бетсі Стівенсон із Пенсільванського університету, яка разом зі своїм чоловіком Джастіном Вольферсом ініціювала одне з досліджень, обговорювала цікаву для себе тему не тільки з учасниками професійного соціологічного опитування, а й зі своїми колишніми однокурсницями. Висновок був одностайний: якщо їхнім матерям для того, щоб іти на зустрічі випускників із гордо піднятою головою, досить було мати доглянутий сад, вилизаний будинок, успішних дітей, — то тепер їм потрібна карколомна кар’єра, «можливість впливати на перебіг подій у світі» і... все вище перелічене. Зате на Марсі намітилися протилежні тенденції — поступившись своїм однокурсницям лідерством в академічних успіхах і в громадській роботі, юнаки більше часу стали присвячувати спорту. Причому, знову ж, не заради результату, а задля себе любимого. Відтак частка задоволених життям юнаків зросла з 17 відсотків у 1975 році до 25.

З іншого боку, час, який витрачає в цілому середньостатистична сім’я на прибирання пилу, за останніх кілька десятиліть зменшився чи не в рази. Хоча жодних революційних проривів у пилоприбиральній техніці за цей час не відбулося. Інакше кажучи, щасливіші чоловіки і менш щасливі жінки живуть тепер у набагато більш запилених помешканнях, ніж у добрі старі часи.